Проте є у повісті момент, котрий видає, що така наскрізь дитяча книжка написана все ж дорослою тітонькою. Згадали? Майже фінальна сцена, коли Пеппі, Томмі та Аніка відмовляються виростати. Пам’ятаю, як вона мене колись здивувала. Як це - не хотіти вирости? Коли всі (і я) тільки й граються, що в "великих" - сьогодні я мама, готую їжу, накриваю на стіл, завтра - вчителька, показую літери, котрих торік ще сама не знала, післязавтра - водій автобуса. В таких іграх ніхто не хоче грати дітей, це не цікаво. Щоб не сваритись "всиновимо" ляльок, зайців і ведмедиків...

Тепер я знаю. Діти граються в дорослих, дорослі ностальгують за дитинством. 

Але ці троє дітей хочуть застигнути в своїй дитинності. Пеппі - це Фауст, котрий таки знайшов щастя. Спинися мить, ти прекрасна! 

"Будемо круть-верть ковтати, шоб великими не стати".

(так, мої пальці за звичкою набирають "щоб", а "шоб", але потрібно саме "шоб", інакше нічого не вийде. Якщо ви пишете/кажете "щоб"- пізно, ви уже виросли).

Пеппі не може не хотіти вирости. Вона надто смілива, щоб не спробувати. Вона - дитина. Це ми не можемо уявити її дорослішання. Ким Пеппі стане, коли виросте? Пеппі не зможе стати кимось, Пеппі завжди Пеппі. Тому вона залишиться маленькою дівчинкою з рудими кісками і нездійсненними мріями.

Ліна Сват
Всі статті автора