Knk.media завітала в гості до народного депутата Ігоря Гузя

Мій тур Верховною Радою розпочався із кабінету з написом «Комітет з питань запобігання і протидії корупції». Помічаю акредитованих регіональних журналістів, здається – із Луцька. Вони тішать постійних відвідувачів цієї зали, народних обранців, своєю невпевненістю і страхом в очах.

«Що будемо робити з тими депутатами, які створюють корупціогенні законопроекти? Давайте на вила їх!», – викрикують пропозиції один за одним депутати, щоб хоч якось розбавити свою «захоплюючу» нараду і підвищити власну, зрівняну з землею, самооцінку.

«То ви майже в кожному проекті закону бачите корупціогенну складову, депутати, так, гляди, і законодавство досконалим зробимо», – промовляє голова Комітету Єгор Соболєв. Такий висновок він робить мабуть тому, бо майже всі законопроекти на нараді, чи то про піратство, чи про доступ до персональних даних чиновників, – депутати або відхиляють, або відкладають на подальший розгляд. А може деяким із депутатів взагалі не цікаво за таке голосувати?

Ок, я вже побачила, як працюють серйозні люди. А як вони живуть, як на мене, то це ще цікавіше. Саме тому я й прямую в готельний номер до одного із народних депутатів на оглядини.

Той, хто запросив мене у гості – народний обранець  від партії «Народний фронт» Ігор Гузь. Він живе у Луцьку, приїжджає на засідання у Верховну Раду лише за потреби.  Отже, заходжу в просторий хол готелю «Київ», той самий, що належить Верховній Раді, який знаходиться за 5 хвилин ходи від самого законодавчого органу,  і де зупиняються некиївські депутати на час робочих відряджень та й взагалі на весь час «виконання обов’язків народного депутата» в будь-яку пору року.

Ігор Гузь розповідає, що його проживання в цьому готелі державі обходиться десь у 14 тисяч гривень на місяць.

«Я гроші на руки не отримую, вони безпосередньо надходять на рахунок готелю «Київ»», – розповідає Гузь.

Тим часом ми піднімаємося на шостий поверх, де він і мешкає. Звертаю увагу на те, що готельний інтер’єр не вирізняється особливою розкішшю і трохи не відповідає вартості у майже три середні українські заробітні плати.

«Я не знаю яка кількість користуються готельними номерами, але, очевидно це ті , хто має на житло потребу. Але є серед них і міліонери. Я точно знаю, що тут проживає Аваков десь ще із 2012 року, і Парубій», – додає депутат. Гузь зазначає, що ніяких пільг, крім номеру в готелі, депутати не мають.

«Є ресторан на другому поверсі, але я там ні разу не був, бо дорого», -  переконливо запевняє народний обранець.

За словами Гузя, у деяких номерах проживають «депутати-фантоми», які в списках готельних числяться, а по факту він їх у «Києві» ні разу не спостерігав.

«Можливо вони їх (номери, – knk.media) надають для помічників, я не знаю», - каже депутат. На питання «чому квартиру не знімаєте, адже це в рази дешевше?» , депутат трохи знітився і розповів цікаву історію про те, що в нього немає на це потреби, бо йому й тут добре, адже близькість розташування до Верховної Ради приємно вражає.

Проходимо в невеличку залу, де три крісла, оббиті золотисто-зеленою тканиною, приглушене світло, невиразна картина і коричневий дубовий журнальний столик – все стоїть у напівтемряві. Очевидно, тут увечері депутати збираються для дискусії за чашечкою кави.

«А службовий транспорт у вас є?», – питаємо вже на порозі номеру.

«Депутатам дають 25 годин користування службовим транспортом на місяць виключно для робочих поїздок. Я за минулий рік ні разу цим не користувався, чесно скажу. Лише у грудні моя власна машина була на ремонті, і тому я раз 10 скористався цією послугою», – Гузь відкриває карти і відверто обіцяє більше не користуватись службовим транспортом, та й навіщо, якщо є власна автівка. Так тримати!

«Машинам цим десь 10-15 років, тобто це не є якийсь такий вишуканий автопарк. Можливо, керівництво Верховної Ради чи керівництво комітетів пересувається на інших машинах. Я навіть не знаю якою машиною пересувається Ганна Гопко (голова комітету ВР у закордонних справах, – knk.media), не бачив. Але сьогодні вона сказала, що на день їй дають три  літри бензину для пересування. Як розумієте, на три  літри бензину далеко не наїздишся», – розповідає депутат.

Оглядаю невеличкий номер із жовтими пофарбованими стінами, у кімнаті телевізор, столик і комп’ютер. Як на мене, нічого особливого. Прислухаюсь до розповіді депутата.

«У мене на картку минулого місяця прийшло 4700 гривень зарплати. Тисяч 14-15 нам виділяють на помічників. Повірте, навіть у столовій Верховної Ради ціни недешеві, в порівнянні з тими, що були до Майдану. Очевидно, що за ці гроші я не можу не те, що прожити, купити собі якийсь одяг, щоб виглядати як народний депутата, але я й не заправлю навіть автомобіль за них. Тому, на жаль, кожен депутат повинен шукати додаткові ресурси», – розповідає він. Серед таких «інвесторів» чую імена Вадим Кошельник – бізнесмен, Богдан Бацюн та імена тих, «кого депутат не може назвати».

Ігор Гузь наводить приклад, що у Литві, мовляв, у депутатів зарплата в 2 тисячі євро, а я мовчки оглядаю номер. Затишно. Пригадую бабусь, що на картоплі економлять.

Окинувши оком номер – дякую за бесіду та спускаюсь в хол, де бидлуватий охоронець кричить і вимагає мій дозвіл на зйомку. «Візьміть дозвіл у Верховній Раді, і тоді знімайте», - волає. Усміхаюсь, співчуваю і виходжу. Далі буде.

Савко Лілія
Всі статті автора