А я подарував би більше…

Нове місце – це, звісно, нові обличчя, знайомства, а подеколи й любов. Уляна ні за чим із цього не гналася. У неї було найважливіше – її коханий хлопець Юра. Приватна власність, як часом полюбляла жартувати дівчина. Приїхавши у чергове місто подавати документи на вступ до університету, їй перехопило подих, а надставний бриз змусив залишитися тут, як мінімум, на п’ять років. Вчилася світлоруса, мініатюрна Улянка легко та невимушено. Їй це вдавалося не прикладаючи надзвичайних зусиль. Решту ж часу присвячувала єдиному та неповторному, своєму - Юркові, а точніше розмовам по телефону із ним. Через, що не раз доводилося вислуховувати кпини своїх подружок по кімнаті гуртожитку.

- Це ж педагогічний. Журналістика. Де ти тут знайдеш хлопців? – заспокоювала сумніви коханого Дюймовочка. - У нас в групі їх лише троє. – казала вона. Один – немов брат. Я його знаю ще із дитинства. Інші ж двоє, тернопільських, Міша та Олег, показують казна-що із себе. До того ж я практично із ними не спілкуюся. Коли-не-коли пожартують до мене та й годі. Ну раптом ще на парі або ж інколи на перерві, Міша підморгне або поцікавиться справами. Милий, тобі не потрібно перейматися. Він же не підходить та й про почуття свої мовчить.

Навчання проходило відмінно. На парах отримувала одні лиш п’ятірки. Несподіванок не любила та й не мала із ними справ. Єдиний сюрприз, котрий очікував на маленьку розумничку, приїзд Юри. Хлопець вирішив не дочікуватися своєї принцесочки із навчання та з’явився із красивим букетом троянд одразу ж в університет. Уляна почувала себе щасливою. Її надія, її опора, її Юра був поруч. Вони у центрі уваги всіх одногрупників, адже нічого подібного жодна подружка, точно ще не переживала у своєму житті. Та тут раптом, до аудиторії заходить Міша. Він іще з порогу до нас посміхається. Поволі підходить, зупиняється, дивиться на мене мовчки хвилину… тоді каже:

- Я б тобі більше подарував.

Обертається та йде сідати на своє місце. Після пар – ці слова стали темою обговорення групи журналістів, студентського гуртожитку та, звісно, подружок дівчини, котра купається в увазі хлопців. Після тих необачно кинених слів, голос Юрика бринів образою. Відчувалися уже не ті рідні нотки, а мовби грубі, старечі та ображені. А у чому вона винна? Уляна, не знаючи, що й думати вирішує порадитися із найближчою подружкою та одногрупницею:

- Чому той Міша так сказав? Як же ж Юра? На що він образився?

- Не переживай ти. - вмовляла Надя,- якщо Юра тобі дорікає та ображає, можливо, забудь його. Ти подивися краще на Мішу. Ну не просто так же він сказав. Він тебе любить. До того ж у нього прописка тернопільська, і хата немаленька. Будеш міською пані.

- Так-так? – зашарілась Улянка. – Ти справді так думаєш?

Ввечері ж знову зателефонував Юра. Виявляється, і цього разу він не збирався гамувати запалу своїх почуттів та наговорив багато зайвого. Подібні закиди дівчина терпіти не мала наміру. Вона зопалу сказала:

- Не кричи на мене, я не твоя власність. Я зараз передзвоню до Міші.

І справді після посиденьок із одногрупницею вона була готова піти за, ще вчора чужим Мішею, всього лиш одногрупником Мішею, на край світу.

Так пройшов тиждень. Сусідки по кімнаті порадившись вирішили поговорити із тим кавалером, про котрого уже не один день думала їхня маленька Дюймовочка. Нелегка місія випала на долю тієї ж Наді. Вона, як з’ясувалося, була подружкою також і цього горе-кавалера. З’ясувалося, що він любить іншу, а ці слова для нього абсолютно нічого не означають. Це так, для розваги. Міша, дізнавшись про почуття одногрупниці пообіцяв більше не жартувати із дівчиною і таки виконав своє слово.

Помаленьку про цю історію у групі почали забувати і все ставало на свої місця. Уляна помирилася із своїм хлопцем і по сьогодні продовжує вчитися та проговорювати ввесь свій вільний час від навчання із старим-новим – своїм Юриком.

Щоправда, ось уже третій рік, ніхто його не бачив в університетських стінах і тим паче із шикарним букетом троянд.

Михайло Мельничук
Всі статті автора