Тернополяни зняли фільм, який вартий трансляції на “National Geographic”.
21 листопада у тернопільському ресторані “Ковчег” презентували фільм “Зникаюча легенда”. Щоправда, не всі тернополяни знали, що це фільм, і не всі знали, що ж то за легенда така і яке відношення вона має до Тернополя. Оскільки афіша, яку поширювали у соцмережах була максимально (я б сказала – занадто) лаконічною. Анонсувалося лише: Михайло Гросуляк, Василь Мізюк, Тернопільський регіональний центр з інвестицій та розвитку в рамках реалізації проекту Шлях промислової культури, «Зникаюча легенда», Ресторан Ковчег, 21.11.2013, 16.00. І фотографія з Карпат.
Ви б зрозуміли, куди це вас і для чого запрошують? Тим не менше, презентація була надзвичайно цікавою. Її головний модератор – власник «Ковчега», людина, яка має безпосереднє відношення до фільму, Михайло Гросуляк, повів чимало цікавої інформації і про фільм, і про свою участь у ньому, і про власне натуральне виробництво, технологію виготовлення сиру з овечого молока, плани на майбутнє (а вони у нього ого-го які цікаві), частував присутніх фірмовим пивом та натуральним, екологічно чистим, надзвичайно поживним та доволі недешевим сиром, і навіть попросив офіціантів принести коників з сиром. Його власноруч виготовляють для «Самогонної ресторації» герої документального фільму «Зникаюча легенда» – гуцульські вівчарі. І все б нічого, але сир той не ліз у горло після фільму. Бо надто безцінний він виявився – люди, котрі його роблять, живуть в екстремальних умовах і вкладають чимало зусиль та важкої праці в свою роботу, підтримуючи зникаючу професію вівчарства…
У Карпатах кажуть, що настане кінець світу, якшо вимруть бджоли, та пропадуть вівці. Про бджіл тернополяни фільму не знімали, але от з вівчарами добу на дикій полонині провели і дізналися, що займатися вівчарством зараз далебі не вигідно. Гуцули розповідали у фільмі, що собівартість кілограму їхнього сиру з овечого молока – 100 грн. Тоді, як на ринку населення продає сир по 50 грн, добавляючи при виготовленні коров’ячого молока. Чим і робить вівчарство збитковим видом діяльності.
Саме кіно триває 25 хвилин. Воно поділене на короткі історії і показує побут вівчарів.
Загалом троє тернополян, які вирушили на зйомки документального фільму в Карпати у серпні, настільки не були готові до такого способу життя, яким живуть вівчарі, що побачивши автівку, яка приїхала по них через добу їхнього перебування на полонині, готові були цілувати ноги водію і колеса машині. Ще б пак – спали в неймовірно задимленій хижі, у якої навіть дверей не було. З відео видно, що це радше якийсь навіс із дощок, всередині якого постійно горить вогонь. Дим з цієї ватри підіймається під «стелю» навісу і постійно циркулює по «кімнаті». Лише попри долівку було трішки кисню, тому, полягавши спати, чоловіки намагалися не крутитися. А якшо вже хтось і переверався на інший бік, то це робили й інші, які лежали поруч «штабелями», жартуючи згадував ті моменти пан Михайло. Коли комусь дим заходив у легені, людина починала кашляти, згодом до неї приєднувався ще хтось, і ще, тоді всі дружно починали кашляти і це все переходило у дружній регіт. На презентації сміялися і гості. Зокрема з кадрів, де гуцули розповідають оператору, чому деяких овець вони не доять – бо «дєвочька» (13:58), також де Михайло Гросуляк намагається подоїти вівцю, тягнучи її до себе за хвоста (14:49). Як виявилося, пан Михайло таки вміє поводитися з вівцями, бо у нього зараз є близько 40 власних овець. За кожну з них він платить 1 грн в день, віддавши їх на випасання приблизно на три місяці. Каже, що ці тварини не можуть жити зачиненими – вони постійно мусять ходити, гуляти, випасатися, мати можливість щипнути то тут то там ту квітку чи рослинку, яка їм припала до смаку.
Також відомий ресторатор поділився мріями взяти додатково 6 га землі на полонині, аби навчати там студентів, як правильно поводитися і обробляти землю. Каже, що має зараз чимало гектарів, але земля потребує відпочинку – п’ять років. Тому зараз її не обробляє. Розповів, що усі продукти, які вирощує на власних полях для своїх ресторанів, не обробляються ніякими хімікатами. Тому поля у нього чисті, на відміну від тих земель, які належать крупним підприємствам на Тернопіллі.
Пан Михайло хвилюється за майбутнє планети. Каже, що скоро прийде такий час, коли ми замість «Кока-коли» і чіпсів будемо годувати своїх нащадків мабуть целофановими пакетами. Він «божився», що у його закладах кухарі не використовують в приготуванні жодної хімічної приправи типу «Мівіни» чи «Кнорру». Розповів також про те, що планує старе «Фламінго» облаштувати в заклад, який в якому на очах у клієнтів готуватимуть сир. Також зазначив, що колись ми повинні дійти до того, аби були магазини, де продаватиметься лише натуральний, екологічно чистий продукт. І нехай він буде дорожчим, ніж хімічні та штучні аналоги в супермаркеті, але принаймні люди знатимуть, що вони купують. Запрошував до слова Михайло Гросуляк також і творців фільму – автора Андрія Куляна та оператора Василя Мізюка. Хлопці ділилися своїми спостереженнями та історіями з такої короткої, екстремальної але веселої мандрівки. Як виявилося, аби не захворіти після дощу, вони навіть перехилили чарочку-другу, хоча, як зізнався пан Михайло, він не вживає алкоголю. Також розповіли, що одного лише провіанту привезли з собо на дві тисячі. Бо, казав Михайло Гросуляк, апетит у нього добрячий. Сміявся, що на відео, проти 70-річного вівчара (якому, до речі, з вигляду навіть 57-ми нема) він виглядає як ведмідь. Ще б пак – найближче поселення від цієї полонини – за десятки кілометрів, тому на делікатеси вівчарі не розраховують і харчуються доволі скромно. Та й ніколи їм – з 6 ранку уже мусять подоїти не один десяток овець, а ще ж заготівля дрів, приготування сиру…
Як розповіла менеджер «Самогонної ресторації», фільм планують розповсюдити по національних каналах країни. Присутні ж зазначали, що стрічка, хоч і знімалася не професіоналами, проте має високу якість, не містить шаблонних заготовок і вартий навіть бути на каналі «National Geographic». Василь Мізюк, який знімав усе і монтував, зізнався, що в відео вони нічого не прикрашали, не використовували «Фотошоп» – показали все, як є насправді.
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.