Оскар-2013. "Знедолені", але щасливі.

"Оскароносні фільми зазвичай нудні" — таку мудру фразу можна почути від кожної першої пятирічної дитини.. ну і ще від декількох "більшерічних" дітей. Тож, зарядившись бажанням відчути себе чуть дорослішим, можливо навіть кіно академіком, я вирішив подивитися щось із вищепереліченого. На щастя чи на нещастя (тоді я ще не знав), в кінотеатрах активно крутили "Знедолених"…

Що я вже чув про фільм до походу в кіно? Перш за все, те, що більшість картин, що номінуються на Оскар, вже давно «потирили» в хорошій якості, і їх можна преспокійно подивитися вдома. А не зробив я цього тому що знав наступне: фільм зняв талановитий режисер фільму "Король говорить", і хоч там немає спецефектів але фільм є досить «візіонерським» і високохудожнім, який, для прикладу, зовсім не схожий на "Білет на Вегас", тому що там потрібно все-таки використовувати свій найбільший м’яз — розум. А ще я знав, що там грають талановиті актори — Г’ю Джекмен, який давно вже не асоціюється з Росомахою, Енн Гетевей (за фільм "Один день" їй також було б варто дати, якщо не Оскара, то добру пачку цукерок з коньяком) і Рассел Кроу — "Гладіатор" і "Робін Good" — коротше, мен! А тепер найголовніше, що знав я і знаєте ви: "Знедолені" -  мюзикл.

Повірте, якщо ви кажете, що не любите мюзикли – не факт, що це правда. Можливо, ви просто не бачили нормальних мюзиклів. Якщо серед читачів є люди, які не люблять мюзикли, бо бачили їх лише з участю Людмили Гурченко чи Філіпа Кіркорова — не хвилюйтеся — у вас є шанс все змінити. Якщо ж читачі бачили "Мулен Руж", "Чикаґо", "Привид опери", "Мамма мія", "Рок на віки" врешті-решт, і ці шикарні фільми їм жодним місцем не сподобалися 㢯— що ж не варто тратити свій час на мюзикли — це не ваше. Та все ж, якщо ці фільми принесли вам хоч трохи  задоволення — купуйте квиток і біжіть в кіно.

"Знедолені" для мюзиклів — це, як "Зоряні війни" для кіноіндустрії, чи як колір для чорно-білого кіно, коротше кажучи, — прорив. Що ж проривного? Для початку, якщо в попередників пісні займали 60, максимум 70% екранного часу, то тут 99,99%, але повірте, це зовсім не псує фільму, а навпаки — робить його ще красивішим. Після перегляду зразу стає очевидним, що інакше роман великого Віктора Гюго і не можливо було б екранізувати. В діалогах не передати стільки почуттів, думок і емоцій, які були передані в піснях.

Виконання. На щастя я йшов не на оперу, а на фільм, і тут на моє превелике здивування (цього не було в попередніх мюзиклах) актори під час співу зовсім не забувають грати роль, а навіть більше — пісня є компонентою гри актора. Тому ви не почуєте голосу еммм…Баскова, Бачеллі чи Іво Бобула)), а почуєте повний відчаю й надриву спів Енн Гетевей, який  стає то ледь-чутним шепотом -  то істеричним криком. Почуєте шикарні монлоги Джекмена, в яких він майже говорить з глядачем, і відкриєте для себе унікальний бас Рассела Кроу, який ще довго буде саме звучати думках. Таким нехитрим шляхом ці талановиті сособи зіграли одні з найкращийх ролей в своїй кар’єрі. Особливо привертають увагу Джекмен і Гетевей. І якщо Джекмен зразу захопив своєю історією, то під час пісні «I dreamed a dream» у виконанні Гетевей ви відчуєте - ВАААВ - на якому я класному фільмі сиджу. Чесно, це трохи культурний шок. Гетевей настільки різно й соковито передає емоції героїні, що пів залу сиділо з широко відкритими ротами і ще з ширшими очима. Варто згадати що ця пісня триває 4 хв., а знімалася 8 годин. В фінальну версію ввійшов 4 дубль.

Дія розвивається досить швидко: тюрми, фабрики, монастирі, пивні і вулиці Парижа змінються з калейдоскопічною швидкістю завдяки роботі декораторів. Пісні підкріплені акторською грою і досконалим візуальним рядом зовсім не втомлюють, а навпаки — викликають все нові й нові хвилюючі емоції. Тому навіть останній цинік який сидів праворуч від мене і спочатку плювався на мюзикли своїй жінці — вже на середині фільму витирав скупу сльозу. Фільм справді зворушує і приковує увагу.

Тепер про переклад. Трохи шпрехаючи англійською і почитавши перші два речення наших вітчизняних українських субтитрів, я зрозумів, що краще їх не читати взагалі. Ні, зміст нам залишили той самий, але чимало деталей нахабно перекрутили (починаючи від тюремного номера Жана Вальжана і закінчуючи освідченням Маріуса), тому краще слухати і розуміти самому Та навіть нашим перекладачам не вдалося зіпсувати враження. Забивши на субтитри я почав ще більше вслухатися і вникати в суть "проісходящого" на екрані, що тільки поглибило вплив фільму на мою затверділу психіку. І що ви думаєте? Чи то від пилинки, чи від кривого слова Джекмена, чи від розуміння того, що я в кіно дивлюся один з найкращих мюзиклів за останні 10-20 років, але в мене виступила сльоза. І не тільки в мене. В кінці так рядів зо два шморгали носом. Грип? Може бути).  Хоча не думайте, це не «Титанік», тут на диво більше естетичного задоволення. Після фільму дуже хочеться сходити в театр, і навіть виникає відчуття, що ви щойно відвідали прекрасну театральну постановку, словом — бродвейський мюзикл, за яким і знятий сей шедевр. Тому, товариші, якщо у вас є здатність бачити і чути прекрасне — не лінуйтеся і сходіть на "Знедолених", — все-таки нудний оскарівський фільм виявився на диво не «оскарівським» і проникливим.
P.S. Скоро про інших номінатів. На черзі мульт «Ральф руйнівник» (кращий мульт) і «Операція Арго»

Simple Jack
Всі статті автора