Рейдери продовжують захват ТОКІППО: конфлікт зайшов у глухий кут

Ми вже писали про конфлікт навколо цього освітнього закладу – і ситуація сьогодні взагалі заходить у глухий кут.

Сьогодні в Тернопільському обласному комунальному інституті післядипломної педагогічної освіти відбулося засідання профспілкового комітету за участі керівників структурних підрозділів. Основне питання порядку денного — що робити далі в умовах заблокованих рахунків інституту? Наслідки вже давно відчутні: 43 працівники інституту не отримали відпускних і заробітної плати за липень; практично всі працівники не отримають зарплати за серпень; не оплачені комунальні послуги; вже відключили електроенергію в корпусі по вулиці Максима Кривоноса, 7-а; на черзі відключення водопостачання в двох корпусах закладу. Не потрібно бути людиною великого розуму, щоб спрогнозувати наслідки.

По-перше, завтра-післязавтра під загрозою буде навчальний процес на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників області, а це понад 200 осіб щотижня. По-друге, поки що тихе і більш-менш кероване незадоволення працівників інституту, може перерости у виступи некерованого характеру, до якого приєднаються постійні мешканці гуртожитку. А на підході ще й студенти музичного училища, яких поселили в гуртожитку ТОКІППО.

І все це — дуже грамотно керований процес. Всі нинішні проблеми колективу інституту — результат кількаходової і грамотно побудованої операції. Не варто думати чи то говорити, що один із головних фігурантів ситуації в обласному інституті післядипломної педагогічної освіти — Любомир Левкович Крупа, директор Департаменту освіти і науки облдержадміністрації, — недалека чи взагалі нерозумна людина. Ні Л. Л. Крупа, ні той чи ті, хто для нього всю цю «спецоперацію» придумав, не є такими грамотними і досвідченими гравцями.

Чи є Л. Л. Крупа одноосібним автором цього плану? Найімовірніше ні. Досвіду такого ґатунку в нього, до призначення на посаду директора Департаменту, не було і набути його за рік він не встиг. Очевидно, це функціонер або кілька функціонерів від адміністрації, який/які має/мали великий і результативний досвід такої апаратної гри. Чи був цей план продуманий одразу так, як він виглядає сьогодні? Мабуть також ні. Ситуація змінювалась і вже під відповідно до неї у план оперативно вносилися зміни. Проте «генеральна лінія» була визначена одразу. Боротьба йшла за посаду директора ТОКІППО.

Але давайте розглянемо все в хронологічному порядку. В листопаді 2014 року голова обласної ради Василь Петрович Хомінець своїм розпорядженням призначає виконуючим обов’язки на посаді директора ТОКІППО Сергія Миколайовича Алілуйка. Відповідало призначення С. М. Алілуйка нормативній базі чи не відповідало — питання дискусійне з огляду на те, що галузева нормативна база ніколи не була впорядкована, до того ж вона суттєво зрушена новим Законом України «Про вищу освіту» (2014), який набув чинності, але підзаконні акти до нього ще не прийняті. Зрозуміло, що призначення С. М. Алілуйка викликало супротив як у Л. Л. Крупи, так і в частини колективу інституту, які залишилися невдоволеними з тих чи інших причин. Що, за логікою речей, потрібно було зробити тим, хто не хотів визнати легітимність призначення С. М. Алілуйка? Правильний крок — звернутися до суду й дочекатися рішення щодо того, має право С. М. Алілуйко бути директором інституту чи ні?

Але позов ні до С. М. Алілуйка, ні до голови обласної ради В. П. Хомінця приводу щодо законності його розпорядження, ніхто досі не подав, хоч часу на це було більш, ніж вдосталь. Чому?

По-перше, хто може гарантувати, що суд визнає неправочинним призначення С. М. Алілуйка? Таких гарантій ніхто не дасть, тому цей варіант є малоефективним, ось чому його досі й не використали. По-друге, судовий процес тривалий у часі. А час у цій справі, як виявляється, дуже вагомий фактор. Візьмемо це до уваги.

Тому в дію вступає план «В», який нині і розігрується «за проголошенням» Директором департаменту освіти і науки облдержадміністрації Л. Л. Крупою, за підтримки «за замовчанням» голови облдержадміністрації С. С. Барни. Отже, наприкінці травня наказом директора Департаменту освіти і науки облдержадміністрації Л. Л. Крупи, в. о. директора інституту призначають Юрія Чеславовича Шайнюка, заступника директора інституту. Як підстава, у наказі наводяться відповідні статті певних нормативних актів і…заява самого Юрія Чеславовича Шайнюка.

В досить загальній теорії управління ця технологія захоплення структури називається «управління методом структурного вписування». Тобто, в діючу структуру ми вписуємо «свій» елемент, який руйнує її зсередини. Широкому загалу ця технологія відома як рейдерське захоплення.

Нагадаємо, що в наказі про призначення в. о. директора інституту Ю. Ч. Шайнюка жодним словом не згадується про С. М. Алілуйка. Чому? Зрештою, а що робити з С. М. Алілуйком? Виплачувати йому заробітну плату директора, чи ні? Звільняти і робити запис у трудовій книжці, чи ні? Хто має його звільняти і на якій підставі? Ніхто на ці питання не може і не планував давати відповіді. Логічних відповідей, як ми розуміємо, немає і не може бути, бо цей процес вже виходить за рамки логіки і здорового глузду, порушуються норми чинного законодавства. Всі це добре розуміють, але не беруть до уваги. І на це є свої причини.

Зрозуміло, що у відповідь С. М. Алілуйко подає судовий позов на дії директора Департаменту освіти і науки. Якщо Л. Л. Крупа переконаний у законності свого наказу, йому варто було б піти на перше ж судове засідання і розбити своїми аргументами захист позивача. Але Любомир Левкович свідомо не з’являється на п’ять чи шість засідань. Чому? По-перше, добре знає, що найімовірніше програє справу. По-друге — важливий фактор часу. В цьому випадку його завдання — якомога надовше відтягнути слухання для того, щоб можна було реалізувати інші тактичні кроки. В суді він програє стратегічно, тому суд потрібно відтягнути, це дозволить виграти тактично, а там і в самому суді відпаде потреба.

Призначення другого в. о. директора розколює адміністрацію і колектив. Це потрібно Л. Л. Крупі, щоб дестабілізувати ситуацію і поступово загострити її. Чим гірше, тим краще! І план працює. Люди починають сваритися, спочатку через різні засоби масової інформації із сумнівною репутацією, а далі — вже відкрито. На зборах і в коридорах, в кабінетах і при зустрічах на вулиці. Досі більш-менш стабільний колектив, буквально за лічені дні поділяється на дві чітко окреслені групи, які приймають звернення, підписують заяви до тих чи інших керівників області й держави. Зрозуміло, що на всі звернення ніхто серйозно не реагує. Представникам однієї і другої сторони обіцяють «розібратися», «взяти до уваги» тощо. Обіцяють, але реально нічого не роблять.

Ситуація з кожним днем і з кожною публікацією чи коментарем загострюється, здоровий глузд і логіка відходять на другий план, емоції «зашкалють». Члени колективу вже не шкодують епітетів, аби обізвати своїх заклятих опонентів. Але цього ще замало для досягнення поставленої мети. Тому в дію вступає «головний калібр» — гроші. Департамент освіти і науки здійснює заходи за участі Ю. Ч. Шайнюка, які призводять до блокування рахунків інституту. Можна до дрібниць розібрати всю сумнівність цих дій з точки зору закону, але кому це потрібно? Головне — не дати грошей і тим самим ще більше загострити ситуацію. Працівники не отримають заробітної плати, відпускних. З часом буде поставлено під загрозу нормальне функціонування всієї інфраструктури інституту і можливість здійснювати навчальний процес.

Поряд з цим, за сприяння Департаменту виготовляється друга гербова печатка інституту, як символ легітимності «паралельного» в. о. директора Ю. Ч. Шайнюка.  Що в такій ситуації робить колектив? Те, чого й слід було чекати — виявляє своє невдоволення: пише численні звернення в різні інстанції, здійснює спробу пікетувати адміністрацію, аби привернути увагу до своїх бід. 28 липня до стін адміністрації приходять перші невдоволені, до них на розмову виходить Л. Л. Крупа і заявляє, що рахунки будуть розблоковані впродовж дня, варто лише Ользі Іванівні Дроздовській, головному бухгалтеру інституту, поставити свій підпис, легітимізуючи тим самим підпис на рахунках Ю. Ч. Шайнюка.

Любомир Левкович і Юрій Чеславович, як справжні чоловіки, в два голоси звалюють всю провину на жінку — головного бухгалтера інституту. Виявляється, винні не Крупа чи Шайнюк, а Дроздовська. Не будемо зараз розбиратися і з моральними аспектами цих звинувачень. Спробуємо зрозуміти дії головного бухгалтера. Зрозуміло, що ні за яких обставин О. І. Дроздовська не має права ставити підпис. Зрештою, це не її проблема. Цю штучну проблему «вибору» їй створили, а тому, дорогі чоловіки-управлінці, вирішіть її. Не перекладайте створені вами проблеми на плечі головного бухгалтера, а тим паче — жінки. Не по-чоловічому це, повірте. Головному бухгалтеру доведеться нести кримінальну відповідальність за свій підпис, якщо справа таки дійде до суду.

А час іде і працює на користь Л. Л. Крупи та Ю. Ч. Шайнюка. Дроздовська й далі не ставить свій підпис, рахунки заблоковані, грошей немає. І ось ми наближаємося до кульмінації — вже згаданого на початку засідання профспілкового комітету. На розширеному засідання профспілкового комітету Ю. Ч. Шайнюк, вчергове пояснюючи ситуацію, як «паралельний» в. о. директора інституту і як член профкому, раптом робить красиву заяву: «Я готовий написати заяву про своє звільнення (мається на увазі з посади в. о. директора інституту), за умови, що таку ж заяву напише С. М. Алілуйко, якщо він вболіває за колектив».

Бінго! Ось вам і ключ до розв’язання задачі. Проблему вміло й цілеспрямовано переводять у моральну площину стосунків між двома в. о. директора. Ю. Ч. Шайнюк «готовий» поступитися своїм призначенням. За сценарієм це виглядає красиво і благородно. Зрозуміло, Юрій Чеславович висловив цю пропозицію не просто так. І це не випадковий «порив», а наперед продуманий хід. Юрій Чеславович знав і неодноразово говори відверто, що він, до призначення на законних підставах нового директора інституту, є лише «проміжною фігурою». Вся ця ситуація штучно «накручувался» тільки задля цього моменту — підвести С. М. Алілуйка під моральний вибір: далі опиратися і тим самим з кожним днем втрачати популярність у своїх прихильників, чи виявити повагу до всього колективу і піти. С. М. Алілуйку наполегливо навіюють думку про те, що йому нема чого втрачати (він має свій бізнес), а от колектив через його впертість страждає.

Чому Ю. Ч. Шайнюк висловив таку пропозицію? Тому, що вже давно є «третя» особа, яка з валізами і власною командою чекає свого часу і має прийти на посаду директора. Все, що творилося в інституті останні місяці, — тільки заради того, аби розчисти шлях саме для «третьої» сторони.

Зняти з посади С. М. Алілуйка законним шляхом не вдається, або це надто довгий процес, тому створюється проблемна ситуація в керованій ним структурі, яка має прискорити розвиток подій. Логіка проста — люди не можуть більше терпіти. «Ви, двоє — поступіться, аби нарешті ми, колектив, отримали заробітну плату. Коли немає чим годувати сім’ю, вже якось байдуже, хто завтра буде керувати інститутом, просто припиніть якнайшвидше цей безлад». «А давайте ми підемо з посади обоє» — охоче пропонує Ю. Ч. Шайнюк вихід із ситуації своєму опонентові. І разом з колективом чекає відповіді. Чи знає Юрій Чеславович, у якій грі він бере участь? Безперечно. А ті працівники інституту, хто його підтримує? Мабуть не всі. Комусь пообіцяли посади, когось просто терпітимуть на їх посадах до і після настання пенсійного віку. Інших просто «розвели» на красивій риториці про «наведення порядку» та «покарання винних».

Отже, ситуація патова. Ю. Ч. Шайнюк відчув потрібний момент і нарешті озвучив на широкий загал давно заготовлений «рятівний» план, який замість двох нинішніх в. о. директора має привести до влади третю особу. Хто цей «третій», поки що невідомо, — його ім’я Департамент освіти і науки облдержадміністрації тримає в секреті, наче кота в мішку. Крім того, в сукупності будуть розв’язані й інші створені нинішнім перебігом подій проблеми. Зникне потреба судитися як за посаду, так і з приводу виготовлення другої гербової печатки та інших, раніше скоєних порушень чинного законодавства. Тобто розбиратися, хто і скільки разів, з якого боку і в якій мірі порушив законодавство, вже не буде потреби.

Що чекає колектив інституту за умови призначення на посаду директора «третьої» особи? Перш за все — чистка. Чи будуть виконані всі роздані обіцянки? А коли влада виконувала свої обіцянки? Найімовірніше, працівників інституту просто використають як витратний матеріал. У цій грі поки що є дві видимі для всіх фігури — С. М. Алілуйко і Ю. Ч. Шайнюк. Ми знаємо, що Ю. Ч. Шайнюк — підставна фігура, зрештою, він це сам неодноразово опосередковано підтверджував. Тепер зрозуміло те, що є ще й третя фігура, але вона втаємничена до дня «Х». Її виставлять на шахівницю, коли впадуть дві видимі. А колектив — це лише дошка, на якій розігрується партія. Ставка у грі  — посада директора інституту. От і все.
 

Ігор Тихолаз
Всі статті автора