Віктор Довгалюк: "Догляд за самотніми у нас цілодобовий"

На харчування, побут, одяг та ліки для таких людей щороку місцеві бюджети виділяють майже 10 мільйонів. На людину за рік, залежно від відділення, витрачають 10-25 тисяч гривень. Це чимала сума з огляду на те, що старенькі нечасто оновлюють гардероб, а частину ліків отримують за пільгами чи безкоштовно.

Петриківський обласний геріатричний пансіонат (інформацію про всі відділення, кількість підопічних, фінансування див. у табл. - прим. ред.) — найбільший у краї. Гроші на цей заклад виділяють з обласного бюджету. Журналісти є частими гостями закладу, тож бачили, що умови там - хороші. Тож щоб дізнатися, як живуть старенькі і чи вони отримують те, на що їм виділяють кошти, ми поїхали у більш віддалені від Тернополя геріатричні відділення. Вони підпорядковані територіальним центрам соцобслуговування. Деякі працюють у райцентрах, деякі – у далеких селах, до яких і асфальтованих доріг немає. Про візит ми адміністрацію не попереджали. Грає у футбол, збирає значки Геріатричне відділення і територіальний центр соцобслуговування у Ланівцях розміщені разом.

На обгородженій території стоять декілька будівель, є квітники та сад. Найближчі хати – метрів за триста. - Постійно тут живуть більше 30 людей. Усі – пенсійного віку, - каже директор центру Віктор Довгалюк. - Майже всі самотні, а 16 – лежачі. Догляд за ними цілодобовий. Найстаршій, тьоті Наді, виповнилось 90 років. Кімнати переважно двомісні. Харчування - чотириразове. У раціоні наших підопічних є риба, м’ясо, молочні продукти. Маємо чотири гектари поля. Будівлі старі, ще з польських часів. Колись у цих приміщеннях була стражниця, адже далі — кордон з Росією. Старенькі люди можуть виходити в місто.

Також із довзволу керівника відділення та з супроводом мають змогу навідатися у свої залишені хати чи на цвинтар. - У нас є клуб "Промінь надії", - розповідає заввідділом соціально-побутової адаптації інвалідів територіального центру Неоніла Борейчук. – Обговорюємо на зібраннях різні теми, займаємось самодіяльністю, рукоділлям. Виїжджаємо в музеї, на концерти. Колективи приїзджають і сюди. Недавно в "Подоляни" була екскурсія. Люди спілкуються, дивляться телевізор, читають – є бібліотека. У відділення ми завітали близько буднього дня об 11 годині. Старенькі відпочивали: хтось мовчки сидів на лавці, хтось гуляв територією. Бабусі у візках спілкувалися на ґанку. - Добрий день, - вітається 61-річний Іван Давлюк. - Тут добре, шість років живу. Що там у Тернополі? Тебе як звати? Андрій? Будемо знайомі! Чоловік, як розповіли працівники, - інвалід дитинства. Жив із батьками. Коли ті померли, ним опікувався брат. Коли й того не стало, пана Давлюка взяли у відділення. Чоловік любить футбол, а ще має хобі – збирає військові значки. Інтерес у нього з’явився завдяки братові, який був учителем допризовної підготовки. Ми напросилися у гості до 83-річної Неоніли Мартинюк. - Добре, що прийшли, мені веселіше, - каже жінка. - Маю телевізор, але ніц не чую. Вам скажу: "повторіть", а телевізору не скажу (сміється – прим. ред..). Чоловік помер, дітей не мали. Пару років тому впала, побилась, зробили операцію на ноги. Принесли сюди на носилках. Потім на візок сіла, а зараз із палицями ходжу. Нас не ображають. Кімната жінки двомісна, площею 12 кв. м. Помешкання прибране. Інші кімнати - такі ж. У їдальні та санвузлах зробили ремонт. Є у відділенні і кімната для молитви. Плете кошики, рибалить Неподалік Великих Дедеркал є геріатричне відділення Шумського територіального центру соцобслуговування. Працює воно у старенькому дерев’яному будиночку. - Ніхто не попереджав, але заходьте, - каже заввідділенням Олег Шестовський. - Основна проблема – приміщення. Але будують нове. Тут умови належні. Є вода, каналізація, тепло. Хто ходячий, прогулюється лісом. Збирають ягоди, гриби. Є ставок, тож рибалять. З іншими, хто сам не може, працівники виходять. Більшість підопічних лежачі. Тож виїжджати нікуди не вдається. Харчування хороше. Зараз обід, скуштуєте. На обід дали борщ, макарони по-флотськи, салат з овочів. Усе смачне. Борщ наваристий, а в макаронах - багато м’яса.

Частину продуктів відділення закуповує, щось вирощують самі. Чимало людей із навколишніх сіл безкоштовно віддають у відділення продукти зі своїх городів. - Ось морожене м’ясо, ось консервації, ось морожені фрукти та ягоди. Там – підвали з овочами, - показує комірник відділення пані Наталія. - А тут мішок яблук. Їх привіз наш підопічний. Старенький у теплу пору живе у своїй хаті, а на зиму приїжджає сюди. Кімнати у відділенні невеличкі, у кожній живуть по двоє-троє. Помешкання чисті та затишні. - Тут нормально, - каже мешканка відділення Євдокія Золотун, якій 92 роки. - Чоловік помер. Я 10 років жила сама, а потім ноги відняло. Сказав доктор: "Всьо, вони своє відходили". Можу сидіти. Прожила всьо життя в селі, в школу не ходила, працювала в колгоспі. Мого віку хлопців на війні повбивали. Вийшла заміж пізно, шоб дівкою не вмерти (сміється – прим. ред.). Інша мешканка відділення, Мирослава Богомол, якій 70 років, ходить сама. Тож часто гуляє лісом. Жінка любить рибалити, плете кошики з лози. - Всім, хто хоче, плету, - каже пані Мирослава. - Так веселіше. Руки звикли до роботи, не болять. Малою пасла гусят у колгоспі, потім там працювала. На стройці штукатурила, мурувала. У відділенні жінка живе чотири роки, після того, як пережила інсульт. Донька - інвалід, не може доглядати маму.

Поки ми спілкувались з людьми, приїхала директор територіального центру Валентина Бойко. Жінка запросила нас у нове приміщення відділення, яке за рік-два добудують. - Коли закінчимо, буде одне з найкращих відділень, - каже пані Бойко. - Майже 40 місць. У кімнаті буде по двоє людей і окремий санвузол. У будівлі працюватиме медчастина. Окремий корпус – кухня та їдальня. Діятиме своя котельня. Також будуть альтанки, садок. Такі відділення потрібні.

20minut.ua