Дуже проста історія про складних людей

Та й навряд чи можна назвати ту історію казкою. Тільки якщо життя – казка. Бо ж вистава справді неймовірно схожа на реальність. Сидячи у залі, навіть інколи починає видаватися, що й сам стаєш учасником тих подій. Хочеться щиро сміятися та істерично плакати разом з героями трагікомедії, написаної київською драматургинею Марією Ладо.

Вистава на дві дії «Дуже проста історія» зачіпає  непрості питання життя, смерті, кохання, мрій. Одні отримують те, чого не заслуговують, інші все життя мріють про недосяжність, а коли мрії збуваються, не відчувають від цього задоволення.

Якби потрібно було якнайкоротше розповісти про виставу «Дуже проста історія», то, мабуть, найкраще для цього підійшли б слова «Таке життя», які кілька разів звучать впродовж вистави.

Кожен герой трагікомедії втілює у собі особливий, неповторний образ, кожен несе собою приховані радості і жалі, якими наповнене життя. І якщо спочатку може видатися, що персонажі занадто ординарні, то з розвитком подій кожен образ виокремлюється, вимальовуються чіткі контури характерів і почуттів героїв. Навіть ті, які спершу видавалися відштовхуючими і непривабливими, мимоволі припадають до душі.

Про що ж ця проста історія? Та, звісно, про життя. Двоє закоханих не можуть бути разом через неприязнь батька дівчини Даші до сусідського хлопця Олексія. Чи то бідність хлопчини винна у тій нелюбові, чи то батько-пиячок, у якого вщент порвана свитина і за душею ні гроша, а проте батько-багач готовий радше відправити дочку на аборт, коли дізнається, що вона вагітна, аніж  віддати заміж за Олексія.  

Не проти такого рішення і Даша з Олексієм – обоє з ляку до злого батька.

З вбивством ще ненародженого маляти не може згодитися лише  сусід-пияк – Олексіїв батько, та ще худоба, яка стоїть у театральному хліві всю виставу.

Стара кобила, тільна корова, замріяна рожева свинка, крикливий півень та щасливе собача – це не декорації, а рівноправні учасники вистави. Вони розмірковують над людськими проблемами і щиро не розуміють, чому люди не вміють бути щасливими. «Для чого людям купувати ті речі, які у них вже є?» - дивуються тварини.

Визначальним образом у виставі виступає звичайна свиня, яка мріє про крила. Вона ніколи не виходила за межі хліва і сліпо обожнює свого хазяїна – батька дівчини Даші.  Як не дивно, мрія свині здійснюється – в неї за спиною виростають крила, щоправда ціною життя. Коли свиню вбиває господар, вона стає справжнім ангелом, який знає всі життєві теореми.

Щоб врятувати життя Дашиного дитяти, як каже свиня усім мешканцям театрального хліва, потрібно, щоб хтось пожертвував своїм життям і також став ангелом-охоронцем.

Ось так і виходить, що комедія, де весело стрибає сценою кольоровий півень, декламуючи радіо-шедеври, перетворюється у справжню трагедію.

Неочікувано накладає на себе руки Олексіїв батько-пияк, який аж марив внучкою на ім’я Маруся. І ця мрія також здійснюється! Наприкінці вистави Даша навідріз відмовляється робити аборт, а батькам не залишається нічого іншого, як прийняти таке рішення дочки.

Лише під завершення трагікомедії людські персонажі стають справді щасливими – маленька Дашина та Олексієва донечка Маруся, про яку так мріяв дідусь, що тепер став ангелом, примирює всіх – і молоде подружжя, і Дашиних батьків.

Історія Марії Ладо отримала у Тернополі надзвичайно вдале втілення  завдяки акторам лялькового театру, які  усіма струнами свої вмінь і переживань передали глядачам  біль і радість, приховані у кожній найменшій репліці.

- У театрі актора і ляльки виставу «Дуже проста історія» виконували не вперше. Перший показ цієї вистави відбувся ще у 2010 році. Це була дипломна робота курсу "Театрального мистецтва" Тернопільського національного педагогічного університету. Пізніше, коли кількох випускників взяли на роботу у театр, виставу взяли в репертуар театру, - розповідає виконавець ролі батька Даші Володимир Дробей.

Не зважаючи на те, що виставу грають у театрі актора і ляльки, куди звикли ходити діти з батьками, «Дуже проста історія» призначена лише для дорослих. У дечому вистава є складною для сприйняття навіть дорослими людьми, багато речей потребують довгого і свідомого осмислення. Проте у момент, коли опускається завіса, в душі панує спокій, а це свідчить про те, що трагікомедія таки виконала свої основні завдання – показала життя таким, як воно є  - без прикрас і зайвих перебільшень, з усіма його світлими і темними сторонами.

- «Дуже проста історія» - це трагікомедія, - додає Володимир Дробей. - І якщо спочатку публіка сприймає цю виставу з гумором, то пізніше заглиблюється в події і розуміє, що все ж таки вистава не тільки для розваги і сміху. В ній є набагато глибший підтекст. Ця вистава, свого роду, як "Ромео і Джульєтта", але тільки в теперішні часи. Тут теж є дві сім’ї, які між собою ворогують, і є нерозуміння батьками проблем своїх дітей. Для мене, як для актора, приємно те, що наприкінці вистави, коли я із Сусідом (батьком Олексія) співаємо фінальну пісню, чути із залу, як глядачі тихенько плачуть, а отже, їх чимось ця вистава зачепила.

Аллочка Сердюк
Всі статті автора