Популярне
'.$bann['name'].'

Байка від Степана про голову Тернопільської ОДА Степана Барну або як "відбілити" Степана від Степана

21.09.2017
'.$bann['name'].'

Тернопільський анестезіолог Андрій Мусієнко: “Реанімація: для пацієнта – це шанс, а для лікаря – щоденна боротьба”

18.09.2017
biznesoblast

Синоптики попереджають про сильні дощі та грози

20.09.2017
biznesoblast  rss biznesoblast  twitter biznesoblast facebook biznesoblast vk contacts

НОВІ КОМЕНТАРІ

пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ Orphus

Locations of visitors to this page

parkovka.ua
вбивство, син

На Житомирщині син взяв вину матері за вбивство на себе

17.10.2014 14:50:45

 15-річний Руслан Сіренко з райцентру Народичі на Житомирщині зізнався у вбивстві вітчима 27-річного Олександра Яковченка. У розпалі суперечки його зарубала мати хлопця 37-річна Ганна Дзезенко. Школяр узяв вину на себе.


Читайте також

На Житомирщині попрощалися із загиблим бійцем 30-ї бригади


 — Це дитя в такому пеклі жило, що не передати. Казав: мама пообіцяла кинути пити, глядітиме меншеньких діток. Його сильно не покарали б, бо ше малий. Русланчик усе взяв на себе, а вона повіялася, — розповідає 50-річна Надія Маслюк, медсестра Народицької райлікарні. Вона всиновила хлопця.

Руслан Сіренко родом із села Слобода-В’язівка Народицького району. Батько покинув сім’ю, виїхав до Києва. До 9-річного віку його виховувала мати, потім забрав батько. За чотири роки Руслан утік до матері.

У цей час Ганна Дзезенко співмешкала з на 10 років молодшим Олександром Яковченком, народила від нього трьох дітей. Максимові 7 років, Юлії — 6, Єлизаветі — 2. Не працювали, жили з соціальних виплат на дітей.

— Мамка по професії повар вищого розряду, в Києві робила шеф-поваром у ресторані. Добра була, коли не пила. А як запила, почалися крики, матюки, — згадує 16-річний Руслан Сіренко. По обіді 10 жовтня повертається зі школи, показує щоденника опікуну. Всі поля охайно заповнені, оцінки — 10 і 11 балів. Заварює каву в півлітровому глиняному кухлі, робить бутерброд. — І сьогодні бачив її. Переходила дорогу біля школи, мене не помітила.

Розповідає, як жив із матір’ю й віт­чимом.

— Максу тоді було 5 років, Юлі — 4. Отчим на мене не кричав, мама любила, могла даже обійняти. Не пили, у хаті чистота. Все почалось через год. Вони набралися кредитів, стали пити. Їсти не було чого, я почав працювати, віддавати гроші їм. Бились вони стабільно раз на тиждень. Мама могла напитися і десь поїхати, по місяцю дома не було. Отчим мав привичку — набити її, щоб не їхала. Спочатку я захищав маму. Потім — нє, бо сама винувата. Кидала нас, дома нічого їсти нема, грязно. Малі бігали, де хотіли: Макс ходив ночувати до однокласника, Юля — до баби. Лізка дома лежала.

Руслан збирається на тренування — навчається танцювати вальс. Згадує 2 жовтня 2013 року — день убивства Олександра Яковченка.

— Мама з отчимом сварилися зранку, — помітно нервує. — Я пішов до дяді Олега тягати гарбузи. Я в нього корову пас, возив сіно, копав картоплю. Він мало грошей давав, бо мама брала самогонку в нього. Вернувся у сім вечора. Накормив малих, в 11 — усіх уложив спать. Мама з отчимом пили на кухні, сварилися. Мама кричала за ті кредити, що отчим нічого не робить. Вони завжди так — покричать-покричать, і все. А це мамка вибігає, вся колотиться: "Я його убила". Захожу в комнату — отчим лежить весь у крові. Мама курила у веранді, плакала, що її посадять, нас розтягнуть по інтернатах. Заікалася. Просила, щоб я дивився за дітьми, її провідував.

Жінка сім разів ударила чоловіка сокирою по голові. Із сином закопали тіло у хліві.

— Я копав яму, мама світила телефоном. Потім пішов спати. Це було пять утра. Потім весь день у дяді Олега копав картошку. Як вернувся, мати спала п’яна. Наступні два дні ночував у друга, бо вдома було страшно. Пришла баба (мати Олександра Яковченка. — "ГПУ"). Каже: Саша снився, говорив: "Мене Аня вбила". Мама сказала, що він десь поїхав. Того вечора пила з подружкою Олею й сусідом. Призналася їм. Ті передали бабі, вона визвала міліцію. Нас обох забрали.

Руслан погодився взяти провину на себе, бо "мама пообіцяла кинути пити й дивитися за малими". На час слідства хлопець перебував під домашнім арештом.

— 6 жовтня мене допитували, — згадує. — Сказав, що три рази вдарив отчима обухом. Потім прийшла експертиза — сім рубаних ран. Слідчий говорив, що то сокира провернулася і я не пам’ятаю. Потім провіряли у психушці.

Справу розглядає суд. Чергове засідання відбудеться 22 жовтня. Руслан фігурує як звинувачений, мати — свідок. У травні хлопець зізнався: узяв провину на себе, щоб братів і сестер не забрали до інтернату.

Після вбивства чоловіка Ганну Дзезенко вигнали із Слободи-­В’язівки. Із сином і двома доньками поселилася в дитячому відділенні райлікарні. 21 травня її позбавили батьківських прав. Максима усиновила баба, доньок — інша жінка, Руслана забрала медсестра Надія Маслюк. Вона живе з сином 29-річним Андрієм.

— У мене через ці суди постійна депресія, — каже Надія Валентинівна. — Люди питають: як не боїшся пускати такого в хату, це ж убивця. Чого його боятися? Це золоте дитя, зараз нікому не нужне. Сам гроші заробляв. По селу картоплю садить, городи обкошує, корів пасе. Ще й малих на собі тягнув. Тільки його побачила — таке скромне, чесне. Я хотіла й Лізочку взяти. Але за неї три сім’ї билися. Юлічку і Лізочку усиновила одна жінка з нашого району. Просить не розповідати, де живе, щоб баба не взнала.

Руслан Сіренко спілкується з матір’ю лише в суді. У школі попросив, щоб її не пускали.

— Не хоче її навіть бачити, — каже опікун. — Недавно Аня з другом обікрали якесь кафе.

Ганна Дзезенко живе з третім чоловіком у хаті з вибитими шибками. Випивають, не працюють, спілкуватися з журналістом відмовляються.

Повз їхнє подвір’я іде шкільна прибиральниця 46-річна Лідія Федорівна.

— Аня — непогана людина. Не знаю, чого її з того села вигнали. У нас ні з ким на вулиці не б’ється, не свариться. Скучає за дітьми, хоче одсудить їх назад. Мені її жаль. Вона просто збилася з путі. Казала, що той Саша дуже обіжав її. Зараз такі чоловіки, що іноді треба й лопатою дати. Мій теж п’є. Я б його не убивала, канєшно, але якби могла — налякала б добре.

20 хвилин

Житомир

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.

Схожі статті

Чемпіонат з волейболу серед трудових колективів розпочався в Житомирі

На Кубку України зі спортивної аеробіки дві «срібні» медалі здобула студентка з Житомира

Житомиряни готуються до святкування Масляної

Міськрада в Житомирській області замовив будівництво водопроводу майже за 5 млн. грн.

Loading...

Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.

система комментування CACKLE
Вибір редакції

Байка від Степана про голову Тернопільської ОДА Степана Барну або як "відбілити" Степана від Степана

Байка від Степана про голову Тернопільської ОДА Степана Барну або як
21.09.2017

Раніше писали: Довіряй, але перевіряй: голову Тернопільської ОДА Степана Барну запідозрили у корупції

Є відповідь. Ось так відбілюють рейдерство. А ще років з 5 тому Степан горлав що так не можна. А тепер сам. Сам мутить.

Тернопільський анестезіолог Андрій Мусієнко: “Реанімація: для пацієнта – це шанс, а для лікаря – щоденна боротьба”

Тернопільський анестезіолог Андрій Мусієнко: “Реанімація: для пацієнта – це шанс, а для лікаря – щоденна боротьба”
18.09.2017

 Вже під дверима цього відділення стає якось не по собі, адже кожен знає, що реанімація – наче межа між найважчим станом пацієнта і брамою апостола Петра… І щодня, щогодини, а часом і похвилинно іде боротьба за життя. 

Якщо проекційне обладнання, то «Віват сервіс»

Якщо проекційне обладнання, то «Віват сервіс»
13.09.2017

Розвиток інформаційних і комп’ютерних технологій не стоїть на місці. Сьогодні робиться все, щоб життя людини було максимально комфортним. Так, якщо десять років тому користувачами стільникових телефонів були лише бізнесмени та ділові грошовиті громадяни, то зараз мобільні телефони є навіть у першокласників та пенсіонерів, при чому досить якісні.
 

Проблеми у Деренівському асфальтобетонному заводі на тернопільщині або "Чи рильце в пушку Степана Барни?"

Проблеми у Деренівському асфальтобетонному заводі на тернопільщині або
06.09.2017

Як повідомили «Автомайдану» читачі сторінки, 18 серпня на Деренівському асфальтобетонному заводі (дочірньому підприємстві Тернопільського облавтодору) страйкували працівники. Вони відмовились видавати асфальт через заборгованість, відтак машини райавтодорів повертались додому порожніми. За словами нашого інформатора, людям боргують зарплату за три місяці. Про цей факт не згадували у місцевій пресі, адже конфлікт залагодили одразу – зарплату виплатили повністю наступного ж дня. Але проблема не зникла. Нам до рук потрапив документ, в якому працівників підприємства повідомляють про переведення їх на триденний робочий тиждень.

Лукавство від голови Тернопільської ОДА. (відео)

Лукавство від голови Тернопільської ОДА. (відео)
04.09.2017

Тернопільський державний завод по виробництву м’ясо-кісткового борошна «Ветсанзавод» практично припинив виконувати свою пряму функцію – переробляти туші мертвих тварин на борошно, а просто роками складав їх на своїй території.

Реклама

 Головні новини України і Світу.

 

Загрузка...
Загрузка...
Афіша фільмів на KINOafisha.ua

Всі права захищено © biznesoblast, 2011. Передрук матеріалів для Інтернет-видань можливий лише за умови активного гіперпосилання на biznesoblast.com
Зроблено web-студією "ZAVEL".