Без використання електрики та приладів, які на ній працюють, провів дві доби журналіст “20 хвилин”. Усе для того, щоб перевірити на собі, наскільки сучасна людина залежна від споживання електроенергії.
Пройшло зовсім мало часу, як ми уже геть не уявляємо себе без мобільного у кишені чи комп’ютера із обов’язково підімкненим Інтернетом удома. Та що там новітні технології… Куди нам без елементароно?! Без електричного освітлення домівок та електродзвінків на дверях. Без холодильників, тролейбусів, прасок, банкоматів, мікрохвильовок…
Зрештую, куди нам без батарейок — компактних штучок, від яких залежить життя пульта від телеприймача та доброї половини інших приладів на господарці. Тож, як у XXI столітті живеться людині, позбавленій змоги використовувати електроенергію, взявся дослідити наш кореспондент.
День перший. Субота, 21 вересня. Прокинувся. Прямую до ванної кімнати, щоб умитися. Тут же наштовхуюсь на перші незручності. Це — напівтемрява та холоднюча вода, яку ще учора заввиграшки нагрівав котел індивідуального опалення. Ванна кімната не має вікна й освітлюється виключно електричною лампочкою.
Щоб не зачепитися об умивальник чи дзеркало, навстіж відчиняю двері. Розігріти сніданок у мікрохвильовці — гибла справа. “У мене ж експеримент”, – нагадую собі я. Із газовою плитою теж не все просто — камфорки запалюються електричною іскрою. Після тривалих пошуків в одній із кухонних шухляд знаходжу густонабиту сірникову коробку. Радію, що не залишусь без ранкового чаю. Ані до нетбука, ані до комп’ютера чи мобільного не наближаюсь. Відчуваю, що починаю через це дратуватися. Мовляв, ще б і-нет відімкнули за несплату, то нехай. Але ж усе працює!
Втім, користуватися — дзузьки. Решту дня “вбиваю” на прогулянці та у товаристві друзів. До речі, містом змушений пересуватись лише маршруткою. На тролейбуси — табу. Вони ж — на електриці!!!
Повертаюсь близько 22.00 додому. Ще в транспорті зауважив дзвінки на свій мобільний. Стало нестерпно цікаво, хто й для чого телефонував. Утім, цікавість, як і користування мобілкою, доводиться гамувати. Хоча, зізнаюсь, це не так просто, як могло видатися на перший погляд. Удень ігнорувати користування електроприладами, не перебуваючи у приміщенні, видалось простою справою. Інше діло — вечір удома. Забігши наперед додам, що неперевірена електронна скринька добряче муляла упродовж всього досліду. “Раптом там щось важливе, а я тут граюся?”, – міркувалось мені
. Забутися щодо усього цього допомогла “Фієста” Хемінгуея, яку саме взявся перечитувати. Читати, як годиться, довелось при свічці. Це, звісно, атмосфера ще та. Особливо, коли за вікном осіння мряка, а у віконні скельця дріботить дощ… Від благенького освітлення втомилися очі. Близько опівночі задмухую свічку й одразу ж засинаю. День другий. Неділя, 22 вересня. Усі ранкові процедури повторилися за суботнім сценарієм. Надокучливі думки щодо робочого Інтернету, котрим скористатися не можу, тільки посилились. Абияк перекусивши, вирішую забратися подалі від електронних спокус. Та не все так просто! Іти у місто в пом’ятій одежі трохи не по мені. Втім, як випрасувати футболку, якщо праска — не варіант? - Колись домоткане полотно розгладжували макогоном та маґівницею (деталь ткацького станка — прим. атв.), – втрутилася мама. – Одяг намотували на макогін, зверху притискали маґівницею й так кілька разів прокочували по столу. У місто я рушив “пом’ятим”. Надворі, як і у попередній день, вдалось відволіктися від усіх ігнорованих благ цивілізації. - Тобі телефон для чого? – запитує мене товариш при зустрічі. – Я три рази маячив! Пояснюю, що ним користуватися не можу. Мовляв, а що, якби мобілок узагалі ніколи не було. - Шо, гониш? Як так — без мобільного! – каже друг. – Я б, певне, повісився! Заходжу до невеличкої продуктової крамниці. Продавчиня, на мій подив, замість калькулятора використовувала рахівницю. - Я вже так звикла, – пояснює вона. – Напарниця, правда, на тому “тамагочі” гроші рахує. А мені шо? Мені і так добре. Додому повертаюся близько 20.30. У під’їзді темно, ніби спеціально під мій дослід. Аби удома відчинили двері, замість постукати у них, за звичкою натискаю на дзвінок. Одразу ж розумію, що прогрішився. Втім, експеримент продовжую. Вечеряю при свічці. На комп’ютер боляче дивитися. Беруся знову за книжку. Цього разу читаю її при трьох свічках. Але й таке освітлення усе одно ніяке. За годину до опівночі завершую дослід. Карколомно перевіряю пропущені на мобільному дзвінки, електронну скриньку та моніторю усі новини, опубліковані за вихідні.
Мої висновки: ігнорувати в урбаністичному суспільстві використання електроенергії та приладів, які на ній працюють, складно пердусім психолочнічно. А упродовж тривалого часу це, мабуть, взагалі нереально. Тим паче, якщо мешкати не в землянці на галявині лісу, а у багатоквартирному будинку обласного центру. Примітка: упродовж експерименту, попри його мету, довелось кілька разів користувався фотоапаратом. Це — виключно, аби засвідчити перебіг досліду.
Антоніна Богачук, психолог: - Цілковита відсутність електроенергії так чи інакше доволі помітно вплине на людську психіку. І вплине не в кращу сторону. Адже без світла в приміщенні, телевізора чи радіо нам просто складно уявити власне життя. Щодо часткової відмови від користування, скажімо, мобільним телефоном чи Інтернетом, то від усього цього людям також складно відмовитися. Такі речі доволі часто застосовують не лише у домашніх, а й у робочих справах. Втім, якщо людина відучає якусь внутрішню незалежність і свободу стосовно того ж таки мобільного, то для неї не мало б бути надто складно не користуватися ним кілька днів.
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.