Священик-перевертень або як людина в рясі може Вас обдурити

У невеличкому містечку Болехів, що на Івано-Франківщині, де всі всіх знають, у будні працюють, а щонеділі ходять до церкви і, головне, більшість свято довіряють своєму священику (“бо він же священик – людина, яку їм послав Господь”), здавалось би, не може такого статись. Та, сталось.

Нам вдалось поспілкуватись з Палюгою І. В. - юридичним представником, до якого звернувся один  “літній” чоловік з проханням захистити його права.

У вересні 2009 року мешканка м. Болехів Пуківська Г. П. уклала Договір довічного утримання із Петрів І. М. – місцевим священиком. За цим договором  Галина Павлівна передає у власність Івана Миколайовича сімейне майно. Пан Петрів,  у свою чергу, зобов’язався забезпечувати жінку та її чоловіка Свища О. І. утриманням довічно, а у разі втрати здоров’я також довічно доглядом. Це все дуже мило, надійно і безпечно…виглядає на папері, у реальності склалось зовсім по-іншому.

Сім’я людей похилого віку, з польським корінням, які не мають дітей, варто зазначити – люди не бідні, понадіялись на священика. Бо хто може бути чесніший за людину, яка безпосередньо служить Богові?

Приготуйтесь читати.

Грудень 2013 року Олегу Івановичу згадувати дуже важко. У останні роки життя його дружина потребувала постійного догляду тому, що вже майже не могла самостійно ходити. У хаті було дуже холодно, треба було приготувати їжу, необхідно було розпалити пічку. Пан Олег вийшов на двір по дрова, а дружина хотіла розпалити вогонь та коли він повернувся, побачив, що в хаті вогонь. Очевидно, що за старенькими ніхто НЕ доглядав. Як результат, розпочалась пожежа, в якій, на жаль, загинула Галина Павлівна.

Після пожежі священик Петрів забирає пана Свища пожити при церкві кілька днів, нібито, щоб заспокоїти чоловіка після втрати дружини. А сам тим часом, виходить, що потай від дідуся, хазяйнує у них на подвір’ї! Варіантів, ЩО думати, не так вже й багато. Правда? Крім того, священик забрав у діда кошти на поховання у розмірі 2000 грн., а також матеріальну допомогу від держави на поховання, а на проживання залишив 300 грн., пояснюючи це зростанням цін на продукти і взагалі заявив, що йому не вигідно годувати діда. Та й на цьому не стало: священик забрав з хати всі цінні речі (коштовності, посуд, кришталь, побутову техніку), а також паспорт і всі документи, в тому числі на майно, свідоцтво про шлюб й свідоцтво про смерть дружини.

А дідусь, якому мали допомогти пережити біду, жив у собачих умовах, не мав можливості помитись і просто “ходив під себе”…

Хто зна скільки б це ще тривало, але Олега Івановича насторожило те, що під час розмов Іван Петрів почав наголошувати, що Свищ тут вже ніхто, не має ніяких прав, а покійна дружина все майно переписала на нього. І тому чоловік звернувся за юридичною допомогою.

“Ми почали невеличке розслідування, зробили кілька адвокатських запитів: у міліцію м. Долини, до нотаріуса в м. Болехів. Бо, як розуміємо, пожежа могла статись внаслідок невиконання договору однією із сторін – люди похилого віку намагались приготувати собі щось поїсти, а за умовами договору це повинен робити священик” – розповідає Іван Васильович - один із захисників дідуся у суді.

Наразі від міліції відповіді немає, а нотаріус відповідає, що це приватна таємниця. Також юристи звернулись із листом до керуючого Івано-Франківською єпархією – Високопреосвященнійшого Іоасафа митрополита Івано-Франківського і Галицького з проханням допомогти у вирішенні цієї справи таким способом, який вважатимуть за правильне, “щоб надати можливість людині у поважному віці гідно прожити своє життя”.

Вже добрий відрізок часу ситуація між Свищем Олегом та Петрівом Іваном непевна. Договір, про який йде мова, укладався у трьох примірниках (для священника, сім’ї та нотаріуса). Примірник договору, який є у реєстраційній службі, такий, як він і був у первинному, узгодженому всіма сторонами, варіанті, а примірники договору, які знаходились  у Олега Івановича та Івана Миколайовича – містять в собі виправлення. Житловий будинок людей похилого віку на папері перетворюють із спільної сумісної власності у приватну. Дідусь нібито підписує заяву, в якій йдеться про те, що власником всього майна до смерті була його дружина, а після смерті набувачем став Петрів Іван, і Свищ не має зараз жодних претензій ні до дружини, ні до священика; ні майнових, ні не майнових. Але, що цікаво, самому Олегу Івановичу про існування договору довічного утримання не було відомо і тільки дізнавшись про його наявність та зміст договору, він відразу вирішив звернутись до суду. І не підписував чоловік жодних заяв. Як це пояснити? Виглядає так, що міліція на стороні священика, для села ж такі люди - авторитет. Авторитет це непогано, та треба приглядатись пильно, який він…насправді.

Просто не може не насторожити факт, що після смерті Галини Павлівни, священик почав приватизовувати їх землю, розбивати на їх земельній ділянці амбар, забрав 1, 5 річну теличку, яку ще за життя дружини тримало подружжя (про долю телички й досі нічого невідомо), забрав у пана Свища електричну пилу і косарку та на даний момент нічого не повернув, взяв нібито на потреби церкви. Ми вважаємо, що громадськість має право знати правду, чи то про священика, чи про будь-кого іншого, якщо його дії є протизаконними.

Зі сторони помітно, що швидше всього священика зовсім не цікавить доля чоловіка, яким він має опікуватись щодня: забезпечувати щоденним триразовим калорійним харчуванням, придатним для носіння одягом та взуттям, наданням необхідної допомоги (пранням постільної білизни, послуги перукарні) тощо. Проте, дуже цікавить дідове майно.

Врешті-решт, після того, як Свищ Олег Іванович звернувся до суду, Іван Петрів почав йому погрожувати, повісив колодку на дідові вхідні двері і чоловік, навіть, не може зайти у власну оселю, щоб взяти собі зимовий одяг. А мешкати змушений був у м. Долині практично в чужих людей.

“У церкву ти не ходи, бо від тебе смердить” – з сумом в очах переповідає слова священика дідусь.

І це ще не все. Крім всіх вище перелічених жахливих речей, священик забрав у чоловіка і його пенсійну карточку, чим позбавив його останніх коштів на прожиття.

До слова, то дружина пана Свища мала ще й маєток у м. Львові (приблизно на 6 квартир) і куди поділось це майно наразі відслідкувати не можуть. Також певна частина маєтків була й у Польщі, отож і не дивно, що, як свідчать джерела, священик шукав польського юриста. Ну і сад площею 1 га у Болехові. Непогана виручка із двох стареньких.

На цьому знущання священика над дідусем не закінчуються. Він забороняв йому будь-яке спілкування з сусідами, у будинку та на подвір’ї повстановлював камери для спостереження без його відома. “Що у нас роблять чужі?” – тиснув на дідуся Петрів Іван, коли той з кимось бачився. Олег Іванович довший час нормально не харчувався, не мився, не одягався, жив пліч-о-пліч із личинками мух, хробаками, як кажуть в народі – опаришами, їх велику кількість знайшли у приміщенні кухні і в самій їжі, якщо її так можна назвати. Просто нелюдські, принизливі умови життя! Ви можете побачити їх на фото.

“Коли я написав адвокатський запит, священик примусив дідуся підписатися під чистим листком паперу, а незадовго після цього прийшла відмова від послуг” – у це важко повірити, але це так, як розповідає юрист дідуся.

Зараз ця складна справа перебуває на стадії подання клопотань, витребування доказів. Сам судовий процес ще не розпочався. А ми слідкуватимемо за подальшим розвитком подій у ситуації бідолашного чоловіка, який шукав підтримки, а потрапив у пастку. Приглядайтесь пильно до тих, хто простягає Вам руку, на жаль, це не завжди рука допомоги. Замість догляду, подружжя стареньких отримало нелюдські умови життя.

Юля Герцик
Всі статті автора