38-річний «кіборг» із Тернополя Валерій Чоботар на прізвисько «Гатило» у серпні пішов добровольцем на фронт. Каже, після того, як троє із його вихованців – Андрій Юркевич, Роман Ільяшенко та Орест Кавч, – загинули на фронті, просто не міг залишатися вдома.
У минулому старшина запасу тепер командує 2-ою ротою у 5-му окремому батальйоні Добровольчого Українського Корпусу. Наразі вони базуються у селищі Піски, що за якихось чотири кілометри від донецького аеропорту.
Нині багато чоловіків обирають Добровольчий Український Корпус «Правий сектор», а не Збройні Сили. Чи справді служба в Корпусі має серйозні переваги?
– Для мене перевага дуже проста. Сьогодні кращого місця служити в Україні не існує. У Добровольчому Корпусі багато моїх побратимів. Тут Дмитро Ярош, якого я знаю особисто понад 20 років. Він належить до дуже вузького кола людей, яким я довіряю, – розповідає друг «Гатило», тернополянин Валерій Чоботар, командир другої штурмової роти п’ятого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор».
– Тут я підпорядковуюсь людям, які адекватно оцінюють ситуацію в Україні. Наші підрозділи не просто готові віддати своє життя за Україну. Вони чітко усвідомлюють, якого дідька вони тут, чого хочуть і що повинні робити. Як не парадоксально, у військових підрозділах ми часто бачимо людей, які не готові воювати. На щастя, зараз частково цю ситуацію виправлено. Але і досі наші Збройні Сили не є повноцінною армією.
ДУК, від часів УПА, мабуть, це перша формація, яка не переймається своєю легалізацією і офіційним статусом. Це люди, які взяли в руки зброю і захищають Україну, хоч юридично вони досі поза законом. Але вони діють, як кожна нормальна здорова людина. Бо наша держава, її цілісність в небезпеці.
- Можна сказати, що ДУК – це партизанський рух?
– Теоретично так. Але все ж ми не партизани. Ми не ховаємося в лісах, а разом з офіційними військами воюємо на передовій. Це не партизани, а нова армія. Я її називаю народною. Хоча б тому, що матеріально її повністю забезпечує український народ. Це продовження справи ОУН-УПА.
Нещодавно я повернувся з Канади. Офіційно представляв Добровольчий Український Корпус як військову формацію і «Правий сектор» як політичну силу. І вкотре пересвідчився, наскільки нам довіряють люди. Як готові допомагати. Не на словах, а конкретними справами.
- ДУК координує свої дії зі Збройними Силами? Як налагоджуєте співпрацю, враховуючи відсутність офіційного статусу?
– «Правий сектор», звісно, не підпорядковується Міністерству оборони, МВС чи СБУ. Але ми маємо чітке військове злагодження з усіма без винятку командирами, які беруть участь у бойових діях. Це контакти на рівні нашого керівництва і керівництва підрозділів, які перебувають безпосередньо на фронті – від командира бригади до комвзводів. На передовій ми одна команда, хоч і з різними завданнями та можливостями. Проте, на відміну від військових, ми маємо змогу адекватно реагувати на нестандартні ситуації. Військові, натомість, залежать від наказів згори.
- Охарактеризуйте поточну ситуацію на східному фронті?
– Відбувається позиційна війна. На щастя, ми зупинили рух ворога вперед. Але наше завдання – бути готовими до будь-якого розвитку подій. На жаль, війна показала що в Україні немає боєздатної армії. Тому бачимо своє завдання не лише в безпосередній участі у військових діях, а й у формуванні нової народної військової сили. Якщо нападники і надалі наступатимуть, ми мусимо бути готовими організувати партизанський рух, опір у містах. На випадок, якщо ворог обере шлях дестабілізації країни, ми готуємо групи, які діятимуть у них в тилу.
- Хто і що може закінчити цю війну?
– Щоб закінчити війну, треба мати сформовану націю, згуртованих політиків, для яких найбільшою цінністю є Україна. А також створити дієздатну армію. Не зможемо виконати цього, не буде жодних позитивних змін.
- Чи є сенс воювати за Донбас, Крим, враховуючи настрої місцевого населення?
– Уявімо ситуацію: в коридор вашої квартири зайшли люди і попросились переночувати. Ви їх пустили. Але на ранок вони заявили, що коридор більше не належить вам, бо вони склали там власні речі. А за деякий час захопили вже й кімнату. Це наша земля. Є хороший вислів «земля це єдине, що більше не виробляється». Ми не можемо її віддавати. До того ж, мета Росії – не Донецька чи Луганська області. На їхніх танках написано: «На Київ». Їхня мета – війна, дестабілізація. Вони хочуть всю Україну.
Окупація території – це ракова пухлина. Якщо її терміново не знищити, вона пошириться на всю Україну. Змиритись із втратою двох областей означає приректи себе на втрату решти територій. А населення, якому не подобається Україна і українці, вільне їхати в ту частину земної кулі, де їм буде добре. Це непросто. Але для таких іншого шляху немає.
- Військова потуга Росії є більшою за українську. Якщо завтра вони перейдуть в масований наступ, ми маємо що протиставити їм?
– Однозначно. Не треба міфологізувати боєздатність Росії. Так, їхня армія більша та сильніша. Але чи є там достатньо людей, які готові помирати? Так, там чимало зомбованих людей без мізків, але більшість не самогубці. Очевидно, що Росія прорахувалася у військовому та політичному плані. В Москві, здається, розраховували, що значна частина України ляже під них. Героїзм захисників нашої Батьківщини заскочив їх зненацька. За їхніми звітами, ледь не 90% населення мало б підтримувати Росію. А зараз вони побачили, що це навіть не 10 відсотків.
Власне, це і є основним чинником, чому вони не ідуть в наступ. З кожним днем навіть у зомбованої частини українців все більше відкриваються очі. Навіть у тих, хто раніше був сліпий та глухий. Ми стаємо сильнішими з кожним днем.
В Росії були шанси влітку взяти швидкий старт, коли наша армія була ще слабкою. А тепер їм буде дуже непросто. Навіть якщо вони зможуть дійти до Києва – що далі? Будуть змушені повертатися. Думаю, вони це розуміють.
- Нині конфлікт заморожено?
– Це тільки на карті так виглядає, що лінія фронту не рухається. Ми зупинили розповсюдження метастаз, проте сама пухлина залишилась. І ми її шпигуємо ліками. Виявляємо ворожих агентів. Працюють партизанські загони. Готуємось до операції з видалення!
Але їхні загони також ідуть вглиб нашої території. Влаштовують теракти.
– Це війна. Ми виходимо з ситуації, що склалась. Україні бракує не лише хорошого озброєння. Є величезний брак адекватного керівництва. Як тільки цю проблему буде вирішено, ми цей наріст видалимо.
- Війна не вічна. Чим стане ДУК після війни?
– Я не Ванга. Важко зазирнути аж так далеко. Фронт привчив жити сьогоденням. Якщо дожив до вечора, то вже добре. Перемога однозначно буде наша. А будь-яка перемога це лише старт до наступної роботи. Певна частина людей після цього має піти у силові відомства. Люди, які можуть знайти себе у політичному русі, мають розвивати нову політичну силу з урахуванням колосального досвіду, здобутого нами. Майбутнє «Правого сектора» у його людях.
Розмовляв Сергій Легінь
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.