Тернопільським освітянам спокій тільки сниться

Саме такі гострі суперечності поділили в пропорції 3:1 колектив Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти з «легкої» руки колишнього директора департаменту освіти і науки облдержадміністрації, а нині – заступника голови обласної ради з гуманітарних питань Любомира Левковича Крипи (Самопоміч).

Хто слідкував за подіями, що розгорталися навколо колективу обласного інституту післядипломної педагогічної освіти впродовж 2015 і в перші дні 2016 року, той пам’ятає, що наріжний камінь проблеми, який роздирає колектив сьогодні − призначення директора інституту. Вірніше, боротьба за дану посаду, яку затіяв Любомир Левкович Крупа (Самопоміч), перебуваючи ще на посаді директора департаменту освіти і науки.
При тому, що в.о. директора інституту Сергій Миколайович Алілуйко, призначений на цю посаду розпорядженням голови обласної ради попереднього скликання, очолює заклад від жовтня 2014 року і користується підтримкою більшості членів колективу.
Проте, Любомир Левкович Крупа (Самопоміч) від травня 2015 розпочав системну війну власне проти Алілуйка С.М., прикриваючись декларативними висловлювання про потребу «реорганізувати» та «вдосконалити» діяльність установи, про зміст роботи якої в нього було виключно обмежене й упереджене бачення.
Головний аргумент Л.Л. Крупи періоду травня-жовтня 2015 року − обласна рада не має юридичного права призначати директора інституту, оскільки заклад не є вищим. Цитуючи відповідні «роз’яснення» Міністерства освіти і науки України, які аж ніяк не є нормативним документом будь-якої ваги, Крупа своїм наказом призначив в.о. директора цього закладу «свою» людину − Шайнюка Ю.Ч. Що відбувається в інституті в результаті такого управлінського рішення очільника освіти області, читач може прочитати в попередніх публікаціях.
Зрештою, Крупа програє апеляційний суд, який своїм рішення визнає незаконними його дії. Виправляти ситуацію в будь-який бік у Любомира Левковича вже немає часу. Він спішно переносить свої особисті речі з кабінету директора департаменту в кабінет заступника голови обласної ради.
І, як тільки Крупа приступає до виконання своїх нових посадових обов’язків, одразу ж ініціює рішення сесії обласної ради нового скликання про призначення директором інституту О.М. Петровського. Тобто, починає користуватися нормативною базою та інструментами, які так затято заперечував і «аргументовано» відкидав ще півроку тому.
Ось так, не більше і не менше. Вчора було «ні-ні-ні», а сьогодні стало «так-так-так». Любомир Левкович не раз демонстрував, що не є людина жорстких правил і міняє свої «переконання» так, як йому вигідно. А свої слова «забуває» так часто, хоч бери й пиши все на диктофон.
Чому Крупі вигідно призначити на посаду директора інституту тільки «свою» людину.
Версій не так вже й багато. В інституті про них говорять відверто, бо розуміють, звідки в Крупи виник, або хто йому навіяв такий прискіпливий інтерес до цього закладу, про який ще донедавна він мав тільки приблизне уявлення.
Давайте начистоту. По-перше, це приміщення інституту. На сьогодні приміщень є два. Одне, вірніше, лише частина, − орендоване в міської влади, друге − у власності інституту. Саме друге приміщення і є істинною ціллю Крупи або тих, хто його націлює і підтримує.
Друга причина, тісно пов’язана з першою, − прибудинкова територія, яка може бути використана з «вигодою» як разом з «приватизованим» приміщенням, так і без нього.
Не секрет, що вся земля в обласному центрі поділена-перерозподілена і приватизувати майже нічого. Тому й тягнуться погляди Крупи та і же з ним до того, що ще залишилося.
Для реалізації стратегічного задуму потрібен керівник, який не чинитиме опору і зробить все, що буде велено. Саме для цієї ролі й знадобився Олександр Миколайович Петровський.
Хто такий Петровський? Свою біографію у скороченому викладі він виклав працівникам інституту і депутатам обласної ради на сесії, яка відбулася 4 січня цього року.
Знаємо, що Олександр Миколайович − історик за фахом. Тобто, його добре знає Любомир Левкович, який також здобував вищу освіту на історичному факультеті Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Можливо, Олександр Миколайович був викладачем у Любомира Левковича, чи їхні долі перепліталися, коли Крупа навчався в аспірантурі і захищав свою кандидатську дисертацію, а тому останній добре знає психологічний профіль Петровського.
Петровський О.М. складає враження тихої, спокійної людини від науки, який тривалий час доволі успішно працював на посаді заступника декана історичного факультету. Окремий кабінет, розклад занять, рідне дітище − музей факультету − ось відоме колегам коло професійних захоплень Петровського. Вище заступника так і не піднявся. Докторську написав, але вчасно не захистив. Можливо, саме з цих, а може з інших причин Петровському не продовжили контракт в університеті і він опинився в числі безробітних.
Саме його Крупа в даний час настирливо «пропихає» на посаду директора інституту, всупереч думці більшості колективу.
Чому 71 працівник інституту так категорично проти кандидатури Петровського? Їхні аргументи можна систематизувати наступним чином.
По-перше, Петровський − людина для колективу нова, зі сторони, специфіки закладу не знає і досвіду діяльності в системі методичної служби не має. Читання кількох лекцій на рік для вчителів історії − слухачів курсів підвищення кваліфікації до уваги ніхто серйозно не бере. Петровського можна було б розглядати як кандидата на посаду викладача інституту, але аж ніяк не керівника.
По-друге, Петровський не має досвіду управлінської діяльності в усій повноті повноважень керівника установи, із вирішенням кадрових, фінансово-господарських питань, взаємодії з владою тощо. Погодьтеся, розробити навчальний план і розклад занять − це одне. А керувати колективом у понад сто працівників за умови відкритого конфлікту і напередодні кардинальних структурних та функціональних змін, − це зовсім інше. Так, Петровський був непоганим заступником декана факультету. Але реальні проблеми факультету вирішував декан, а в контексті університету − ректор. Кому цікаво − порахуйте колишнє місце Петровського в ієрархії посад педагогічного університету.
По-третє, ні в кого немає ілюзій у тому, що Петровський без попереднього досвіду роботи в системі післядипломної педагогічної освіти не зможе одразу ж після свого призначення очолити належним чином цю систему, та ще й в період кардинальної її перебудови. На професійну й управлінську адаптацію піде, в кращому випадку, років зо три. Ми ж з вами були свідками того, як за рік свого перебування на посаді директора департаменту освіти і науки Любомир Левкович Крупа так і не зміг продемонструвати ані комплексного бачення проблем очолюваної ним галузі, ані виважених управлінських рішень. Чекати, поки Петровський навчиться і набуде досвіду − прирікати систему післядипломної освіти педагогів області на остаточну руйнацію. 
По-четверте, Петровський вже однозначно і свідомо став на бік меншості колективу, яка кількісно складає 20 осіб із понад ста працівників і є тим оплотом, на який опирається Крупа. Схоже, саме на цю меншість планує опиратися в майбутньому й Петровський. Обіцяючи примирити сторони, Олександр Миколайович вимушено вже у складі меншості. На що він розраховує, якщо отримає цю посаду? Як поведе себе нинішня більшість? Буде відверто саботувати його дії, виконувати роботу виключно «від і до», не виявляючи жодної ініціативи і не беручи на себе будь-якої відповідальності. Адже саме так веде себе сьогодні та меншість колективу, яка підтримує Петровського.
І що йому залишиться робити? Змінювати кадри? Але це означає звільняти людей. Саме звільнення «достойних» людей з числа членів колективу ставлять у вину нинішньому в.о. директора С.М. Алілуйку. А звільнення, які вимушено буде робити Петровський, як називатимуть? Виробничою необхідністю, «вливанням свіжої крові»?..
До того ж окремі представники меншості вже давно наперед переділили посади і штатний розпис інституту. Не за те вони сьогодні кричать на зібраннях і обзивають своїх колег, аби нічого не отримати в підсумку. Їм потрібні посади. В колективі не секрет, хто з них на яку посаду претендує, кого будуть звільняти в першу чергу, кого − в другу. Так що Петровському доведень «відробляти» своє призначення як Крупі та іншим «гарантам» з влади, так і тим, хто його підтримує в колективі.
Кому це вигідно? Отримати ще один рік-два сварок, судових позовів і «розборок» у різний спосіб колектив не прагне.
Петровський − це вже не «кіт у мішку», всі добре прорахували, чого чекати і що буде у підсумку в результаті його призначення на посаду директора інституту. Тобто, виграє влада, програє колектив і справа післядипломної освіти педагогів у області. І все це − напередодні чергового реформування шкільної освіти, очікуваних змін у змісті та структурі післядипломної освіти, реорганізації системи управління та методичної служби області на місцях у результаті територіальної реформи.
Тому, порахувавши всі «за» і «проти», більшість стала на бік кандидатури С.М. Алілуйка. Чому?
По-перше, Алілуйко, попри свою молодість, вже має досвід роботи в інституті та системі методичної служби і неперервної освіти педагогів області. Працював на посаді викладача, потім завідувача кафедрою, вже більше року працює на посаді в.о. директора інституту. Як би не старалися критики Алілуйка та їхні підспівувачі, Сергій Миколайович за цей рік таки продемонстрував характер та управлінські вміння.
Алілуйко має за плечима досвід успішної підприємницької діяльності. Тобто, досвід вирішення всього кола проблем, пов’язаних з існуванням та розбудовою бізнесу в нашій країні. Вижити в умовах відсутності чіткого правового забезпечення і неприхованого рекету з бору численних державних фіскальних служб − це вже чогось вартує. При цьому він ніс відповідальність не лише за себе, а й за всіх своїх працівників, за їх згуртування та матеріальне забезпечення.
Чому б такий успішний досвід, напрацьовані контакти не використати в управлінні закладом? Кому від цього буде гірше? Тільки тим, хто не може або не хоче працювати так, як це прийнято в приватному бізнесі. Тобто, викладатися по повній, а не імітувати роботу. І саме тому ті, хто працював і працює, не боявся і не боїться нових викликів − у числі прихильників Алілуйка.
Так, Алілуйка важко переконати, він має свою думку, готовий її відстоювати, брати на себе відповідальність за ризики в результаті прийнятих ним рішень. А що в цьому такого поганого? Хіба це не є ознаки «правильного» керівника, прописані в усіх підручниках та посібниках із менеджменту освіти?
По-друге, Алілуйко може вирішувати проблеми з кількома змінними. Тобто, якщо проблема не вирішується за одну дію, потрібно будувати розгалужене «дерево рішень». Далеко не кожен працюючий керівник закладу чи установи освіти на це здатен і може продемонструвати успішну практику таких «багатокрокових» управлінських дій. Сергій Миколайович за рік свого перебування на цій посаді демонстрував, що може дати собі раду як зі складними проблемами, так і бути успішним навіть за умов відвертого тиску та протистояння зверху. Тобто, Алілуйко не прогинається під владу, чим, очевидно, так цю владу й дратує.
По-третє, за останній рік до числа «плюсів» Алілуйка більшість колективу віднесла й його молодий вік. Так, спочатку до цього ставилися з певним упередженням. Але, чому б ні? Потрібні зміни, нові ідеї, новий формат і нові підходи. Про це всі говорять і цього очікують від закладу як влада, так і педагоги області. То кому їх роботи? Тим, хто вже має усталений погляд і відпрацьовані роками схеми, чи тим, хто ще свіжим та незаангажованим поглядом оцінює проблему і береться за її вирішення. Потрібен креативний підхід, впровадження нестандартних рішень, а не повторювання затовчених фраз про «покращення» та «підвищення». Повторювати «мантри» корисно в храмі чи монастирі для буддистів, а не перебуваючи на вістрі реформ та кардинальних змін.
А ще Алілуйко − людина слова. Хто і що хто б не говорив, але Сергій Миколайович до цього часу слів на вітер не кидав, а що обіцяв − виконав. Тому й вважає більшість колективу, що Алілуйко має той потенціал, який потрібен керівнику цього закладу в складних умовах, що постійно змінюються.
Слухання питання про призначення Алілуйка на сесії обласної ради 4 січня цього року показали, що більшість депутатів не має чіткого уявлення про інститут, його здобутки і проблеми та місце в системі освіти області. Огульні оцінки, зроблені на основі чуток чи опитування кількох учителів − це не просто смішно, а образливо для колективу.
Хочете знати правду про діяльність інституту − проведіть опитування серед освітян області як слід, із валідною вибіркою, чітко окресленими та правильно сформульованими запитанням, застосувавши для солідності кваліметричний підхід. Отримайте результати, а тоді оперуйте оцінками. А хочете  простіше − знайдіть вільну годину-дві і перечитайте щорічний звіт інституту. Там є про все − про здобутки і проблеми, в цифрах і фактах, які можна перевірити.
Багато жителів області також не в захваті від роботи окремих депутатів обласної ради. То що, на цій основі депутатів також потрібно звільняти з «роботи»?
Тому, шановні депутати, будьте обережні із висловлюваннями, особливо коли вирішуєте долю людей. Вашу долю на роки цієї каденції більшість громадян вирішили позитивно. То й ви старайтеся чинити по-совісті, по-справедливості та в рамках законності, а не так, як вам «нашепчуть» зверху чи збоку.
 В коридорах обласної ради подейкують, що першим питанням на наступній сесії обласної ради буде призначення Петровського О.М. директором обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Всупереч зверненням більшості членів колективу, без неупередженого вивчення цього питання. Просто тому, що так хоче Крупа. Якщо так трапиться, це буде відвертою наругою над принципами демократії та законності, відстоювати які покликані народні обранці. Це буде також наругою над пам’яттю Небесної Сотні,  які віддали своє життя за ідеали Майдану.
То ж чи прислухається нарешті представницька влада до неодноразових звернень більшості колективу інституту, чи нам чекати чергового «майдану» в залі засідання обласної ради? Чекати залишилося недовго. Символічно, що рішення обласна рада прийматиме практично в роковини Майдану.
 

vsim.te.ua

Довідка:
Юда Симонів Іскаріот — один з апостолів Ісуса Христа, котрий зрадив свого вчителя. Вікіпедія
Крупа Любомир Левкович — один з керівників освітньої галузі, котрий зрадив своїх вчителів і зрадить "Самопоміч".