Кого зараз радикали називають політв’язнями?(Репортаж)

Традиційно цей день українських політв’язнів радянських таборів за ініціативи В’ячеслава Чорновола та Василя Стуса відзначали одноденним голодуванням. Проте сьогодні традиції дещо змінились: ВО "Свобода" та Комітет визволення політв’язнів зібрали родичів та активістів Правого сектору, аби згадати як вершиться доля вже сучасних «жертв системи» саме у стінах Лук’янівського СІЗО.

Прибуваю під СІЗО на Лук’янівку, і перше, що чую це вигуки активістів, які стверджують, що зараз в українських в’язницях перебуває близько сотні «патріотів-добровольців», які, на думку свободівців, «воювали за цю країну та боролися за свободу українського народу». Хоча це судження досить суб’єктивне, адже політв’язнем сьогодні стало вже модно називати кожного, хто так чи інакше причетний до політичних провокацій, або навіть корупційних злочинів. З іншого боку, «наша влада боїться таких героїв», -  вигукують свободівці. Серед новітніх політв’язнів активісти називають імена: Гуменюка Ігора, Крайняка Сергія, Юрія Сиротюка у справі «Захисників Конституції», Демченка Андрія, Лисковича Дмитра у справі “Правий сектор” за захист родини від рейдерів, звинуваченого в хабарництві нардепа Ігоря Мосійчука, Андрія Медведька, обвинуваченого у вбивстві журналіста Олеся Бузини, Василя Василинюка, Петра Угрина та Сергія Тищенка, Антона Окорокова, Василя Малковича - «правосекторівців», що причетні до стрілянини в Драгобраті та багатьох інших.

Зокрема на події чую гострі обвинувачення влади у неоднозначній історії із Макаром Колесниковим, якого активісти-радикали також вважають політв’язнем. Хлопець фігурував у історії про організацію “Білий молот”, якого начебто засудили за боротьбу з наркопритонами і помер він за загадкових обставин у Лукʼянівському СІЗО 1 січня 2016 року. « Я звинувачую цю владу і тюремну систему у вбивстві Макара Колесникова, адже людина майже два роки відсиділа за гратами, майже два роки проходить суди, і при цьому немає жодних доказів його провини», - лунає зі сцени голос добровольця батальйону ОУН  Богдана Тицького. До речі, ведучий також нарік Богдана «політв’язнем, якому пощастило», бо  25 листопада чоловіка випустили з Лук’янівського СІЗО під домашній арешт за звинувачення у масових заворушеннях. Затримали його 31 серпня після сутичок під Верховною Радою, коли внаслідок вибуху гранати загинули четверо нац­гвардійців.

На таких заходах чорно-червоні прапори Правого сектору зазвичай розвіюються поруч із синіми «свободівськими» біля жовто-синіх українських, бо ж там завжди страйкують і кричать ті, хто вважає себе патріотом. Не став винятком і цей мітинг. Стою і дивлюсь як помутнілі крапельки дощу скочуються цими прапорами просто в болото, а в пам’яті у цей момент чомусь зринають страшні моменти смерті юних хлопців під Верховною Радою під вигуки таких самих «свободопатріотів».

«Вся українська пенітенціарна система є прямим спадкоємцем радянського ГУЛАГУ. По суті вся тюремна структура – це єдина система, яка після Майдану не зазнала навіть формальних реформ. У в’язницях неможливо перебувати, там навіть ніякого медичного забезпечення»,  -й надалі гне свою лінію Тицький. Але ж, вибачте, на те вона і в’язниця, щоб туди не хотілось потрапити, по-моєму, очевидно, що це – те місце, яке мотивує не порушувати закон.

Дивлюся як на сцену під загальний шквал оплесків запрошують письменника Романа Коваля. У словах митця відчувається щире співпереживання колишнім політв’язням, у справжності патріотизму яких гріх навіть сумніватися. « Кого тільки не тримав Дід Лук’ян ( так називали півстоліття тому Лук’янівську в’язницю) у своїх холодних і цупких обіймах. І Миколу Галагана, і Василя Проходу і отаманів Орлика та Гайового, і холодноярських отаманів-повстанців», - розповідає він. Позаду нього на сцені в око впадають величезні літери «Бастилія впала, і Лук’янівка впаде». Далі на сцені заводять різдвяні пісні українські гурти ТаРута та Тінь Сонця, колядують у роковому стилі й під сопілку. Публіка підспівує, а в’язні Лук’янівського СІЗО, мабуть, крізь високі муровані стіни чують, і навіть колядують разом з ними, хоча й ізольовано…

Савко Лілія
Всі статті автора