У народі побутує думка, що класична музика - тільки для великих концертних залів і іменитих оркестрів. А для простих смертних є радіо, попса і шансон в маршрутці.
Як би не так. Студенти кіровоградського музичного училища вирішили врятувати кіровоградців від естетичного голоду, і вийшли на вулиці з віолончеллю і скрипкою. Вони грають те, що вміють, то, чого вимагає їх молода душа. І кіровоградці із задоволення приймають такий музичний продукт. Адже вуличні гітаристи і баяністи - це, безумовно, дуже добре, але от скрипалі і віолончелісти - це ще й ново.
Влітку, майже щовечора на Двірцевій або біля готелю «Київ» студентки музучилища грають класичну музику для кіровоградців. Так вони роблять свій світ кращим.
20-річна Наталія Сіфун і 15-річна Марія Полячок виявилися позитивними дівчатами, які, переборовши себе, стереотипи і сорому вийшли на вулиці міста грати на віолончелі і скрипці. І кіровоградці з радістю зустріли таку ініціативу. Про те, як живеться і працюється майже професійним вуличним музикантам «Перша міська газета» дізналася з перших вуст.
- Дівчата, хто і що підштовхнуло вас вийти на вулицю грати?
Маша: Гроші (сміється).
Наташа: Чи не заперечую, гроші це важливо. Але це не єдине, що змусило взяти віолончель і вийти грати на вулиці. Мені було просто цікаво подивитися на реакцію людей, перевірити себе на витримку і сміливість. Адже на вулиці виступати - це практично як на сцені, - або тебе паралізувало, або ти сміливо і впевнено робиш те, що любиш. Це був своєрідний експеримент - слабо-не слабо, зможу-не зможу.
- І як експеримент?
Наташа: Чи вдався! Спочатку людям було дико бачити на вулиці дівчаток зі скрипкою і віолончеллю, а потім звикли. Тепер навіть своя публіка є. Деякі приходять на Двірцеву, щоб насолодитися нашою грою. І це шалено приємно. Бувало, люди стануть десь неподалік і слухають.
Маша: А мене вигнав на вулицю інтерес. Я ж ще не надто досвідчений музикант, тільки на 1-ий курс поступила. Спочатку було дуже страшно грати. Руки трясуться, ноги теж. Потім трішки легше, зрозуміла, що немає сенсу боятися, і все пішло як по маслу.
- А тобі, Наташа, не було страшно?
Наташа: Ну, може бути трошки, перші 15 тактів. А потім якось забулася, віддалася музиці і ніяких проблем. Правда, хвилювання поверталося, коли темп музики зростав. Але зараз вже з цим проблем немає.
- С естетично-мотиваційним питанням розібралися. А ось матеріальна сторона - у скільки кіровоградці цінують класичну музику?
Маша: О, кіровоградці дуже щедрі по відношенню до молодим музикантам і класичній музиці. Іноді й по 100 грн. дають. А це красномовний аргумент.
Буває, що за вечір заробляємо по 300 грн. за 3-4 години гри, а буває і по 100. Раз на раз не доводиться. Але все одно приємно, що люди небайдужі до нашої гри.
- Який же репертуар так надихає наших городян?
Наташа: Репертуар у нас різний. Ми граємо і класичну, і сучасну музику. З класики - Баха, Моцарта, Вівальді, Дворжек, Шостаковича. З більш-менш сучасного репертуару - Beatles, гімн України. Загалом, можемо зіграти все, що нас попросять. Головне, до «Мурки" не докотитися.
- Гроші - це просто приємний бонус або у вас на них якісь плани?
Наташа: У мене дуже непрості відносини з сім’єю, я живу самостійно. І такий ось заробіток допомагає мені збирати на оплату за гуртожиток
Маша: А я збираю на новий чохол для скрипки. Мій вже дуже старий і страшний, а скрипка нова. Їй просто необхідний гарний новенький чохол (сміється).
- Як ваші викладачі та батьки ставляться до того, що ви граєте на вулиці?
Наташа: Тільки позитивно. Викладачі нас підтримують, кажуть: «Молодці, дівчата, Продовжуйте в тому ж дусі ».
- За 2-місячний період, що ви граєте на кіровоградських вулицях, були випадки, які зачепили вас за живе?
Наташа: Так, пам’ятаю один. Одного разу ми грали «Адажіо» Томассо Альбіноні. Дуже сумне твір. Під’їхала до нас мама з малюком. Малий сидів собі в колясці, щось копошився, а потім повернувся. Дивиться на нас і слухає музику. Але якось не по-дитячому, а по-дорослому. І очі такі сумні-сумні. Він до кінця твору так пильно дивився на нас, наче б розуміє і відчуває набагато більше, ніж ми можемо собі уявити. А мені так приємно стало, що музика має такий вплив на людей. Значить, я не помилилася з вибором професії.
- Ось це ви молодці! Гра на вулиці - це єдиний ваш заробіток?
Наташа: Донедавна був єдиний. Але іноді вуличні слухачі пропонують нам підробітку. Так ми опинилися музикантами на весіллі.
- І як пройшло ваше перше замовне виступ на публіці?
Наташа: Ми хвилювалися сильно десь перші 3 твори. А потім розслабилися і стало набагато легше.
Маша: Ой, ну не знаю. Просто весілля було вишукана, люди інтелігентні - не шуміли, не танцювали, не пили. Я спочатку не могла зрозуміти, як себе вести правильно, чи подобається їм наш виступ. А потім роззнайомились, трохи поспілкувалися і стало простіше грати.
- Важко було готуватися до першого замовленому виступу?
Маша: Ми підготували 15 композицій за пару днів. Не скажу, що було легко, але ми впоралися.
- Дівчата, все це шалено цікаво, але як так вийшло, що ви пов’язали своє життя з музикою? Адже мистецтво - не завжди найприбутковіша професія.
Наташа: У мене вся сім’я - музиканти. Бабуся викладач у музичній школі, покійний дідусь був дуже відомим хормейстером, мама і тітка закінчили музичне училище по класу фортепіано. Тому з музикою я давно на «ти». Правда, займатися нею професійно захотіла пізно, в 13 років. І надихнув мене на це фільм «Все ранку світу». Саме там я дізналася про віолончелі і зацікавилася цим інструментом.
Маша: У мене теж в сім’ї всі музиканти - мама, тато, тітка, Але, на жаль, всі вони теоретики. Грають тільки на фортепіано (всі музиканти вміють грати на фортепіано). Моя ж пристрасть - скрипка.
- Про що ви мрієте?
Наташа: Я мрію про київську консерваторію. Хочу виступати на великій сцені, в складі хорошого оркестру. І для цього я готова дуже багато працювати.
Маша: Я також мрію про велику сцену і про подальшу навчанні в консерваторії. Без скрипки в житті - я буду не я.
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.