16-річна Лампік Яна, яка донедавна проживала у Феодосії, переїхала у Тернопіль разом із батьками та молодшим братом. Після окупації Криму сім’я тут вирішила шукати стабільність.
– Ми обрали Тернопіль тому, що недалеко звідси є місто Чортків, з якого я родом. Коли все тільки починалось, чесно, я сподівалася на нове життя, на те, що скоро все закінчиться і все зміниться на краще. Сподівалась, що Україна почне процвітати, українці почнуть жити, нагадавши собі, чиїх вони батьків діти. Майдан надихнув мене на те, що люди можуть все, варто лише захотіти і вірити… так і сталося, в мене абсолютно нове життя, до якого я не була готова, – говорить Яна.
У Феодосії вона займалась танцями і верховою їздою. Зараз вона учениця 11 класу, Тернопільської ЗОШ №24. Переїзд – це дуже важке випробовування для сім’ї Лампік, в тому числі для Яни.
– Неймовірно складно було покинути все, що оточувало тебе кожен день, друзів, що стали рідними, школу, клас, гуртки, в яких займалася. Боляче усвідомлювати, що я так далеко від рідного дому, Криму. Я зрозуміла, що труднощі тільки починаються. Страх осудження того, що я з Криму, був дуже великий. Але я собі навіть не могла подумати, що все так добре складеться. Люди тут надзвичайні і дуже співчутливо відносяться до мене. В класі мене прийняли досить тепло і відкрито. Допомогли з підручниками, з певними предметами, а також однокласники завжди відкликаються на прохання про допомогу. А от вчителі зовсім підкорили мене! Вони так хвилюються, як я адаптувалася, що в мене так, а що ні. Це неймовірно приємно.
Вона ще довго може розповідати про усе нове та цікаве для неї, але згадуючи своїх друзів, знайомих Яна моментально змінюється в обличчі і в очах з’являються сльози.
– Мені жахливо не вистачає друзів з Криму, дуже боляче знати те, що вони далеко і я не можу просто їх обійняти. Розуміння того, як довго я не побачу їхніх очей, є нестерпним для мене.
Дивлячись по телебаченню інтерв’ю солдатів, які з кожним днем на полі бою втрачають своїх побратимів, Яна говорить, що вони такі сильні, мужні, безстрашні, справді, наші герої.
– Нашій країні є чим пишатись. Найбільше зараз хочеться, аби припинили вбивати безневинних людей. Адже ми прагнемо світлого майбутнього, а кровопролиттям цього не досягнеш. Я хочу, щоб кожна людина дочекалась своїх героїв живими та неушкодженими. Аби зникли безліч кілометрів, які розділяють рідних людей, щоб кожної миті ви могли обійняти того, без кого життя немає сенсу, а також спокою якого зараз так мало.
Оля ПРИСЯЖНЮК
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.