Як відбудовували Тернопіль

- Від старого міста майже нічого не залишилося. Замість будинків - стіни. На тротуарах - розкидані плити, арматура, - пригадує корінна тернополянка Ірина Максимів.

Місто лякало всіх, хто приїздив до Тернополя відразу після того, як на цій території завершилися бої Другої світової війни. Адже збереглися через активні бойові дії тільки кілька будинків і храмів. Вулиці виглядали, як суцільна руїна, розбитими були й дороги. Цей час життя нашого міста добре пам’ятають корінні та “нові” тернополяни. Адже відновлювати місто по війні приїздили фахівці з усіх усюд.

Ходила до школи стежкою

Тернополянка пані Надія (прізвище просила не називати - прим. ред.) не любить згадувати післявоєнний період. Каже, що люди тоді буди перелякані та бідні.

- Ми боялися ходити вулицями, бо могли підірватися на снаряді. Могло щось впасти на голову, — пригадує 77-річна жінка. - Щодня я ходила до школи однією стежкою — з Глибокої, через вулицю Татарську та міст виходила на Коперника. Там у 1944-му працювала школа №1. Я так боялася, що кроку не робила ні вліво, ні вправо.

Жили тоді всі великими родинами, пригадує жінка. Помешкання облаштовували там, де могли. Усі дуже важко працювали.

- Мої батьки вирощували овочі, сіяли гречку, жито та продавали на ринку за копійки. Грошей у людей майже не було, - розповідає співрозмовниця. - Одяг часто обмінювали на продукти і навпаки. До речі, буханець хліба тоді коштував 150 рублів, а яйце - 4 копійки.

Щоб підтримати одне одного та відпочити від праці в будні, тернополяни щонеділі обов’язково збиралися у церкві.

- Ми із мамою ходили у храм на Острозького. У місті тоді ще була Середня та Надставна церкви, хоча в останній відправи майже не проводили, тільки у великі празники, - пригадує пані Надія. - Католики мали свої храми – домініканський, єзуїтський і парафіальний костели. На місті останнього згодом звели ЦУМ.

Театр навіть тоді працював

Коли Любомиру Протасевичу будо 9 років, він щонеділі любив приїздити до Тернополя. Тут після війни працював машиністом його дядько Андрій. Добирався хлопець аж із Колодіївки Підволочиського району, де жила родина, вантажівками або й кіньми.

- Тоді людей із довколишніх сіл змушували весь мотлох і сміття вивозити кіньми та фірами до сучасного парку імені Шевченка, - пригадує 75-річний чоловік. - Там все і скидали, а згодом територію вирівняли та засипали землею.

Вулиця Руська, як каже чоловік, була повністю розбита, частково залишилися неушкодженими двоповерхові будинки. Їх можна нині побачити вздовж дороги від сучасного ЦУМу до залізничного мосту. Не було жодного цілого будинку із боку сучасного Ставу.

- Тоді все було по-іншому: автовокзал працював неподалік сучасної будівлі краєзнавчого музею, ринок діяв на місці пам’ятника Данилу Галицькому, - продовжує співрозмовник. - Усе життя міста концентрувалося тоді у Центрі.

Будинки на Руській, за словами старожила, ставили із білого каменю. Будували швидко і гарно. Однак найбільше запам’ятався тодішній Тернопіль нашому співрозмовнику іншим - виставами, які показували наприкінці 1940-х у театрі. Він та той час діяв у будинку, де тепер «Палац кіно» - на вул. Франка.

- У мене навіть був улюблений актор — Богдан Антків, - пригадує чоловік. - Згодом його забрали до Львова. Він грав у постановках “Назар Стодоля” , “Гайдамаки”.

Забирали на суботники

Тернополянин Петро Ціпцюра до Тернополя з Польщі приїхав після війни.

- Нас везли потягом. Дорогою я не бачив настільки сильно зруйнованих міст, як Тернопіль, - розповідає 85-річний чоловік. – Цілих будинків у Центрі майже не було. Ось що мене вразило тоді найбільше. Не місто, а справжня руїна!

Петро Ціпцюра, якому тоді було 18 років, розвозив хліб у крамниці.

- По суті, не було доріг. Їх розчищали від завалів і дорослі, і діти, - пригадує чоловік. - Часто влаштовували суботники – люди безкоштовно працювали у свій вихідний.

Післявоєне місто, як він пригадує, швидко наповнювалося приїжджими. Вони активно бралися за наведення порядку та відбудову.

- Я їздив машиною, тому бачив, як швидко у місті відбудовували школи, лікарні та житлові будівлі, - продовжує співрозмовник. - Спочатку у Центрі, потім – на масиві “Дружба”. Пише nter.net.ua/