Популярне

Активісти: соціальному ідіотизму не місце в громадянському суспільстві

Ми продовжуємо публікувати цикл розслідувань, які проводять журналісти газети «Наша Версія» — партнери та однодумці КНК Медіа. І знову історія про мертві душі у селі Солянуватка, небайдужі громадяни якого вирішили: досить бути безпорадними перед «сильними світу цього»!

«Ідіоти взагалі дуже небезпечні, і навіть не тому, що вони неодмінно злі, а тому, що вони чужі до будь-яких міркувань і завжди йдуть напролом, як ніби дорога, на якій вони опинилися, належить їм одним», – писав свого часу Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін. Ми вам розкажемо про сучасних ідіотів, для яких закон – не писаний.

Часто, коли поспілкуєшся з людьми в провінції і мова заходить про взаємини з владою і взагалі з «сильними світу цього», то червоною лінією у бесіді від більшості з них звучало: «у нас немає таких грошей, щоб ми були цікаві прокурорам чи суддям», і «від нас нічого не залежить, все вирішують великі дядьки, нехай думають».

Ось ці слова про власну незначущість дуже характерні і є типовими ознаками того, що соціологи і психологи називають «синдромом вивченої безпорадності». Якщо людина не раз переконувалася, що її активність нічого не може змінити, вона відмовляється від дії навіть тоді, коли ці зміни можливі: адже життя навчило їх «не смикатися» і приймати його у всій непривабливості.

Позиція людей на кшталт «хто ми такі, нехай вирішують великі дядьки» призводить саме до того, що начальники або місцеві «авторитети» і вирішують все на свою користь. Така пасивна реакція — це спосіб пристосуватися до оточуючого середовища, відмовляючись від себе. За дослідженнями соціологів, вважаючи себе нулями, люди намагаються компенсувати власне ніщо, надмірно надуваючи величину того, хто відбив у них охоту щось вирішувати.

Безпорадні легко миряться з логічними недоладностями у своїй позиції. Для них начальник, патрон, бос чи шеф (яким був Янукович для більшості людей Донбасу) може бути одночасно і злочинцем, який може принизити, пограбувати, накрасти у великих масштабах, і таким собі благодійником, оскільки вибачив людині маленькі крадіжки чи інші грішки, але ж потім тривалий час буде шантажувати її. Соціологи називають таку позицію соціальним ідіотизмом. І це не лайка, — це діагноз.

Депутат сільради Ігор Комнатовський: «Може й голосував, я не знаю… Ідіть до голови сільради, він підписував, то нехай він вам і відповідає»

Велика біда не тільки людей Солянуватки чи всього Старосамбірського району, а й багатьох населених пунктів всієї України в тому, що в них міцно прижилася «вивчена безпорадність», як назвав цю людську ваду український публіцист Леонід Швець. В цих містах і селах довго привчали до думки, що люди ні на що тут вплинути не можуть, все міцно схоплено однією людиною чи кланом, йому видніше. Так, погоджуються люди, цей тип сумнівних достоїнств, але він все може, у нього усе схоплено в міліції, прокуратурі та судах, що краще з ним не сперечатися і не заперечувати ні в чому. Тобто краще нічого не змінювати — буде тільки гірше.

Ось цей ідіотизмом (нікого не хочемо образити — сприймайте як встановлений наукою діагноз, за яким має йти процес позбавлення соціальної хвороби) і вирішили викорінювати із душ односельців активісти Старосамбірщини, й Солянуватки зокрема.

Люди на селі дуже мало обізнані зі своїм правом

З громадськими активістами Солянуватки Надією Гамрат й Ігорем Луцьом ми вже знайомі. З іще одним з найактивніших громадських діячів села й Старосамбірщини — Олегом ЯВОРСЬКИМ ми зустрілися в Києві. Хоч він нині перебуває на військовій службі, однак анітрохи не перестає перейматися проблемами мирного життя.

 Олег Яворський, воїн АТО, громадський активіст

— Моя головна позиція в житті — допомагати людям, і ні в якому разі не можна відвернутися від тих, хто потребує твоєї участі. Якщо людина з чимось приходить, їй обов’язково треба допомогти — інакше я вже не можу. На жаль, в нашому Старосамбірському районі на Львівщині проблема полягає саме в тому, що місцева влада відвернулася від людей. Сільські й районні керівники дбають лише про тих, хто їм потрібен для власної користі. Всі інші люди не мають реального права на допомогу від наших місцевих держиморд. Звертатися, звичайно, можуть, але результату будуть чекати місяцями, роками, а потім отримають (усно або письмово), що не мають змоги задовольнити ваше прохання.

Ми з однодумцями вирішили згуртувати, перш за все, небайдужих людей до того, що робиться у селі, в районі, в області і в усій Україні. Тож я ініціював у нашому селі створення громадської організації, яку назвали «Економічний східноєвропейський розвиток територіальної громади». Коли люди звертаються до нас, ми спочатку вникаємо в суть проблеми з тим, щоб допомогти, а не поспівчувати — будь-що прагнемо надати чи то юридичну консультацію аж до участі в судах, чи то вирішити побутове питання. Адже нахабство діючої влади в районі настільки переповнює людське терпіння, що вони почуваються у безвиході і просто не знають вже куди звертатися. На низовому рівні у нас в Україні в кожній області, в кожному районі створені і діють своєрідні кланові системи, котрі замкнули в собі коло практично одних і тих же людей, які працюють виключно на своє благо. Проблеми громади їх не цікавлять. І кланова система, користуючись безпорадністю й пасивністю людей, до того відшліфувала використання адмінресурсу в ході будь-яких виборів, що протягом останнього десятка років (якщо не більше) депутати сільських, селищних і районних рад фактично призначаються вищезгаданими кланами.

Я дуже хочу, щоб у Солянуватці відбулися зміни на краще, аби люди відкрили очі і зрозуміли, що головне й останнє слово в управлінні селом має бути за ними. Тому сільський голова не повинен маніпулювати ними на догоду районним керівникам або своїм особистим інтересам. Кожен житель села має усвідомити, що є складовою територіальної громади, яка може і має право поліпшувати життя для кожної сільської родини.

(Може, комусь це й видасться пафосом, але з уст Олега Яворського все звучить дуже щиро. Хтось скаже, що з огляду на наших політиків говорити багато хто навчився. Так, але далеко не всі вони здатні на самопожертву, заради підтвердження висловленої позиції.

В той час, як одні б’ють себе в груди і оголошують себе патріотами, Олег без вагань пішов до війська і захищає Україну від зовнішнього агресора. Коли лже-патріоти чинять свавілля, забирають у партнерів бізнес, обкрадають бюджет Старосамбірського району, незаконно стягують неадекватні кошти за оренду місць на ринках з дрібних підприємців, та всіляко знущаються над односельцями, Олег разом з командою однодумців створює громадську організацію на захист порушених прав людей. Причому ГО «Економічний східноєвропейський розвиток територіальної громади» надає людям правову допомогу, здійснює захист в судах безкоштовно для солянуватців. Так, односельці поступово, особливо з числа тих, хто на собі переконався в силі громадянської солідарності і взаємодопомоги, почали долучатися до роботи в громадській організації. Нині її чисельність зросла майже до 40 членів. — Ред.)

Сільський голова Солянуватки Василь Івашко, — продовжує Олег Яворський, — завжди заручається підтримкою міліції й прокуратури — саме ці структури районного рівня «кришують» його. Тому його безчинства проходять на раз-два і всі скарги чи заяви проти нього закінчуються без жодних негативних наслідків. Робиться це за простою і цинічною схемою: якщо людина, аби припинити свавілля голови, звернулася до міліції, там його спрямовують до прокуратури, а звідти, де також їй не зарадили кажуть йди до суду і, не знаходячи ніде справедливості, правдошукач зрештою змиряється з кривдою. Або ж починає нове коло походів по інстанціях, але вже обласного рівня. Однак, за існуючою в країні практикою, з облцентру все знову спускають до району, де заявнику (чи скаржнику) єхидно натякають, мовляв, от бачиш — знову до нас прийшов, а ми тепер відпишемо нагору, що ти скандаліст і склочник…

Івашко маніпулює односельцями, зловживаючи своїм службовим становищем. Він створив коло прихильників, наділивши їм землю, і тепер опирається на них та своїх родичів під час виборів, а також, коли хоче протягнути якесь дуже сумнівне з точки зори закону рішення сільради.

(Тиск «кола прихильників» сільського голови довелося спостерігати і журналістам під час нашого відвідування Старосамбірщини, коли зграя «вдячних односельців» на чолі з його тещею дуже агресивно відпрацьовувала свій борг перед благодійником. — Ред.)

Теща сільського голови Василя Івашка поводить себе у сільраді як у себе вдома…

До всіх інших солянуватців у нього ставлення таке: вам щось не подобається — йдіть до прокурора чи до суду. А в людей до нього як правило дуже прості й законні прохання — надати інформацію про паї, де розташована їхня земельна ділянка, бо більше половини села не знає цього, на що він відповідає, що нічого не знає, мовляв, карти розташування земельних ділянок загублені. Але, коли для власних потреб треба підготувати рішення сільради і подати на затвердження в район, то Івашко все чудово знає і копії карти земельних ділянок супроводжують вигідні йому документи.

Завжди, коли наша громадська організація зверталася до сільського голови Солянуватки щодо земельних питань, він спрямовує нас до землевпорядника Старосамбірського району, де нам також не можуть нічого конкретного сказати. Тоді ми починаємо ставити Івашку в усній та письмовій формі дуже незручні, провокативні для нього питання. Отут і дають про себе знати його покровителі. На нас починають тиснути міліція або прокуратура, робляться спроби в чомусь звинуватити наших активістів. Сільський голова і його поплічники та радники з числа тих, кому він постійно надає преференції, щоб вони в нього не попросили, починають залякувати людей, яким ми сприяли в пошуку відповідей на їхні питання від пана Івашка. Односельці потім також не знаходили захисту ні в міліції, ні в прокуратурі, а наражалися лише на неприємності.

Ті ж, хто задружився з головою, можуть дозволити собі забрати громадську дорогу, що веде з села до поля, й інші протизаконні вольності, що обмежують права сусідів. І коли громадські активісти докопуються до справжньої суті питання, то в сільраді з’являються якісь сумнівні документи, виготовлені заднім числом. Як з тими ж земельними паями солянуватців, що були віддані в обробіток орендарю без згоди їх власників.

За демократії дурні мають право голосувати, а за диктатури — правити

Бертран Рассел

Олег Яворський впевнений, що тотальну зміну влади в Україні треба починати знизу. Адже в кожному місті чи селі є розумні й порядні люди, які можуть очолити громаду і дати раду усім назрілим проблемам. Але людям не треба мовчати, коли порушують їх права, бо саме на їх безпорадність і розраховують івашки та жуки. І не просто не мовчати — щодо цього, то на своїх кухнях та у садибах обговорення йде серед людей жваве.

А от коли за словом починається якась конкретна дія, отоді бюрократ, казнокрад і корупціонер відчуває неабияку загрозу — і це вже результат. Сама ж дія, вважає О. Яворський, настає для людини з усвідомлення себе як частини громади, яка лише гуртом може подолати негаразди життя.

І ще дуже важливо, підкреслює наш співрозмовник, для зламу корумпованої системи перше, без чого буде неможливо результативно діяти, це треба, щоб люди свої проблеми виносили на загал, разом збиралися, радилися, як їх раціонально вирішити, — тільки тоді можуть відбутися зміни.

— Як приклад, розкажу вам про типову ситуацію, що сталася в Солянуватці, — запропонував Олег Яворський. — До нас в громадську організацію звернулася людина, в якої (і не лише в неї) забрали дорогу. Спочатку вона, а це була Надія Гамрат, приходила на прийом до сільського голови і написала заяву до міліції — безрезультатно, потім був позов до суду, який триває й досі, уже майже рік. За цей час до неї приходила міліція, але не для того, аби притягти до відповідальності її кривдника, а пропонували забрати із суду позовну заяву, якщо не хоче зайвих проблем. Я думаю, що простий дільничний міліціонер не буде це робити без команди свого керівника, який, відповідно, узгоджує це з прокурором і суддею, бо всі вони пов’язані між собою. І кому вони швидше підуть назустріч — простій жінці, яка все в житті заробила власною працею, чи дуже впливовому в Старосамбірському районі власнику ринку у місті Добромилі пану Жуку, котрий має мільйонні обороти?

Ярослав Жук власною персоною у власній аптеці, поривається викликати міліцію…

Питання риторичне, і відповідь на поверхні. Цей «господар життя» навіть не приховує своїх намірів і прямо попереджає свою жертву, мовляв, мовчи і не смикайся, буде так, як я захочу — у мене в районі і вище «все схоплено».

Довідка НВ

У Надії Гамрат в селі Солянуватка є земельна ділянка з будиночком, що дісталася їй у спадщину. І саме тут її сусідом є та сама впливова людина Ярослав Йосипович Жук, якому теж у спадщину дістався будинок та земельна ділянка. Спочатку Я. Жук хотів за безцінь придбати у Н. Гамрат успадковану землю, однак вона відмовилась. І тоді він почав їй мститися, а саме викинув щебінь на дорогу, що веде до будинку Надії, приєднав до своєї земельної ділянки дорогу загального користування, тим самим у десятка людей села немає можливості вільно заїжджати до своїх земельних ділянок.

Намагаючись законним шляхом врегулювати спірне земельне питання із сусідом і депутатом сільради І. М. Комнатовським, Н. Гамрат звернулася до сільського голови Василя Івашка та землевпорядника Василя Кузяна, однак вони направили її для вирішення цього питання до суду. І тут з’являється Я. Жук, який всіляко намагається нашкодити жінці, оскільки теж зазіхає на її земельну ділянку, що розташована по сусідству з його спадщиною. Тому пан Жук хвацько взявся допомагати в протиправних діяннях Комнатовському, Кузяну та Івашку. Як кажуть люди в селі, ним всіляко підкуповуються свідки, а також сам іде до суду давати неправдиві покази.

Раніше Ярослав Йосипович відзначився у Старосамбірському районі тим, що 2010 році відібрав бізнес у свого друга і кума Олега Князя. Нині Ярослав Жук є директором ринку. Тепер він сам встановлює орендну плату для місцевих підприємців.

Олександр Короляк та його дружина є підприємцями Добромильського ринку і сплачують Жуку орендну плату, однак, оскільки вони не погоджувалися з ціною орендної плати і відкрито заявляли про це Жуку, то останній почав відкрито мститися їм. А саме — наприклад, насипав цеглу перед кіоском О. Короляка. Коли ж Олексадр її прибрав, то пан Жук звинуватив підприємця у крадіжці та ще й заявив, начебто той побив його. Однак суд Короляка виправдав.

Наприкінці все обов’язково має бути добре. Якщо щось погано — значить, це ще не кінець…

У нас, та й не лише у нас, типова ситуація по всій сільській Україні, голова сільради стає на бік того, у кого є гроші і який готовий «віддячити» за ту чи іншу послугу. Несуть не завжди гроші, хтось принесе кабанчика, хтось будматеріалу на будівництво хатинки, таким вдячним відвідувачам сільський голова відразу знаходить можливість вирішити питання, не посилаючи людину в район.

У публікації «Ніщо не врегульовано остаточно, поки не врегульовано справедливо» ми розповідали про те, як зустріли журналістів у сільраді. Ось цей фрагмент:

«Словом, ось із таким багажем інформації та купою запитань ми завітали до Солянуватської сільради. Але цивілізованої розмови з сільським головою Василем Івашком у нас не вийшло. Він оголосив столичних журналістів та громадських активістів-односельців рейдерами, рукою показував на двері і наказував йти геть. Потім голова кричав, що від нас тхне горілкою й перегаром, поривався викликати міліцію, на що ми люб’язно запропонували йому свою допомогу, запитавши: кого набрати? Але Василь Васильович тут же передумав викликати міліцію і зателефонував якомусь своєму патрону (шефу чи босу — як кому подобається), повідомивши того: «вони вже приїхали». Нам не було чути, що абонент відповів Івашкові, але чомусь він знітився, присів на стілець і вже перестав нас виганяти з приміщення сільради. Однак жодного конструктиву в розмові не виявляв, а посилав представників сільської громади і журналістів до суду, мовляв, ідіть і там вирішуйте свої проблеми».

Ярослав Жук розповідає все, що він думає про журналістів…

Так, тепер нам зрозуміло, до якого «шефа» телефонував сільський голова В. Івашко. Саме пан Жук, до речі, і повідомив сільського голову, мовляв, чекай знову приходу журналістів. Мало того, Івашко слово в слово промовляв ті ж сентенції, що ми чули напередодні в Старому Самборі від Ярослава Йосиповича, як от: «Ви не журналісти, ви рейдери, вас купили…».

До речі, пан Жук так само як і сільський голова, виганяв нас з аптеки і забороняв нам вести зйомку. Однак, потім, коли відчув, що таки якось треба сказати щось виправдальне про себе, почав спілкуватись і все заперечувати. А як він зрадів, коли побачив нас разом з одним із громадських активістів і місцевим підприємцем Ігорем Луцем! Мовляв, а я ж казав, що ви куплені. Ну, що ж, як кажуть, кожний думає в міру своєї розпусти…

Як не дивно, але так само почав розмовляти з журналістами і депутат сільської ради Ігор Михайлович Комнатовський, коли йому поставили незручні запитання.

Ігор Комнатовський спілкується з журналістами, поки його не запитали, чому він потурає злочинцям…

— Пане Ігоре, як депутат Солянуватської сільради ви були присутні на сесії і брали участь в голосуванні щодо паїв в грудні 2014 року?

— Так. А яких саме паїв?

— Про визнання частини паїв як незатребуваних, в результаті чого багато односельців позбавили права на користування власними земельними ділянками, а декого з живих зарахували до числа померлих, як от Марію Дудзяк…

— А що, було таке питання?

— Це ви у нас запитуєте? Ви ж депутат…

— Вам треба піти в сільраду і там запитати. Бо я ось кожен день працюю, бульбу вожу на своїх конях, я не пам’ятаю, що я вчора їв, чи яку горілку пив. Мені треба побачити, які питання були на тій сесії.

— Ми щойно звідти. І у нас є копія протоколу (показуємо витяг, завірений у сільраді), в якому зазначено, що ви були присутні і ваш голос був, власне, вирішальним, аби прийняти таке протизаконне рішення…

Тут пан депутат занервував, почав ходити, закурив цигарку, а потім сказав:

— Я захочу, то дам вам інтерв’ю, а захочу — не дам, то є моє рішення. Ідіть собі з вашими протоколами, з тими паями до Луця, до сільської ради і робіть, що хочете…

— А що, хіба Луць є депутатом? Ви ж депутат і за протоколом голосували за це рішення…

— Може й голосував, я не знаю… І взагалі, я більш не бажаю з вами розмовляти. Ідіть до голови сільради, він підписував, то нехай він вам і відповідає…

…А потім, пославши журналістів з папірцями куди подалі, пан Комнатовський повів коней до воза, запряг і поїхав додому.

У верхній частині протоколу чітко зазначено, хто був на засіданні сесії Солянуватської сільради, на якій депутати фактично вчинили кримінальне правопорушення.

В нижній частині першої сторінки протоколу читайте пункт 8, в якому зазначено, що депутати Солянуватської сільради голосували за питання і тим самим порушили конституційні права односельців, забравши в одних землю, а інших зробили покійниками…

До речі, депутат сільради Городецький Михайло Тарасович прийшов на початок тієї самої сесії, але (напевне, дізнавшись про наміри сільського голови В. Івашка протягнути протиправне рішення) залишив приміщення і в голосуванні участі не брав. Хоча в протоколі про позитивне голосування стоїть його прізвище. Невже йому байдуже, що за волею порушників закону з числа керівництва сільради він також причетний до злочину? Або взяти секретаря виконкому сільради Мацько Олену Степанівну — невже людина не розуміє, що сільський голова коїть беззаконня? Ну що ж, кожний робить сам свій вибір, яку йому позицію займати у власному житті, але й нарікати потім на долю не потрібно, коли настане час розплати за свої вчинки.

На жаль, соціальним ідіотизмом заражені «маленькі люди» (як каже депутат Комнатовський — «ідіть до голови», тобто до «великого дядька») не лише в органах місцевої влади, і в міліції, і в прокуратурі. І це, до речі, грає з ними злий жарт — вони втрачають почуття самозбереження і не задумуються про невідворотну відповідальністю за скоєне, бо сподіваються, що начальник (шеф, бос, патрон) прикриє їх…

Що ж рано чи пізно, а справедливість має восторжествувати і в Старому Самборі, і не завадять цьому ніякі жуки чи івашки, разом зі своїми кишеньковими міліціянтами, прокурорами чи суддями…

 За матеріалами розслідування Стаса ЧЕРКАСА та Дмитра ФЕДОРЕНКА

Post Skriptum:

Коли верстався цей номер «Нашої версії», нам повідомили зі Львівщини, що депутат Солянуватської сільської ради І. Комнатовський не прибув на суд за позовом громадської активістки Надії Гамрат — кажуть «патріот», як любив називати себе Ігор Михайлович, подався на заробітки до Росії.

До речі, Олег ЯВОРСЬКИЙ також поїхав на схід, але не працювати на економіку країни-агресора, а добровольцем в зону АТО, де бере участь в бойових діях проти російських загарбників, захищаючи Україну і всіх українців, включаючи жуків, івашків та комнатовських. І на відміну від Ярослава Жука, Олег Яворський не б’є себе в груди і не кричить, що патріот. Але, на жаль, йому, як громадському активісту, доводиться допомагати ще й українським селянам захищатись від подібних псевдопатріотів…

Тихолаз Ігор
Всі статті автора

Львів

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.


Вибір редакції

Бер
27
У чому різниця між просеко та шампанським

Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.

Бер
18
Наукова установа в Тернополі проводить збір книг для Херсону

З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.

Лют
19
Які перспективи освіти в Україні в майбутньому?

Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією