Жителька Гребінківщини відзначила 100-річний ювілей

Лютої сніжної зими далекого 1913 року в сім’ї Анастасії та Григорія Ічанських народилася дівчинка – первісток. Нарекли її Агапія – що в перекладі із грецької мови означає – любима, улюблена.

Вона була найстаршою із шести дітей, рано розпочала трудитися. З 12 років висаджувала разом із дорослими бурякові висадки.

Так за літо заробляла юна працівниця мішечок зерна. Виживали, як могли. Тяжким випробуванням був Голодомор – 33-го. Щоб якось звести кінці з кінцями поїхала Агапія із ровесницями на роботу в Гребінку.

- Взуття зносилось, а на вулиці рання весна, стою, тремчу від холоду, – згадує жінка, – аж підходить чорнявий хлопець, пропонує мені гарячий чай.

Так познайомилася вона із своїм майбутнім чоловіком, який із першої зарплати купив їй чоботи та матерію на спідницю та блузку. На восьмий рік подружнього життя Бог послав їм донечку, яка народилася 22 червня 1941 року.

Війна перекреслила райдужні плани молодої сім’ї. Чоловік, майстер на всі руки, не встиг добудувати, оселю, не встиг намилуватися донечкою. Пішов на фронт, а 10 березня 1944 року Василь Ілліч Мовчан загинув в бою за Львів.

Агапія Григорівна сповна спізнала вдовину долю, невсипущу працю. Але не корилося труднощам, ростила донечку. А смуток та журбу тамувала вишиванням. Рушники, картини, скатертини, наволочки, сорочки. Усе її вишивання – то історія, то дорога її нелегкого вдовиного життя. Заміж жінка більше не виходила, все чекала свого Василя.

Веселі пісні щасливого життя з часом перейшли в сумовиті. Вона сповна передала свій пісенний хист, старовинні пісні своїм рідним і найбільше правнучці Ярославі, відомій українській співачці, солістці Національної філармонії України та ансамблю Збройних Сил України.

А любов до вишивання мають всі жінки її роду, але особливо відзначається її правнучка Ніна. Рід Агапії Григорівни Мовчан зростає, міцніє, радує праматір роду своїми справами та успіхами. Завжди підтримують матусю, бабусю, прабабусю донька Галина із зятем Григорієм, внуки Надія та Григорій, п’ятеро правнуків.

Вже має ювілярка й праправнучку. Їх із чоловіком життя продовжується. І ще не всохли старі яблуня та груша, які колись садили разом з ним.

То пам’ять її великого, красивого життя, сповненого невсипущої, подвижницької праці. Адже вона дожила до такого віку завдяки тому, що все життя у русі, ні на хвилинку не опускала руки та важко працювала.

А ще один із секретів її довголіття – шана, повага і любов рідних, які цього знаменного дня вітають шановну ювілярку. Многая Вам літа та Божого благословіння.

Повідомляє "Новини Полтавщини"