Я знову задумався. Незвична риса для українця явно показує моє єврейське походження з монгольськими вкрапленнями, але не в тому річ.
Просто час іде, сонно подихає під сонцем одвічно «кадебістський» Ужгород, де КДБ поселилося власне до офіційного поселення КДБ. Такі вже тут підібралися індивіди: «пасуть» один за одним, як і пастирі чисельних конфесій. І будеш зівати — то станеш вівцею, бараном чи козою, яку всі битимуть і матимуть хоч ззаду, хоч і спереду… Слава КДБ! Він не дає дрімати… Недаремно ж ще панотець Духнович злякано зойкав: «оставте сон глибокий!» І його піймали на чомусь, бідного сараку: зробили й пана пастиря вівцею!.. Отже, час іде, КДБ робить його тобі довшим для власного швидшого досягнення своїх певних успіхів, але, зрештою, для чогось же і ти, такий собі українець Зубач, живеш, тобі теж треба 20 гривень на тиждень, щоб безбідно жити, як і офіційні працівники структур подібних до КДБ — тому ти аналізуєш життя в лоні своєї дорогої нації. Час? Якщо він стає цікавий, коли ти закономірно збираєшся невдовзі «склеїти ласти» — то чому ми витрачали його так нестримно і фатально тоді, коли можна було жити планомірно й ефективно зі швидкістю не меншою «ста баксів на годину»? А ми «і чужому навчалися, й свого не цуралися», тобто тривіально пудрили свої мізки замість ефективних забігів по «капусті». Навіщо скажімо, я витратив на різних «факах» купу годин, щоб вивчати там Тичину, Франка, Рильського? Нічого ваговитого від того вивчення в голові не лишилося ні краплі, не дало ніяких продуктивних висновків, психологічних програм для подальшого життя. А вони, любі наші вищі українці, про все сказали вже давно. Тільки ми все одно відчайдушно всоте наступаємо на ті самі граблі. Ще Павло Грабовський цілком конкретно говорив про недопустимість ідеалізації козацтва, як солі нації. Не було в тій «солі» ніякого гордого цукру: пацани ходили то на південь, то на північ знімати бабки за наводкою. Те саме робить зараз міліція, СБУ, подібні фіскальні структури. Недаремно ж особи звідти, коли виходять у відставку, залізають відразу в різнокаліберні теперішні «козацтва», кожне з яких найправильніше і найраціональніше, хоча в основі — степова пилюка в очі дурням. Людину нам потрібно для нації. Нову ЛЮДИНУ! Яка б на сучасних засадах перетворювала українське життя, ліквідовувала його дореволюційний (і це в ХХІ столітті!!!) розділ на панів і холопів. Ми могли б узяти спонуку до такого продуктивного перетворення суспільства в наших, хай і радянського часу, класиків. Приміром, у того ж Макса Рильського. Пацан ще в 1910 році прямо говорив братам-українцям: Душно, і тихо, і темно усюди, Тьма мене давить, зловісная тьма. Світу ясного нема… Де ж ви, люди, Де ви поділись? Нема вас, нема… Свого роду продовження Шевченкової теми: «Село неначе погоріло, неначе люди подуріли…» Подобається, отже, нам бути дурними, панове українці. Є в нас, у ліпшому разі, зовнішнє панство, бундючність, проте немає духовного панства, внутрішньої шляхетності, гордості за себе на порозі всього білого світу. Бо ще ж слідкувати улюблений «ближній» братисько-брательник почне, а його ж возлюбити треба на всі заставки. Може, він, золотенький, з КДБ. А КДБ — то страшно, як вовк за нічним вікном для дитини. Спинилось літо на порозі, І дише полум’ям на все, І грому гордого погрози Повітря стомлене несе…. Це теж Максим Рильський у 1911-1918-х роках «відтягувався». «Повітря стомлене» — то людська біомаса вічно зляканої України, «гордий грім» — то «вихідці з народу»: різні КДБ (офіційні й неофіційні), вихідці з народу — податківці, пожежники і бандити з числа колишніх митників. Але ж можуть бути моменти істини в будь-якій атмосфері? Можуть! Треба просто стати собою, займатися працею, яка тобі подобається, не влипати в корупцію, залежність від інших людей — і у плані стеження за ними, і в сенсі моральному. Тоді буде просто класно, чого добитися можна вже сьогодні і ось зараз: Веселі додому вертались Ми в світлій вечірній імлі, І стомлені душі зливались З живою душею землі. Це дуже нормальне відчуття. А з ким і з чим зливаються нині наші українці? Подумайте. І почніть з себе, перестаньте бути і зверхником, а тим більше — вівцею, бараном чи козою для пастирів різного калібру. Лише тоді ви реально відчуєте, що живете в Україні і є українцем. Поки що за це право вам потрібно платити хабарі на всіх щаблях своїм же достойникам. Коли ж не буде врага-супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі? Пора, пацани і дорогі «тьолки»! Оставте сон глибокий…
Василь ЗУБАЧ goloskarpat
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.