Подовжується серія статей, присвячена оригінальним палацам Буковини, які мають свою славетну історію та збереглися донині. Вишукуючи цікаві місцини з багатим минулим, ми заїхали на Глибоччину.
У XVIII столітті до села Карапчів, що на Глибоччині, приїхав румунський барон Ілля де Григорча. Він викупив землю, яка раніше належала правителю Теуту. Григорча вибрав вдале місце, оскільки придбав саме ту частину лісу та села, де проходила стара велика торговельна дорога, що пов’язувала Балтійське море з портами на річці Дунай.
- Григорча побудував спершу дерев’яний будинок в центрі лісу. Відтак - звів цегляний маєток й облаштував навколо нього парк, - розповідає сільський голова Карапчева Василь Іонець.
План маєтку вже для кавалера Модеста де Григорчі, очевидно, сина Іллі, розробляв австрійський архітектор Еріх Кольбенгайєр, який на той час був професором Чернівецької крайової промислової школи.
Двоповерховий білосніжний маєток серед зелених дерев виглядав справжнім замком. Біля парадного входу до маєтку були алеї з квітами, а на південний схід викопали озеро з острівцем посередині. Вода до ставка потрапляла зі струмка, що ховався у зарослях рослинності. До ставка підходила звивиста алея. Навколо маєтку Григорча заснував дендрологічний парк на місці старого лісу. Для нього пан наказав вирубати півтора гектара лісу.
Ці дані відображені на кадастровому плані від 1855 року. Згодом площу парку збільшили до шести гектарів, віддавши частину саду під відпочинкову зону. Наразі від старого парку залишилося не більше двадцяти дерев (старих кедрів, лип, сосен, - авт.)
Панський маєток Григорчі у Карапчеві планував австрійський архітектор
Поруч із маєтком австрійський архітектор побудував дорогу за кошти Григорчі, яка збереглася донині. З 1934 до 1940 року по обидва боки цієї дороги були висаджені цінні саджанці лип, які спеціально привезли з Австрії. Липи цвітуть там донині, а дорогу місцеві мешканці називають «панською», оскільки гуляти нею могли свого часу лише пани.
- Також неподалік маєтку Григорчі наказали збудувати церкву, - розповідає житель села Карапчів Іван Товарницький. - Гроші на неї пожертвувала Сафта Григорча. Ким вона була для пана, дружиною чи сестрою, невідомо. За церквою було кладовище (до 1924 року), а поруч, в кутку парку – ще й досі можна побачити фамільний склеп панської родини. На одній з могил зберігся напис польською мовою, на іншій - німецькою.
Модест Григорча залишив великий слід в історії селі. Окрім облаштування власного житла, він спорудив у селі завод з переробки цикорію, цегельний та спирт завод. Зауважимо, що на базі старого спиртозаводу донедавна існувало сучасне виробництво. 1886 року Григорча проклав залізницю, якою відправляв худобу на продаж до Відня.
За переказами, у маєтку Григорчі 1876 року гостював румунський поет Міхай Емінеску.
- Є легенда, що Емінеску у сусідньому селі Йорданешти у млині набрав борошна, попросив спекти хліба й приніс його пану Григорча у Карапчів, - розповідає В. Іонець. - Також чув від старожилів, що у Карапчівському маєтку побував король Румунії Міхай.
Мовляв, після другої коронації 1940 року Міхай об’їжджав свої землі й тому заїхав до Григорчів. Втім, ані письмових доказів, ані людей, які б могли спростувати чи підтвердити цю гіпотезу, немає.
Адже того ж року на Буковину прийшли радянські війська, які змусили всіх румунів покинути буковинські землі. На виїзд дали 72 години. Пани разом із своїми підданими евакуювалися. Григорчі не встигли вивести з собою фактично нічого. Книги у шкіряних обкладинках, документи, порцеляна, шовкові простирадла, позолочені дрібнички - всі ці, елементи побуту панів стали надбанням офіцерів. 1940 року у маєтку Григорчів розмістили військовий гарнізон та поселили офіцерів з сім’ями. Сад, який плекали не один рік, став полігоном для солдатів. Через рік, 1941-го, один із панів Григорчів (ймовірно, один із синів Модеста Ніку) повернувся до свого маєтку в Карапчеві і побачив руїни. Книги із бібліотеки та дрова із рідкісних дерев парку використовували для розведення вогню. Вікна вибиті, паркет на підлозі понищений, посуд побитий, стіни обшарпані. Від величного білосніжного маєтку нічого не залишилося, тому Григорча повернувся до Румунії.
- Є кілька легенд про те, яка доля спіткала родину, - каже І. Товарницький. - Одна з них розповідає, що Григорча закінчив своє життя бродягою, в іншій - йдеться про те, що це був давній грецькій рід, який туди й повернувся. Але як насправді склалося їхнє життя, ніхто не знає.
Наразі панський маєток фактично розвалюється на очах. Раніше частину його приміщень використовували як спортзал та складське приміщення для школи, де навчаються діти з вадами зору. З 1989 року приміщення пустує.
- Дехто з наших односельчан пропонував знести маєток й на його місці побудувати новий корпус школи для погано зрячих дітей, - каже сільський голова. - Але ми добра не дали, до того ж цьогоріч головний освітянин Буковини М. Бауер пообіцяв виділити 300 тисяч гривень на ремонт даху, але поки грошей немає.
Окрім цього маєтку, у селі Карапчів є ще кілька панських будинків. Вони збереглися значно краще, аніж сам маєток. Оскільки побудовані були не так давно. Розпізнати їх можна по білих фасадах та дахах із черепиці.
Один із братів роду Григорчів жив у селі Просіка. Там у XVIII столітті звів собі розкішний маєток й традиційно засадив навколо будинку парк. Точної дати початку будівництва невідомо.
- Старожили розповідали, що це була дуже потайна сім’я, - розповідає Сучевенецький сільський голова Аурел Баш. - Навіть люди, які в них працювали, нічого про своїх панів не знали. Переказували лише, що пан Григорча мав багато землі, яку обробляли найманці. Від людей вимагав добросовісної праці, але щоправда, й добре платив.
Маєток у Григорчів у Просіці, за сільськими мірками, величезний. Це двоповерхова будівля з білими колонами та арками. Після приходу радянської влади всі члени родини Григорчів виїхали й, за переказами - прокляли цю землю, оскільки щастя на ній не зазнали. Відтак у панському будинку розмістили професійно-технічне училище. У вітальні та бібліотеці Григорчів влаштували шкільні класи, у покоях - кімнати для вчителів училища, а позаду маєтку добудували гаражні приміщення.
У 1990-их роках училище перенесли до Глибоки, а маєток спорожнів. Стіни облущені, підлога місцями провалилася, ні вікон, ні дверей у будинку давно вже немає, а дах протікає. У такому плачевному стані панський маєток разом із землею сільська рада 2005 року продала іноземцеві, який начебто хотів відновити будинок. Новий господар привіз до Просіки німецьких архітекторів, які порахували, що капітальний ремонт маєтку вартуватиме у тричі більше, аніж звести новий. Тож наразі маєток й далі занепадає.
Віталія КОЗМЕНКО
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.