Чого саме бракує дітям-сиротам Тернопільського притулку?

Лише за кілька днів минулого тижня, в редакції «Погляду», назбиралася чимала кількість пакетів з «пожертвами», не рідко – від абсолютно незнайомих людей. Також долучаються і приватні підприємці, фірми, установи. Так, арт-бар «Коза» пригощав дітей з притулку, що на вул.Стрімкій, смаколиками. Також діти безкоштовно каталися на катері, завдяки сприянню міської ради. А ще – Ліля Проць особисто купує їм йогурти, сир, фрукти, котрих так бракує у щоденному стандартному меню притулку.

Нещодавно, ми із Лілею, носили чергову партію зібраних речей в притулок по вул. Стрімкій. Це був мій перший візит в заклади подібного типу. Раніше я просто боялася відвідувати таких діток, котрі або зовсім сім’ї не мають, або мають таку, що краще б, мабуть, не мали ніякої.

Ми зайшли, поскладали речі в коридорі на тапчан. Нам показали, що дітки в спортзалі і ми зайшли туди привітатися. Зараз в притулку перебуває семеро дітей. Четверо з них – від однієї мами, але від різних татів. Є також дві сестрички – Христинка та Людочка. Діти активні, веселі, комунікабельні. Побачивши Лілю вони гукали «Привіт!», втішилися, адже вона вже не вперше приходить до них. Кожному Ліля «дала п’ять», розпитала, що в них нового. Був один хлопчик – самий старший, він і розповідав за всіх. Решта ж лазили по драбинках, як мавпенята, чи займалися своїми справами. Важко було, насправді, розрізнити де хлопчики, а де навпаки, оскільки одяг у них – який є, не поділений чітко на «дівчачі» та «хлопчачі» кольори, не новий, звичайно ж, а такий, в котрий я своїх дітей одягаю «по хаті бігати», або у село. Крім того, у дівчат тут не часто можна побачити довгі коси і красиві, заплетені, вигадливі зачіски. Адже, як поділився згодом з нами лікар притулку – однією з головних проблем тут є педикульоз (воші).

Власне, прийшли ми не лише передати зібрану допомогу від тернополян для цих дітей, а й запитати, чого потребує притулок в першу чергу. Оскільки опалювальний сезон у Тернополі тоді ще не розпочався, то вихователі одразу ж запитали нас, чи не принесли ми, бува, теплих штанів, бо в приміщенні холодно. Я, в куртці, у спортзалі на першому поверсі, відчувала, що не дарма тут діти -в теплих шкарпетках, а хтось – в тапках з грубим хутром. Вихователь розповіла, що дуже доречно пару такого взуття подарував хтось із благодійників притулку. Я запитала, можливо варто придбати конвектор чи якийсь інший опалювальний пристрій, на час, коли опалювальний сезон у місті ще не розпочали, або уже завершили. Мені відповіли, що закладу заборонено користуватися конвекторами, оскільки на це потрібно багато електроенергії, а це надто дорого.

З холодного спортзалу ми зайшли в кабінет лікаря, аби розпитати, яких медикаментів потребує притулок. Щоб наступного разу, крім одягу, принести ще й конкретну адресну допомогу, адже небайдужі тернополяни жертвують дітям ще й гроші. Чоловік просив щільніше зачиняти двері, щоб «не випускати тепло». Він розповів нам, що притулок потребує засобів проти вошей та глистів. Адже, зазвичай, діти сюди потрапляють з неблагополучних сімей, батьки не завжди дбають про їхню гігієну та харчування. А буває, що й циганів привозять. Також лікар розповів, що в холодну пору року закладу бракує вітаміну С, «Афлубіну», полівітамінів.

Коли ми спустилися до діток попрощатися, то застали заплаканого трирічного «голенького», котрий без штанів ревів на дивані. Допитатися у нього причину сліз нам не вдалося. Дитина на одній ноті лила з себе солоні «крокодилячі» краплі. Проте інші діти емоційно пояснювали, що хлопчик плаче, бо попісявся. Вони не надто зважали на його «горе», але бачачи, що ми виявляємо інтерес до нього, намагалися, кожен наввипередки, насварити його, як роблять це старші, на кшталт «Ай яй яй такий великий, а попісявся», від чого хлоп’я заходилося плачем з новою силою ще голосніше.

Нагадаємо, акція триває. Допомогу будь-якого виду можна надавати, задзвонивши за телефоном 0968582149, або завітавши в редакцію «Погляду» (вул.Й.Сліпого, 7, ТЦ «Атріум», 4 поверх).

Повідомляє "Погляд"