Юрій Рубенок – гордість Калинівки

Доля сім’ї Рубенок не дуже унікальна, але незвичайна: у 1986 році вони ще жили у Чорнобилі, у самому центрі. Юрій Федорович займався дітлахами – вів гурток технічної творчості, але у квітні все змінилося… Сім’ю прихистили у місті Калинівка, про що вони не шкодують, бо саме тут побудували свій новий дім.

Будинок дитячої та юнацької творчості, що розташовано на в’їзді до села, знають всі мешканці. Саме завдяки зусиллям пана Юрія він працює і досі – все повністю на його плечах. Вже 29 років Юрій Федорович вчить хлопчиків Калинівки – його учні вміють робити з дерева гарні речі!

Чим живе сьогодні та як виживає гурток технічної творчості у Калинівці? Йду в гості до шановного керівника – пана Юрія.

— Скільки дітей займається у Вас?

— Дві групи, всього 26 дітей. Починаємо десь з третього класу, бо така специфіка – ми ж з деревиною працюємо, маленьким важко. В мене тільки хлопчики, так. Батьки бажають віддати мені на виховання і з другого класу, але я прошу їх дітей не перевантажувати, бо навчальна програма й без того складна.

— Навчання у Вас безкоштовне?

— Це питання болісне. Ми з батьків за саме навчання нічого не просимо. Ми повністю на бюджеті. Але наша головна проблема, яку ми самотужки вирішуємо, це матеріали. Оце справжнє лихо буває – фанера вже таких грошей коштує! А пилочки для лобзиків? Це жах… Я за свої гроші вже стільки всього купляв, що жінка лається (сміється). Вже дома, мабуть, можна було «євроремонт» зробити (знов сміється). Але все в мене йде сюди. На дітей.

— А скільки ж гуртку потрібно на матеріали?

— От було б у мене на рік 2000 гривен на матеріали, було б так добре!

— Скільки Ви кажете, всього дві тисячі гривен на рік?

— Так, всього дві тисячі. Це як раз фанера, пилочки та трошки інструменту.

— То ж як виживаєте зараз?

— Батьки дають трошечки, гривен по десять–п’ятнадцять на місяць. Я все записую та потім звітую батькам – у мене все так, чітко та прозоро…

Ось я собі думаю: людині для щастя потрібно всього дві тисячі на рік, щоб діткам було з чого робити… Та батьки не всі можуть і по п’ятнадцять гривень здавати, але дітки все одно ходять. Питаю у Юрія про заробітну платню, але вже розумію, що то не гроші… Так і є, десь півтори тисячі гривень заробляє! А ще докладає на гурток своїх грошей! Тим часом комусь у цьому житті на новенький «порше» не вистачає – і це катастрофа. Ось де справжня біда!

Далі Юрій Федорович довго розповідав про приміщення та його історію: двоповерхову будівлю, яка з початку планувалась виключно як дім творчості – хотіли віддати під ресторан. Але завдяки його зусиллям, та громади, вдалося відстояти будинок. А скільки разів пан Юрій хотів кинути все! Скільки разів нерви здавали – грошей нема, матеріальної бази нема, приміщення відбирали, але ні…

Питаю, чого не знайшов іншого заняття у житті, каже – мабуть, таке покликання, не можу без цього.

Це що ж виходить? Завдяки одній людині у місті працює знамените на всю Київщину, і навіть Україну, маленьке дитяче об’єднання, яке на всіх конкурсах займає перші місця, славиться своїми роботами, діти виростають знаними майстрами, а влада кожен день їм каже: грошей немає, нам це не потрібно. Ось такий «біном ньютона», як кажуть… На вибори та кульки повітряні – гроші є, а на інструмент дітлахам – ні.

А що буде, коли пан Юрій втомиться від такої бездіяльності місцевої влади та просто піде на свою заслужену пенсію? Діти куди підуть, на вулицю? Комітет Народного Контролю вважає, що такі питання громада має вирішувати самостійно. Саме тут треба контролювати бюджет та питати селищного голову – буде дітям фінансування чи це нікому не потрібно?

КНК бере на контроль питання фінансування будинку дитячої творчості та закликає усіх небайдужих якось посприяти розвитку цього гуртка. Ми чекаємо на пропозиції та готові познайомити з Юрієм Федоровичем, який, до речі, вже готовий стати активістом комітету та разом з нами відстоювати права калинівчан!

Ткаченко Юлія
Всі статті автора