Бережани в небезпеці!

Життя міста Бережани, його творення, його устрій та історія нерозривно пов’язані з бережанським ставом, який посеред бережанців чомусь усі настирно і категорично називають озером. Про озеро вже писано-переписано, говорено- переговорено, співано-переспівано. Тим паче, що на наших очах озеро із романтичної бережанської перлини щораз швидше перетворюється у спогад. На нашому поколінні залишиться тавро ганьби, коли нащадки, піднімаючи історичні матеріали, будуть визначати критичну точку, після якої озеро почало іти у небуття. Леонардо да Вінчі писав: "Коли ви опускаєте руку в текучий потік, то доторкаєтесь до минулого для тих, хто живе вище за течією, і майбутнього для тих, хто живе нижче". Тільки усвідомлюючи свою причетність до минулого і майбутнього, людина змінить своє хижацьке ставлення до природи.

«Став разом із «Кашталівкою» вмирають»

Далі наша розповідь торкнеться безпосередньо бережанського ставу і, зокрема, чарівного куточка басейну річки Золота Липа, верхньої правої частини бережанського ставу – «Кашталівки». Зараз на цій території у 60 гектарів знаходиться гідро-орнітологічний заказник місцевого значення "Урочище Кашталівка" (1994 р.). У краєзнавчих описах Кашталівки польським дослідником Мацішевським знаходимо такі рядки: "Кашталівка ніколи не замерзала, бо з дна її били могутні джерела до 2-3 метрів діаметром". Ще автор допису спостерігав у юності із своїми однолітками явище "купаної води". Коли було дивитися з нижньої точки води на її рівень, то над місцями джерел вода піднімалася над загальною гладдю куполом, бо знизу било велике джерело під великим тиском. Долина річки, верхня частина ставу завжди були раєм для мисливців. Птаство зимувало на незамерзаючій Кашталівці, а такі тварини, як ондатра, видра, бобер – рідкістю не були.

Найбільшого антропогенного впливу річка, став із Кашталівкою зазнали у другій половині XX століття, коли у високих кабінетах було заплановано планомірне "випрямлення" річок та осушення боліт. У гонитві за зростанням звітної цифри площі сільськогосподарських угідь постійно розорювались або окультурювались так звані неугіддя, у т.ч. заплави річок. Це для України в цілому дало тисячі і тисячі гектарів мертвих земель. Не минула ця доля і Бережанщину. «Випрямлена» меліораторами Золота Липа понесла намули, котрі колись давали життя заплавним лугам, просто у став. Це стимулювало надмірний ріст рослинності, яка забирала у води кисень, а без кисню почала гинути риба. Своєрідним бумерангом це вдарило по водоплавних, повітряно-водних, болотяно-лучних птахах та напівводяних ссавцях. Їх чисельність і різноманітність різко знизилась.

Остаточна доля бережанського ставу разом із «Кашталівкою» вирішувалась у 80-і роки, коли господарем тут був "Облрибгосп". "Проект реконструкції", що вирішувався простим розчерком пера, передбачав пустити річку Золота Липа через обвідний канал в обхід ставу, а став системою дамб розділити на невеликі водоймища для промислового розведення риб. До того ж велика природна екосистема водойми посередині мала бути розділена потужним насипом (якраз через «Кашталівку»), по якому мала би проходити об’їзна дорога. Роботи почалися швидкими темпами. Рився обвідний канал великої глибини, сипалася додаткова дамба поперек озера… Оскільки під обвідним каналом  є вапняк, а тим більше карстові порожнини, стався зсув ґрунту, вода "провалювалася" у карстові порожнини. Роботи за рішенням експертів були припинені.

– Води у ставі не стало. Її скидали у період нересту… Ріка нижче міста тижнями стояла без води, зникли частково кашталівські джерела. Коли від бережанців пішов протест по багатьох інстанціях про те, що тисячі гнізд водоплавної птиці загинуть, бо скидаються води, то була створена київська комісія "по перевірці фактів". Але поки комісія приїхала, "добрі люди"  з рибгоспу спалили плавні разом із гніздів’ями. Вже наступного року оголене дно ставу почало заростати верболозом, частково заліковувати свої рани. Але і на це явище було свіже рішення рибгоспу і тодішнього партійного керівництва району – верби вирубати і спалити на оголеному дні ставу, – розповіла голова громадської ради при Державній екологічній інспекції у Тернопільській області Галина Проців.

Роботи щодо "плану реконструкції" були зупинені, але оскільки руйнації у природі  було зроблено вже надто великі, поправити їх не можливо і до сьогодні.

Надалі доля ставу і «Кашталівки» зокрема вирішувалася по-різному. Бережанською міською радою приймається рішення про оголошення «Кашталівки» заказником, воно підтримується по інстанціях. Рішенням Тернопільської обласної ради від 18.03.1994 року територію у 60 га оголошено орнітологічним заказником місцевого значення. За право володіти ставом разом із «Кашталівкою», а точніше – рибою, птахами, тваринами, які попри все  ще відтворюються, борються різні структури і сьогодні.

– Попри всі заходи охорони на «Кашталівці» і тепер процвітає організоване браконьєрство, здійснюється вирубування дерев на водозборі, розорюється заплава, що значно впливає на деградацію даного ландшафту. Ця проблема в останні роки не раз піднімалася органами місцевої влади, але залишалася лише на рівні розмов і роздумів, – бідкається пані Проців і додає: – В урочищі ще зустрічаються білі лебеді, дикі гуси та качки, крижні, білі лелеки, сірі чаплі, кулики та інші птахи. Серед звірів – ондатри, видри, горностаї. Серед рослин – різноманітні види повітряно-водних та водних. Але за описом різновидів  рослин та за аналізом динаміки їх зміни можна зробити єдиний правильний і сумний висновок: став разом із «Кашталівкою» вмирають. Та чи збережемо, чи зуміємо, чи встигнемо відтворити те, що самі зруйнували?!

Громада Бережан мовчить і не знає чи не знає і мовчить

Нове повідомлення про те, що ВАТ „Тернопільоблрибкомбінат” повернуло озеро разом із «Кашталівкою» міській раді, було зроблено «тихо і мирно». В якому стані повернуто те, чим користувалися багато десятків років, не знає ніхто, навіть у міській раді. „Але вже почався поділ шкіри невбитого ведмедя”. Разом з тим громадськість міста про те, що відбувається на бережанському ставі, майже нічого не знає. А якщо і знає, то мовчить. А між тим, усе, що відбувається, важко назвати кроками, які йдуть на користь ставу і його екосистемі.

Ще 2004 року відбулося засідання містобудівельної ради управління архітектури Тернопільської ОДА по розгляду Генерального плану розвитку заповідника у м. Бережани. На цьому засіданні вперше прозвучала тема передачі озера міській раді попереднім землекористувачем. Того ж року відбувся круглий стіл групи зацікавлених сторін з основних проблем міста Бережани. Тодішній міський голова В. Зорик висловив пропозицію створити громадську раду як дорадчий та консультативний орган з питань розвитку та вирішення проблем громади міста. Але 22 лютого 2004 року мер оприлюднює звіт своєї роботи перед громадою міста, де зачіпає тему озера. У своєму виступі п. Зорик декілька разів наголошував на шлях вирішення проблеми бережанського озера, віддавши його… в оренду приватнику. І ось 19 березня 2004 року відбулася сесія міської ради, на якій став площею 120 га та частину прибережної смуги площею понад 10 га віддано в оренду представнику приміського села Шибалин Івану Здирку, представники ж громади міста такою можливістю не були наділені...

Будова – незаконна, будівельне сміття – у став, шлюзи – нічиї

І що ви думаєте, за ці роки стан бережанського ставу покращився, як то було прописано в договорі оренди? Аж ніяк. Про це особисто журналіст «Номер один» пересвідчився, коли відвідав водойму разом з головою Бережанської районної організації Всеукраїнської екологічної ліги Галиною Проців.

Тільки-но ми ступили на прибережну територію ставу, як нас зустріла новобудова. Як виявилося, ще в лютому 2010 року на території набережної ставу (за 6-8 м від берега) без будь-якого погодження і всупереч природоохоронному законодавству розпочалося будівництво споруди (заклад громадського харчування). Що ці роботи виходять за межі закону, підтвердили в Державному управлінні охорони навколишнього середовища в Тернопільській області: «матеріали на будівництво не погоджувались… За порушення екологічних вимог накладено адмінстягнення» та в обласному управлінні по меліорації і водному господарству «Тернопільводгосп», яке «…дозволу на проведення робіт на землях водного фонду в межах прибережної смуги водного об’єкта в м. Бережани не надавало». Наразі у пана Здирка на руках є лише попереднє погодження місця розташування чотирьох зблокованих малих архітектурних форм, що аж ніяк не дає права на початок робіт. А роботи, між тим, попри різні заборони і штрафні санкції за мовчазної згоди контролюючих структур вже завершено.

Оглядаючи територію ставу, нас насторожено зустріли охоронці пана Здирка, яким дуже кортіло дізнатися, чому ми сюди прийшли і для чого робимо фотознімки. Відносна доброзичливість охоронців змінилася, коли ми наблизились до місця на ставі, куди скидають усякий будівельний непотріб та землю. Одразу ж охоронці перекрили шлагбаумом один із в’їздів/виїздів автомобілів (до речі, такі ж шлагбауми, один з яких теж був зачинений, стоять ще у двох місцях). Автомобіль, на якому ми прибули на став, таки випустили за територію (питається, а як у разі надзвичайної ситуації до того чи іншого місця на ставу дістануться працівники «швидкої» чи рятувальної станції?), але з нами була проведена серйозна профілактична розмова на підвищених тонах, під час якої охоронець, який назвався старшим, почав нецензурно лаятися, мовляв, «що ви тут робити, подивіться, в якому стані перебуває річка Золота Липа і скільки грошей вкрадено, коли проводилися роботи по її очистці». Натомість оперативно прибув до нас на перемовини і  Тарас Здирко – син орендаря. І хоча він поводився більш-менш стримано, але раз по раз звинувачував пані Проців, що вона не дає спокійно жити його батькові. Натомість, коли почув у відповідь, що екологи не мають і не хочуть мати нічого спільного із Здирком-старшим, а тільки відстоюють екосистему бережанського ставу, втихомирився. Але на моє запитання «чому роботи на ставі як по будівництву споруди на прибережній території, так і по скиду землі у став проводять без необхідних на те дозволів, тільки посміхнувся і додав, що дозволи у них є, а те, що у воду скидають землю, то рішень на це не потрібно, бо, мовляв, вони роблять благу справу, засипаючи яму, де часто тонуть бережанці.

Гідротехнічні споруди кинуті напризволяще

Але і це ще не все. Якщо з платою за вилов риби в сумі 50 грн. ще можна змиритися, то стан гідротехнічних споруд викликає найбільше занепокоєння не лише в захисників природи, а й багатьох жителів Бережан. Оскільки місто розміщено на 16 метрів нижче ставу, а самі шлюзи  вже десятиліттями не працюють у нормальному режимі, то існує ймовірність, заявила Галина Проців, що Бережани при «великій» воді можуть опинитися під водою або ж у воді можуть бути навколишні до ставу села Гайок, Гиновичі, Лапшин, Жуків тощо.

Якщо у радянські часи гідротехнічними спорудами опікувалася спеціалізована організація, нині ж вони фактично без господаря (орендар водойми, як прописано у договорі оренди, мав їх привести до пуття, але цього не зробив). Відхрестилася від шлюзів і Бережанська міська рада, яка за підписом першого заступника міського голови Бережан Ігоря Гуля повідомляє, що «…Міська рада не володіє інформацією про стан, регулювання й охорону гідротехнічних споруд на головному шлюзі р. Золота Липа у зв’язку з тим, що дані об’єкти знаходяться за межами міста Бережани».

А між тим, проблема для міста і його жителів (та й для мешканців навколишніх до райцентру сіл) існує неабияка, адже за історію Бережани двічі стояли у воді і за такого відношення до гідротехнічних споруд, яке ми бачимо сьогодні, не хотілося б про це говорити. Але ситуація може повторитися і наслідки її будуть плачевними. Тому техногенним й іншим комісіям потрібно вже нині бити на сполох, щоб у майбутньому не було пізно… Мобільний додаток казино Паріматч є витонченим інструментом для гравців, який дозволяє насолоджуватися улюбленими азартними іграми, а також грати в https://aviator-ua.net/play-demo/ в будь-який час і в будь-якому місці. Зручний та інтуїтивно зрозумілий інтерфейс мобільного додатку спрощує процес навігації та забезпечує безпроблемний доступ до усіх ігор та функцій казино.

Віталій Попович (“Номер один»)