В давнину щедрівників та колядників не пускали в хату

   У винагороду за колядку чи щедрівку давали вареники із салом, а дітям — «канафети»

   Звичаї співати колядки та щедрівки зародилися ще в дохристиянські часи, обряд водити козу на Новий рік до нас теж прийшов із язичництва, це символ кругообігу всього в світі, смерті і відродження. Які традиційні колядки і щедрівки лунали на Полтавщині під-час свят, чим частували колядників та які театралізовані дійства влаштовували предки окрім водіння кози, про це та інше ми запитали в старшого наукового співробітника науково-дослідного експозиційного відділу етнографії полтавського Краєзнавчого музею Наталії Сахно.— Взагалі, колядки (авт.: від імені Коляди — язичницького бога) — це обрядові пісні, які були присвячені язичницьким богам, ще в поганську давнину. Але з приходом християнства вони були перероблені на християнські мотиви. Із ХVIII століття по всій Україні основними темами стають народження Хреста, йогу муки при житті, помирання і воскресіння. Звичайно, що й давньоязичницькі мотиви в деяких районах Полтавщини зберігалися. На більшості території Полтавщини колядували до 30-х — 40-х років ХХ століття. Тобто до часів Великої Вітчизняної війни. Радянська влада забороняла колядки і щедрівки, як прояв націоналізму. Старожили згадували, що їх у школах запитували чи вони не ходили колядувати, якщо так, то дітей суворо карали.

   — Багато текстів колядок і щедрівок забулося?

     — Дуже багато, але під час наших фольклорно-етнографічних експедицій до різних районів Полтавської області, ми поспілкувавшись із старожилами, дізналися деякі тексти обрядових пісень. В двохтисячних роках мені траплялися старожили, які знали тексти і п’яти, і навіть шести колядок.

   — Які мотиви переважали в обрядових текстах на Полтавщині?

     — У нас увага акцентувалася на муках Ісуса Хреста на хресті, запитання Богородиці: «Навіщо ж ти сину так страждаєш?», на що він їй відповідає: «Приймаю муки за християн». На щедрівку була популярна тема Меланки: «Меланка ходила, Василька водила». Але Меланка на Полтавщині не оспівувалася як свята, а як звичайна дівчина. Вона то качура пасла, то виконувала ролі в побутових сценках. Були в нас і колядки про ангелів, які славлять Хреста.

   — Хто брав участь у колядках і щедрівках?

     — Були дитячі щедрівки, діти ходили до обіду. Дівчата щедрували вже після обід, а хлопці брали участь у костюмованих дійствах Василя і Меланки. Це вже ввечері з 13 на 14 січня. Хлопці здебільшого переодягалися і в Меланку. В Меланки була варта із двох хлопців. Це було схоже на циганщину, що ми звикли бачити на весіллях. Вони фарбували обличчя. В такому народному театрі могли бути і єврей, і циган, і лікар. Сценки були не лише на релігійну тематику, а й на побутову. Я б сказала, вони були сміхо-пародійними, без обрядового сенсу.

   — В якому столітті щедрівки набули не лише релігійного змісту?

     — Це уже кінець ХІХ початок ХХ століття. В деяких районах Полтави навіть в ХХ столітті ще водили козу. До молодого хлопця чіпляли шапку із козячими рогами, одягали вивернутий кожух і водили цю козу. Взагалі, обряд «Коза» символізує собою колообіг в природі — ритуальний танець кози, її помирання і воскресіння.

   — Це все з часів язичництва збереглося?

     — Так. І Меланка з Андрієм теж з тих часів. Взагалі Андрія в язичництві ототожнювали з місяцем.

   — Скільки акторів брали участь в театралізованих дійствах на Новий рік?

     — Дуже по різному. Від 2-3 і до десяти могло бути. Дивлячись яка свита. В них міг бути свій отаман, міхоносець, який носив мішок в який складали нащедроване.

   — А на колядування теж влаштовували театралізовані дійства?

      — Так. Колядували із «Звіздою». Але до початку ХХ століття не у всіх районах це було заведено. На південній Полтавщині її не носили. Була вона у Великобагачанському, Зіньківському, Гадяцькому і в Полтавському районах. На зірці було від 6 до 8 променів, всередині свічка та образок народження Христа, або ікона з Дівою Марією. З зіркою ходили лише чоловіки і хлопці на перший день Різдва (7-8 січня). Але здебільшого колядували діти 7 січня, а дівчата та хлопці під вечір.

   — Чим пригощали колядників та щедрівників?

      — Якщо це діти, то на Котельві їм давали обрядові пряники. Для дівчаток — барині, для хлопчиків — коники, для всіх інших — півники.

  — Пряники виготовляли у формах?

      — Так. А потім поливали кондитерською глазур’ю. Справжнього кондитерського мистецтва досягали в Котелевському районі.

   — Чим ще частували?

       — Пряники давали і горіхи. А на початку ХХ столітті, коли з’явилися магазини, там закупляли цукерки — подушечки. Старожили згадували, що саме на ці подушечки в 20-30 роках вони найбільше чекали. Також варили цукерки, вони були довгі, їх прикрашали кольоровим папером та фольгою, на них казали «канафети». Також печиво на патоці робили, так звані «Мадоляники». Але це все для маленьких колядників. А також давали дрібні гроші. Їх давали далеко не всім, а хрещеникам та близьким родичам. Дорослим вручали продукти: шмат сала, ковбаси, пироги з різними начинками та вареники із салом. Останні були особливо популярними у нас. До речі, саме вони є обрядовою стравою на 13 січня. Треба сказати, що на Полтавщині зазвичай колядували і щедрували під вікном. Під другим вікном від покуті.

   — В хату людей не впускали?

        — В хату запрошували не всіх і не всі. До оселі запрошували заможні сім’ї, які могли пригостити гостей, або родичі. Без запрошення щедрівники не заходили.

poltava.pl.ua