на Закарпатті розкинулася оленяча ферма

Всього за 100 кілометрів від Ужгорода — є куточок, що буквально кишить оленями. За селом Іза Хустського району, на 57 га землі розкинулася оленяча ферма. «А там олені, олені…» Взимку, коли харчів мало — плямисті олені не відходять далеко, не ховаються в лісі. Вони крутяться біля годівниць, тому зима чи не найкраща пора, щоб побачити оленів зблизька. Дивлячись на цих красенів, одразу впадають у вічі білі від інею, наче намальовані, вії оленів. Памороззю вкрило тварин від ратиць до кінчиків ріг. «Зранку було 11 морозу, — пояснює власник ферми Михайло Бугаш і запрошує до вольєру. — Не бійтеся, вони не кусаються». Коли заходимо, олені панікують і кидаються навтьоки. Відстрибавши на безпечну відстань — налякано переглядаються, кліпаючи своїми довгими віями. Хтось із самців раз по раз порушує зимовий спокій пронизливим ревом. То, каже оленяр, самці закликають самок. В оленів зараз період гону. Вони мітять територію, а в боротьбі за лідерство та самиць — раз по раз влаштовують бійки. «Малиш, Малишка, Шкет, Губа …» «Ось це Малиш — представляє нам старожила ферми Михайло Бугаш. — Йому вже не до бійок. Скоро матиме 14 років. Зазвичай олені живуть 12–13 років, але Малиш добре призвичаївся. Молоді його відштовхують від годівниць, не підпускають, а він прямо зі сховку їсть, коли ми набираємо їжу». – А як їм дають імена? — Цікавлюся. «Та хлопці по дурості скажуть, а олені запам’ятовують. Потім відгукуються на ті клички. Отак і чіпляються до них імена. Ось, на приклад, старенький Губа. У бійці він роздер собі губу отак і заробив кличку. Далі — Жорік, Машка, Боря. Був ще у нас Гена такий, Шкет є, Малишка». «Зерно, солома і сіль на десерт» Ці олені з легкістю могли б потягнути наповнені подарунками сани Санта Клауса. Однак тут плямистих тримають для іншого. Найперше — для краси. Подивитися на оленів приїздять звідусіль. Окрім українців є туристи з Кореї, В’єтнаму, Австрії, Італії, Польщі, Угорщини, Словаччини та інших країн. Мешканці цієї ферми навіть стали героями однієї з експозицій «PinchukArtCentre» у Києві. В галереї висять фотографії оленів з ферми та поруч розповіді про них, повідомляє chas-z.com.ua. По-друге, із рогів цих тварин роблять ліки — пантокрин. Препарат застосовують при перевтомі, неврастенії, неврозах, для підвищення працездатності і навіть як джерело чоловічої сили. Завдяки коштам одержаним із продажу рогів, ферма може прогодувати себе. Бо хоч і невибагливі в харчах, їдять олені чимало. Взимку споживають ячмінь, овес та зерно. На день їм треба щонайменше кілограм зерна (за зиму олені з’їдають 25 тонн) та ще півтора кілограма сіна. Ну і на десерт — сіль. Брикет солі, розміром з цеглину, олені злизують за тиждень-два. А ще парнокопитні полюбляють овочі, яблука та сухарі. Їх виривають прямо з рота. Влітку легше — пасуться на траві. «Олені кланяються перед фермером» Благородні, вони не гребують вклонятися перед господарем і тим самим випрошувати собі їжу. «Проси», — схиляючись командує пан Михайло молодому оленю — підопічний схиляє голову у відповідь і одразу одержує поживний хлібець. Знають звірі й господареве «цяй-цяй-цяй-цяй». Зачувши його, плямисті починають роздивляться, що ж для них припасли. Взрівши добру жменю сухарів, найсміливіші «атакують» і буквально виривають їдло з рук. Заклик «цяй-цяй-цяй» для оленів — це як «киць-киць-киць» для котів або ж «на-на-на» для собак. До речі, крім оленів на фермі живуть ще два пси — охоронці та з десяток овець. Вони також місцева атракція.

karpatnews.in.ua