Популярне

Рівненський полковник у відставці: про війну, працелюбство та нову Україну

Івану Івановичу Гончаренку виповнилося 89 років – років, у яких лишилось багато сили, незламної віри, надії та справжньої мужності. Цей дідусь - Заслужений автомобіліст України, спортсмен, педагог, полковник у відставці, який має 32 бойові нагороди.

Чоловік розповів про свій непростий та насичений життєвий шлях, працелюбство та побажання незалежній новій Україні.

-    Де ви народились та де були, коли розпочалась війна?

- Народився я на Полтавщині, там і вчився у середній школі – до війни. Закінчив сім класів, а тоді розпочалась війна у 1941 році. Спочатку ми з хлопцями рили окопи, а потім працювали хто де: хто вдома, хто в колгоспі. Тато на фронті був, мама вдома. Молодь тоді вивозили у Німеччину, а мене - аж тричі. Втікали, місяць ішли з хлопцями додому. Їли те, що змогли вкрасти. А потім нас піймали і кинули у так звану «камеру смертників». На три доби дали хліба і піввідра води на трьох. Тоді прийшов німець і дав наказ: щоб полонені вирили кожен собі могилу, а вранці - розстріляти. Нам тоді дали по лопаті, ми в  тому лісі вирили по 60 см кожен. А там почалась стрільба, і ми  давай втікати. Хто як міг – втікли через вікна. Так врятувались. А в 1945 році німці відступили. 

- Чим тоді ви займались?

- Ми собі з хлопцями поробили саморобні карти і грали у вільний час, поки по господарству нічого не треба було робити. Я орієнтувався по сонцю, коли треба додому корову доїти, бо ж годинників не мали. Тоді я пішов додому. А потім дивлюсь – німці їдуть і хати горять. Хлопці почали за снопи ховатись, а їх розстріляли всіх. Я втік у ліс. Отак і вижив. Німці попалили хати і сараї. Я потім повернувся через дві доби і побачив, що мої голуби теж врятувались – вилетіли. Через два дні мене забрали допомагати солдатам – будувати переправу. Ми її десь три доби будували. Тоді я почав із товаришем рити землянку собі. Мені тоді ще 18 навіть не було, але я знав, що мене заберуть в армію.

Тоді вже скоро нас  викликали у сільраду, нас 24 було. Довелось йти пішки на Полтаву – десь 40 кілометрів. Нас тримали у тюрмі, бо не було де, а там – холодно дуже. Потім забрали нас у Зенітно-артилерійське училище. Тоді вперше я побачив Москву, бо до цього навіть уявлення не мав, що це таке.

- Ви ж і Варшаву визволяли? Розкажіть про це.


- А потім у 1944 році вже почалось: «За Сталіна!», «Ура!», «Вперед!». Нас вже одягали і кормили добре. Потім ми переходили Віслу, були в Бресті, Празі, тоді визволяли Варшаву – це вже був справжній бій. У мене тоді було перше поранення.. Після війни я продовжив службу – ще вісім років служив. Потім мене направили сюди, у Дубровицький район, викладати у середній школі. Я проходив курси – у мене ж педагогічної освіти не було. Але викладав і фізкультуру, і військову підготовку, іноді заміняв географію та історію. Мої учні тепер стали й інженерами, і лікарями. Потім забрали мене працювати начальником паспортного столу, але я там побув 3 чи 4 місяці і вирішив, що то жіноча робота. І захотів піти у карний розшук, був в управлінні Дубровицького району, Костопільського та Здолбунівського районів. А потім почали будувати «Азот», то мене направили туди. Потім ще у Радивилові був на заводі, на хлібокомбінаті. Я багато злочинів різних розкрив.
Але на паради вже не ходжу, по хворобі – ноги вже не ті. Та й нас не вважають вже героями. Лишилось нас одиниці, немає вже нікого.

Іван Іванович дуже переживає за долю нашої держави, адже «не з фашистами ж воюємо, а брат брата вбиває»:

- Не лише українцям, а й всьому людству хочу побажати світлого і мирного неба над головою. Щоб це пролиття братської крові припинилось. Наше майбутнє – в руках народу. Люди самі здатні все змінити. 
 

Дана Гарасюта
Всі статті автора

Інтерв’ю

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Loading...

Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.

система комментування CACKLE

Вибір редакції

Сер
20
Публічне «недозвітування» Тернопільських чиновників по ремонту доріг

17 серпня в Тернопільській облдержадміністрації відбувся захід: публічне звітування про ремонт доріг загального та місцевого значення. Чиновники анонсували, що вони готові відповісти на будь-які запитання від журналістів та активної громадськості та закликали до ативності та ініціативності. В результаті активність від громадськості та журналістів вони отримали, але відповідей на усі поставлені запитання громада так і не отримала, ба більше громадські активісти так і не змогли поставити усіх запитань.

Сер
13
Грант для тернопільських шкіл від Благодійного фонду LEGO Foundation та компанії SAP для участі у програмах FIRST LEGO League та FIRST LEGO League Junior у 2018 році!

Програми FIRST LEGO League та FIRST LEGO League Junior – це міжнародні STEM-програми для дітей віком 9-16 та 6-10 років, які створені для того, щоб надихнути їх займатися технологіями, навчити їх корисним життєвим навичкам та показати на практиці що наука- це реальний fun!

Сер
07
Ге(мо)рої тернопільської медицини: скільки насправді заробляють "бідні" лікарі-хабарники (відео)

Хабарі за інвалідність, пологи, влаштування на роботу та навіть геморой – все це з реального життя лікарів на Тернопільщині. А ще лікарі тут заробляють на елітні маєтки і тікають від поліції за кордон, Україна ж роками вимагає їх екстрадиції. Ба, навіть можна спокійно отримати довідку від місцевих лікарів про "тверезість", хоч би й тебе п'яним зловили поліцейські і про це вже написали ЗМІ.

Реклама

 Головні новини України і Світу.

 

Загрузка...
Загрузка...
Афіша фільмів на KINOafisha.ua

НОВІ КОМЕНТАРІ


пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ Orphus

Locations of visitors to this page

parkovka.ua

Зроблено web-студією