ДнÑ�ми чаÑ�тина людей з вулиці ОÑ�трозького, під вікнами Ñ�ких мають будувати, намагалиÑ�ÑŒ довеÑ�ти забудовнику, що там не міÑ�це новобудові.Підприємець навіть пообіцÑ�в піти назуÑ�тріч людÑ�м. Проте 24 квітнÑ� люди з інших будинків вийшли на пікет, – повідомлÑ�Ñ” “20 хвилин”.
Під чаÑ� першого, мирного, зібраннÑ� уÑ�Ñ– Ñ�іли за “круглий Ñ�тіл” в єпархіальному управлінні ТернопільÑ�ько-Кременецької Єпархії УПЦ КП, Ñ�ке також знаходитьÑ�Ñ� білÑ� будмайданчика. СпілкуватиÑ�Ñ� там запропонував владика Іов. Ð�а розмову прийшли мешканці будинків â„–â„– 21 та 23, забудовник Юрій Курило, начальник відділу міÑ�тобудівного плануваннÑ� Олег ФоÑ�Ñ‚Ñ�к та начальник управліннÑ� муніципальної поліції Сергій Волков. ПриÑ�утнім на перемовинах був й журналіÑ�Ñ‚ “20 хвилин”.
Противників забудови найбільше хвилює, що немає дозвільних та погоджувальних документів на роботи. Людей здивувало, �к можна забудувати внітрішній двір чотирьохповерховою будівлею.
- Хто міг дати дозволи на таке? Як можна було землю під людÑ�ькими вікнами, нашу землю, виділÑ�ти длÑ� будівництва? – звернулаÑ�ÑŒ до приÑ�утніх мешканка будинку â„– 23 Галина Марценюк. – Ð’ людей Ñ– мене теж Ñ�тіна перед вікнами буде. Світло в квартирі годину буде.
Проте з дозволами та погодженнÑ�ми в забудовника, що перевірили предÑ�тавники міÑ�ькради, виÑ�вилоÑ�ÑŒ вÑ�е гаразд. Ð�ачальник віддлілу міÑ�тобудівного плануваннÑ� Олег ФоÑ�Ñ‚Ñ�к також поÑ�Ñ�нив людÑ�м, що в оренду віддали не їхню землю, а вільну ділÑ�нку. З’Ñ�Ñ�увалоÑ�ÑŒ, що в двох будинках білÑ� міÑ�цÑ� забудови Ñ�творені ОСББ, але не визначені Ñ– не закріплені земельні межі. Також поÑ�адовець поÑ�Ñ�нив людÑ�м, що будь-Ñ�ку шкоду, завдану оÑ�елÑ�м людей будівельними роботами, згідно з законом, компенÑ�ує Ñ�ам забудовник.
Ð’ подальшому Ñ�пілкуванні, з’Ñ�Ñ�увалоÑ�ÑŒ, що люди не так темрÑ�ви, Ñ�ироÑ�ті та тіÑ�нÑ�ви боÑ�тьÑ�Ñ�, Ñ�к втратити Ñ�воє житло.
- Ð’Ñ�Ñ– знають, Ñ�к у наÑ� землю отримують, – каже пані Марценюк. – Ð�ле будівельник не врахував, що в дворі колиÑ�ÑŒ криницÑ� була. Потім Ñ—Ñ— зруйнували Ñ– було джерело. Тут вÑ�юди підземні води. Коли почнуть рити, то вода піде під фундаменти Ñ�тарих будинків Ñ– вони проÑ�то розлізутьÑ�Ñ�. Ð�ашим будинкам більше Ñ�та років, вони Ñ– так ледь Ñ�тоÑ�ть. Ð�аÑ� мало, ми не маємо грошей Ñ– зв’Ñ�зків, але Ñ�воє захищати будемо.
Забудівник каже, що конфлікт йому не вигідний. Чоловік запевнив, що побоюванн� людей �пробує розві�ти. Якщо ж проблеми дій�но є, то готовий відмовити�ь від проекту.
- Я від ваÑ� вперше почув про джерело, – каже Юрій Курило. – Ми обов’Ñ�зково проведемо перевірку цієї інформації. До результатів перевірки Ñ�тану ділÑ�нки Ñ– можливих загроз нічого робити там не будемо. Якщо дійÑ�но будувати не можна, то не будемо. Зрозумійте, Ñ�кщо через роботи щоÑ�ÑŒ пошкодитьÑ�Ñ� — відповідати Ñ� буду, що мені невигідно. Ð�ле, Ñ�кщо виÑ�витьÑ�Ñ�, що будувати безпечно, то будемо працювати.
Кран, за його �ловами, по�тавили не дл� будівництва, а дл� того, щоб люд�м дах перекрити. Мовл�в, обіц�ли допомогти.
До речі, побоюваннÑ� людей, що заміÑ�ть медцентру там збудують багатоповерховий дім, – небезпідÑ�тавні. Ð�дже в Тернополі немало прикладів коли дозвіл влада дає на одне, а в результаті будують щоÑ�ÑŒ інше. Чи не найÑ�Ñ�кравіший приклад – будівлі білÑ� Ставу, Ñ�ка на папері — човнова Ñ�танціÑ�, а на ділі — декілька двоповерхових котеджів. Інший приклад — багатоповерхівка на вул. Довженка. Будувати там дозволили приватну поліклініку, але діють там – приватний гуртожиток та готель.
ßêùî âè ïîì³òèëè ïîìèëêó, áóäü ëàñêà, âèä³ë³òü íåïðàâèëüíèé òåêñò òà íàòèñí³òü Ctrl+Enter. Äÿêóºìî, ùî ðîáèòå íàñ êðàùèìè.
Áóäü ëàñêà, íå ïèø³òü ïîâ³äîìëåííÿ, ùî ì³ñòÿòü îáðàçëèâ³ ³ íåöåíçóðí³ âèñëîâè, çàêëèêè äî ì³æðåë³ã³éíî¿, ì³æíàö³îíàëüíî¿ òà ì³æðàñîâî¿ âîðîæíå÷³. Òàê³ êîìåíòàð³ áóäóòü âèäàëåí³.
Áåçáàð’ºðí³ñòü ñòຠñò³éêîþ òîä³, êîëè º ëþäè, ÿê³ ùîäíÿ òðèìàþòü ¿¿ ó ôîêóñ³ óâàãè â ãðîìàäàõ, ì³í³ñòåðñòâàõ òà ³íøèõ óñòàíîâàõ. Ñàìå ïðî öå éøëîñÿ ï³ä ÷àñ ïåðøî¿ çóñòð³÷³ ìåðåæ³ àìáàñàäîð³â áåçáàð’ºðíîñò³.
Ó ñó÷àñíîìó ìåãàïîë³ñ³, äå êîæíà õâèëèíà íà ðàõóíêó, âàíòàæíå òàêñ³ êè¿â ñòàëî íåçàì³ííèì ð³øåííÿì äëÿ òèõ, êîìó ïîòð³áíî øâèäêî òà çðó÷íî ïåðåâåçòè ðå÷³, ìåáë³, áóäìàòåð³àëè ÷è îáëàäíàííÿ. Òàêà ïîñëóãà ïîºäíóº îïåðàòèâí³ñòü, äîñòóïí³ñòü òà ³íäèâ³äóàëüíèé ï³äõ³ä äî êîæíîãî ê볺íòà.
Ñüîãîäí³ ñâ³é þâ³ëåé ñâÿòêóº äèðåêòîðêà Òåðíîï³ëüñüêî¿ ñïåö³àë³çîâàíî¿ øêîëè ¹7 — Ãàëèíà Ìèêîëà¿âíà Êîñòþê.
Ïèòàííÿ íàëåæíîãî îôîðìëåííÿ òðóäîâèõ â³äíîñèí – îäèí ³ç ïð³îðèòåòíèõ íàïðÿì³â ðîáîòè Äåðæàâíî¿ ïîäàòêîâî¿ ñëóæáè, îðãàí³â ì³ñöåâîãî ñàìîâðÿäóâàííÿ òà Äåðæïðàö³. Òîæ ñüîãîäí³ â Ãîëîâíîìó óïðàâë³íí³ ÄÏÑ ó Òåðíîï³ëüñüê³é îáëàñò³ áóëî ïðîâåäåíî ñï³ëüíó ðîáî÷ó çóñòð³÷ çà ó÷àñò³ â. î. íà÷àëüíèêà Ãîëîâíîãî óïðàâë³ííÿ ÄÏÑ ó Òåðíîï³ëüñüê³é îáëàñò³ Îëüãè ˳ùèíñüêî¿, çàñòóïíèêà íà÷àëüíèêà ϳâäåííî-Çàõ³äíîãî ì³æðåã³îíàëüíîãî óïðàâë³ííÿ Äåðæàâíî¿ ñëóæáè ç ïèòàíü ïðàö³ ³êòîðà Àíäð³é÷óêà òà ôàõ³âö³â â³äîìñòâ.
²íòåðàêòèâíà çóñòð³÷ áóëà ïðîâåäåíà â ðàìêàõ ðàìêàõ ïî¿çäîê Öåíòðó ðåã³îíàìè Óêðà¿íè. Ó÷àñíèêè ìàëè çìîãó îçíàéîìèòèñÿ ç ðîáîòîþ Âåðõîâíî¿ Ðàäè, ¿¿ ôóíêö³ÿìè òà ñòðóêòóðîþ.