Олег Ломовицький з Алчевська виїхав всією сім’єю, не зважаючи на вдалий бізнес - будувалися, розширювалися, добудовувалися. Дотягли до останнього, виїхали, коли надій вже не залишилося.
Вдома залишився цех з виготовлення меблів із сучасним обладнанням, довелося все покинути. Виїхали у вільну Україну спочатку до родичів у Київ, Олег влаштувався звичайним столяром і про перший свій час в незнайомому місті відгукується дуже тепло - прийняли відмінно, допомогли з роботою, дійсно співчували. Залишати свій бізнес сепаратистам Олег не мав наміру і зробив все, щоб вивезти обладнання з окупованої території. Коштувало це дорого - нерви і гроші, потрібно було перетнути чотири блокпости і «митницю». Вивозити обладнання з новоспеченої республіки заборонено, так що проблем було багато. Один блокпост «з’їв» п’ять тисяч гривень, під Горлівкою знову намагалися «націоналізувати», але, мабуть, їм сам Бог допомагав - виїхали. Наші пропустили, але теж з проблемами - довелося дати грошей, тому що електронну перепустку вони не визнавали, а з грошовим підкріпленням електронний номер виявився дуже навіть дійсним.
Розповідає Олег Ломовицький:
- Я продовжував працювати столяром в майстерні, де нас прийняли і навіть виділили місце для обладнання, яке вдалося вивезти з Алчевська. В цей час я ходив на заняття в Кримську діаспору, бо готувався відкривати свій бізнес наново. Тут для столярного виробництва потрібні дуже великі вкладення, це дуже витратний бізнес. Нашого врятованого обладнання було приблизно тисяч на 800, багато чого не вистачало та й зараз не вистачає. Дуже допомогли Кримська Діаспора і фонд Відродження. Перш за все навіть тим, що дали надію - ми не самі тут. Звичайно, доводиться важко - житло ми знімаємо і цех орендуємо. В місяць на оплату оренди не менше 25 тисяч гривень йде. Нас дві сім’ї - я і мій кум, нас четверо і їх четверо, знімаємо по двокімнатній квартирі. Сини закінчили школу і, не дивлячись на навчання, активно нам допомагають. Нам, до речі, також дуже допомагають хлопці з виробництва, які нас прихистили на перший час - вони оцінили нашу якість і передають нам замовлення, у нас таке партнерство непогане. Ми робимо гарні меблі. Але ринок тут кардинально відрізняється - те, що ми робили раніше, тут зовсім не затребуване. Тут потрібні ті речі, які нам ТАМ здавалися дивними. Ми робили раніше просто ліжка, журнальні столики, комоди, тумбочки на замовлення. Тут ніби все те саме, але стиль зовсім інший. Тут люблять «вінтаж», «грубі» меблі під старовину. Це дуже цікаво, і нам навіть знадобилися справжні дизайнери.
Ви питаєте, чому на нас не вплинула пропаганда ЛНР, чому ми не залишилися там - нам просто ніколи було дивитися телевізор. Наша сім’я завжди багато працювала, діти вчилися, всі були зайняті. Ми не встигли набратися тими ідеями. До речі, я завжди був проти «Партії Регіонів», я підприємець, тому проти всього цього.
Працювати тут доводиться практично без вихідних. Ось приходить десяте число і мені потрібно заплатити за оренду цеху, приходить двадцяте - віддай за оренду квартири. Працюю з шостої ранку і до сьомої вечора, а то й пізніше. Дуже хочеться якось уже стати на ноги, якось зібратися і просто відпочити. Але поки я не можу собі цього дозволити. До речі не тільки я - ті, хто в Києві вже давно, розповідають те ж саме. Багато роботи і відсутність відпочинку, адже в країні криза, всім важко. Непрості часи, проте я з оптимізмом дивлюся в майбутнє.
Я, як уже говорив, почав навчання в Школі бізнесу, яку організувала Кримська Діаспора. Знайшов час, тому що треба. Вирішив подавати на грант, хоча мої не дуже в це вірили. Та і я теж не дуже вірив. Навіть коли захищав свій бізнес-план, все одно сумнівався. Адже звик, що в нашій країні завжди всіх обманюють, розумієте? Просто не вірив, що таке можливо - чесно виграти грант на створення свого бізнесу. А в діаспорі вийшло так, що держава, якраз, ніякої участі в цьому не брала. Тут повністю заслуга активістів, міжнародних донорів - фонду Відродження, просто людей, яким не все одно.
Я переселенець, мені держава дала довідку і 400 гривень допомоги перші кылька місяців – типу, ми вас любимо і все. Насправді нам потрібно самим з цим розбиратися.
Чи хочу я повернутися додому? Я з Алчевська. Різницю між Києвом і Алчевському ми відчули одразу. Ось донеччани, як я зрозумів, налаштовані на повернення, адже Донецьк - дуже потужне місто. А в такі дрібні міста як наше - ні, не тягне. За свій будинок не боюся - за ним є кому наглядати. До речі, в Алчевську не все так погано, ще працює комбінат, люди працюють і отримують зарплату в українських гривнях, до того ж, перебуваючи на окупованій території, платять військовий податок. Такий ось парадокс. Власник комбінату Тарута, платить робітникам на банківські карти, все як годиться. Вірніше не зовсім так - 25% належать Таруті і 75% належать «Зовнішекономбанку Росії». Формально власники росіяни, там війна тільки для простих людей, а нагорі все в порядку, просто бізнес. І куди мені повертатися, адже я громадянин України!
Я дуже вдячний нашим людям, українцям, за допомогу і неймовірне сприяння. Я боявся їхати, боявся будувати бізнес тут, адже нічого і нікого не знав, а виявилося, завдяки підтримці і переселенців, і киян, що потрапив до себе на батьківщину. Я вдома.
Розмовляли Тетяна Гузик, прес-секретар Кримської Діаспори і Ткаченко Юлія, журналіст КНК Медіа.
Ткаченко Юлія
Всі статті автора
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.