47-річний житель селища Вишнівець, старшина 80-ї аеромобільної бригади Олег Шаповал вперше за майже чотири місяці перебування на передовій у Луганській області приїхав у відпустку. Вдома бійця славнозвісної «вісімдесятки» з нетерпінням чекала дружина, діти, внук. «Дєд», а саме так кличуть Олега його бойові побратими, бо він найстарший у роті, через десять днів знову повернеться на передову.
-Це – війна, а не ніяка антитерористична операція, яка закінчиться не скоро, адже всім давно зрозуміло, що ми воюємо з Росією, збройні сили якої перетнули кордон України разом із військовою технікою, – переконаний старшина 80-ї аеромобільної бригади Олег Шаповал, з яким вдалося поспілкуватися у районному штабі національного спротиву, – Нескоро передусім через всі ті так звані перемир’я, недолуге забезпечення української армії. На мені бушлат 1974 року випуску, який нам видало наше Міноборони. «Легенький» такий – кілограмів п’ять. А ще додайте бронежилет, автомат. Як у цьому воювати? Але, коли поливають «гради», то без проблем біжиш інколи й кілька десятків кілометрів. Біда у тому, що всі ці роки Росія нарощувала військовий потенціал, а Україна – навпаки знищувала свої збройні сили. У нас немає техніки, сучасної зброї. Усе на плечах волонтерів і українського народу. Наприкінці серпня мене одягали в штабі, ще й мали неабиякий клопіт з розміром форми, яку на базар бігали міняти разів чотири, бо я чоловік немаленький. Тепер приїхав на ротацію і мене знову тут одягають та забезпечують всім необхідним. У 80-х роках я служив у радянській армії і ніколи не міг подумати, що на старості літ ще раз це робитиму. Хоч дехто каже у Вишнівці, що ми пішли за орденами-медалями, за грішми. То тим хитрим я хочу сказати, що згідний уступити своє місце і заробіток. На гражданці я більше заробляв, працюючи в охороні «Схід-Кобра», ніж тепер отримую.
Чоловік з болем розповідає про все те, що відбувається зараз на лінії вогню, часто іронізує, щоб вгамувати вир негативних емоцій у серці.
– Нашу «вісімдесятку» кремлівські ЗМІ похоронили у Побєді Новоайдарівського району Луганської області. Путін сказав, що 80-ту аеромобільну бригаду в селі Побєда розбито і знищено. Так, третя частина хлопців загинула – молодих хлопців. Тяжко втрачати побратимів. Сьогодні зранку ти заправляв БТР, а завтра його притягують спаленого і звідти «вишкрябують» останки бійців, які перетворилися в попіл. Для перемоги нам потрібне нормальне керівництво і є у нас справжні бойові офіцери. Перемога була би давно у наших руках. Аеропорт в Луганську ми могли давно взяти під контроль. Але нам дають команди відступати, не відкривати вогонь. А що ви скажете на те, що наша бригада на ротацію їхала три з половиною доби? Добу ми стояли у Полтаві, бо вище командування не могло визначитися, куди чіпляти вагони з бійцями. У підсумку до пасажирського потяга побоялись і шість наших вагонів причепили до товарного потяга. У Львові дивізіону хлопців-артелеристів порадили звернутися до волонтерів, щоб ті провели їм ротацію і забезпечили транспортом. І волонтери знайшли два автобуси та відправили бійців додому на відпочинок. Але ми ж не партизанський загін! Ми – військовослужбовці Збройних Сил України!
Разом з тим, Олег Шаповал переконаний, що Україна переможе. – Ми воюємо за свою землю, а не за територію Росії. Я не пішов ні у Кострому, ні у Ростов, ні в Москву. Ми не окупанти. Донбас і Луганщина були і є Україна. От я приїхав додому, але без рабів, про яких віщає Путін. Хай москалі краще приїжджають у Буковель, відпочивають і тратять тут свої рублі, але не йдуть сюди зі зброєю. Ми ж готові стояти до кінця. В мене внук підростає. Коли телефонує, то питає: «Діду, ти застрілив Путіна?». «Ні», – кажу, – «він тікає, гад, не можу здогнати його». «То ти, діду, сильно за ним не бігай. Я, коли виросту, теж буду військовим і я його вб’ю!». Повірте, я не хочу, щоб мій внук когось вбивав. Ліпше я воюватиму до кінця, щоб він жив у нормальній, квітучій Україні. У нас люди хороші. Звісно, різні покидьки є всюди і на Заході, і на Сході, і на Півдні, і на Півночі України. Але по одній паршивій вівці про стадо не судять. Україна, знаю точно, має бути єдиною.
Коли заходить мова про підтримку армії волонтерами і простими українцями, чоловік говорить з особливим піднесенням і тремтінням голосу від сліз, які стискають горло.
– Сто десять днів я був у зоні АТО. Картку поповнення мого мобільного телефону постійно поповнювали незнайомі люди. Допомога небайдужих українців, особливо дитячі листи, малюнки – це те, що нас найбільше підтримує там. Жертовність волонтерів і простих людей вражає. Другокласники з Верховини разом із вчителькою влітку у лісі в горах назбирали вісім видів трав, засушили, спакували і прислали бійцям на передову. Волонтери з Івано-Франківська трьома бусами везли передачі на блокпости і один автобус підірвався. Вони не розбіглися, не втекли. Зібрали ті ящики, що вціліли, перевантажили в іншу машину і поїхали далі на передову. Знаю волонтера, у якого вже згоріло чотири мікроавтобуси. Але він не зупиняється. Купує новий і знову везе життєво необхідні речі бійцям. А міг би тратити ці кошти на родину, власне дозвілля. Дуже зворушила передача з Волині, яку передав дім молитви «Феофанія». У одній коробці була 750-грамова банка варення, загорнута у хустину, і лист: «Навесні були заморозки і ягідні кущі підмерзли. Врятувала один кущ смородини, накривши рядном. З цих ягід зварила варення. Дай вам Бог, дітки, щоб ви повернулися додому живими. Я за вас буду молитися. Хай моє варення вам згодиться і зігріє на війні». Дітки присилають малюсінькі відбитки рученят і пишуть, що забезпечать нас ліками, одягом, їжею, аби ми тільки живі повернулися. Зрозумійте, іншого нам не потрібно, ніж такі слова і вчинки людей.
Приємний сюрприз нам зробив батальйон «Капелан», який створили на Луганщині віруючі нетрадиційних церков. На день Збройних Сил України, 6 грудня, вони організували для нас концерт української пісні. Дві з половиною години у 24-градусний мороз без рукавиць вони грали на гітарі. А потім молилися за українських воїнів, за мир в Україні, знаючи, що всі ми різних віросповідань – католики, греко-католики, православні.
Додому Олег Шаповал приїхав не з порожніми руками – привіз дитячі листи і малюнки, які беріг, як зіницю ока, та синьо-жовтий прапор з однієї зі шкіл Луганщини, якій вони допомогли продуктами.
-Дякуючи волонтерам, ми забезпечені їжею. Продуктів стільки, що ми навіть не можемо їх використати усі, переважно й через те, що готувати ніколи. Тому вирішили поділитися. Завезли продукти у Великопокровську школу І-ІІІ ступенів. Директор не міг натішитися, казав, що до весни матиме чим дітей годувати. Правда, деякі вчительки стояли осторонь і дивилися на нас як на фашистів. Аби якось віддячити за допомогу, директор зняв зі стіни в своєму кабінеті Державний прапор України і подарував нам. Попросив забрати його на Західну Україну, «чтобы эти звери, когда придут, не уничтожили его». Я привіз прапор додому і передам у музей Вишнівецької школи, а також віддам усі дитячі малюнки і листи, яких за майже чотири місяці назбирав багато. Нам писали навіть діти з Німеччини.
Землякам боєць радить не відсиджуватися вдома, щоби потім не було пізно, та подумати про тих, хто на передовій місяцями без відпочинку.
– Дивна ситуація, коли одні чоловіки, молоді хлопці сидять у барах, ресторанах, п’ють пиво, а інші в той час на війні гинуть від «градів», «тюльпанів» і «смерчів». Зрозумійте, якщо сюди прийдуть путінські найманці, то пізно буде «рвати ворога», як дехто грозиться, сидячи вдома. Якщо на Луганщині на одного жителя припадає 26 гектарів землі, то у нас – один гектар, то спитайте себе, де легше буде вибивати їх? Ворога потрібно стримати там – на Сході. А також потрібно пам’ятати, що бійці, які там, потребують відпочинку. А це можливо, коли їх замінять нові спеціалісти. Уявіть, коли мій побратим йшов на війну, його донечці було 9 місяців, а тепер вона, коли ввечері телефонує дружина, вириває в мами слухавку і кличе: «Папа, папа!». Дорослий мужик, воїн плаче, як дитина. А щоранку він їде бензовозом заправляти техніку на лінію вогню. І не знає, чи повернеться живим, бо на війні водії – це смертники, їх ворог знищує, як правило, одними із перших.
Світлана БОДНАР
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.