Популярне

16 січня 2014 року: винних потрібно знати в лице

16 січня 2014 року стало чорною сторінкою українського парламентаризму.

 Рівно два роки тому Верховна Рада в ручному режимі проголосувала за «закони про диктатуру». Ними вводилося покарання за участь в акціях протесту в шоломі або масці, встановлення наметів без дозволу міліції, блокування адміністративних будівель, рух у колоні більше 5 авто й навіть запроваджувалася практика заочного кримінального переслідування.

Фактично, вони розв’язали руки бандиту-рецидивісту Віктору Януковичу. 22 січня, після набутя ними чинності, відбулася спроба силової зачистки Майдану й Україна дізналася імена перших убитих – Сергія Нігояна та Михайла Жизневського. Це була точка неповернення. Стало зрозуміло – Майдан стоятиме до кінця. Далі були масові протести по всій країні, загибель Небесної Сотні та втеча Януковича. Потім, ланцюговою реакцією, - російська агресія, анексія Криму і війна на Донбасі.

28 січня більшість законів усе ж були скасовані. Винні так і не покарані. Згідно зі ст. 80 Конституції, народний депутат України не несе юридичної відповідальності за голосування…

Ще й досі навколо того засідання тривають дискусії. Реальна кількість голосів нібито значно менша, багато хто тягнув дві руки і деякі депутати насправді не голосували. Потім частина з них відкликала свої голоси. Але суть від цього не змінюється – людська кров уже пролилася. Винні всі. Загалом за «драконівські закони» проголосувало близько 240 депутатів. Їх потрібно знати поіменно. Більшість голосів дала «Партія Регіонів» і комуністи. Ще частину – позафракційні.

У числі винних – 9 героїв України. Ні, не демонізовані російською пропагандою Бандера та Шухевич, яких Ющенко нагородив цим званням в останні місяці свого президентства. Це – ще й досі чинний депутат Володимир Литвин, мільйонер-аграрій Геннадій Бобов і ще сім «червоних директорів» - Леонід Байсаров, В’ячеслав Богуслаєв, Володимир Бойко, Леонід Литвинов, Юхим Звягільський, Олександр Руженков і Борис Дейч. Завдяки цим дев’ятьом звання «героя» повністю дискредитоване. Хто знає, якими зірками нагороджувати вояків, що зараз захищають Батьківщину на сході? Бути героєм України тепер соромно… 

Ще й досі багато прихильників диктатури сидять у Верховній Раді чи обіймають керівні посади. До Закону України «Про вищу освіту» було внесено поправку, що забороняє балотуватися на посаду ректорів вишів депутатам, які голосували за закони 16 січня. Насамперед вона стосувалася Михайла Поплавського, Сергія Ківалова, Миколи Мельника та Григорія Калетника. Але в результаті нічого не змінилося. Тільки тепер вони називаються «почесними президентами» і продовжують відмивати гроші через свої «кишенькові виші». А якщо потрібно – знову прокладуть собі дорогу в політику завдяки голосам підконтрольних студентів.

На президентських виборах Януковича підтримало 49% українців. Тобто – кожен другий. Потім, на парламентських, вони проголосували за «Партію Регіонів» та комуністів. Саме собою напрошується питання – можливо, у Майдані, побитті студентів і розстрілі Небесної сотні винен сам народ? Винен, бо привів до влади відвертих бандитів, які потім її успішно узурпували. Хоча ми ж не володіємо даром передбачення…

Але! На останніх парламентських виборах балотувалося 133 «голосувальники за диктатуру». 47 із них все ж потрапили в Раду. Там вони представляють політсилу перефарбованих регіоналів «Опозиційний блок», фракцію парламентських «тушок» «Воля народу», партію «Відродження», ще декілька – позафракційні. Та, що найгірше, вони продовжують свою антиукраїнську діяльність. Тільки про їх минуле чомусь згадують лише після чергової диверсії. Як у випадку з Мисиком і Деркачем, що протягнули скандальну поправку про відміну електронного декларування.

КНК Медіа представляє вам їх усіх – цих негідників потрібно знати в лице!

Інфографіка Валерії Клапоушенко

Як не прикро це визнавати, та у тому, що вони знову при владі, винен саме народ. Кров Небесної Сотні тепер і на руках тих, хто голосував за її вбивць. Винні всі ми. Винні, коли підтримуємо одних і тих самих, хоча й добре знаємо, чого вони варті. Винні, коли віримо красивим обіцянкам популістів. Коли продаємо свій голос за гречку. Коли не ходимо на вибори. Винні, коли даємо хоч найменший хабар у вигляді шоколадки – «Ну а що я? Це ж крапля в морі!» Винні, коли заплющуємо очі на неробство та казнокрадство свого районного чиновника – «Та ви краще подивіться, що там «згори» коїться!». За свої помилки потім доводиться розплачуватися. Кров’ю… І кача буде плинути по Тисині доти, доки ми всі це не усвідомимо…

До речі, через рік після прийняття законів 16 січня депутат від «Народного фронту» Володимир Іванчук запропонував заборонити Раді голосувати в ручному режимі. Спікер Володимир Гройсман ініціативу відхилив…
 

Столяров Антон
Всі статті автора

Суспільство

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.


Вибір редакції

Бер
27
У чому різниця між просеко та шампанським

Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.

Бер
18
Наукова установа в Тернополі проводить збір книг для Херсону

З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.

Лют
19
Які перспективи освіти в Україні в майбутньому?

Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією