Як популяризувати футзал в Житомирі

 - Як давно ти займаєшся футзалом?

- В спорт прийшов із 2 класу. Був такий тренер - Єфімненко Віктор Борисович. Він прийшов в школу, запросив всіх в секцію футболу. Весь клас підняв руку, але прийшло всього три чоловіки і я був серед них. Так і став займатися тоді ще в Дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву "Полісся". Потім потрапив в команду майстрів "Полісся". Мені не пощастило - клуб дуже швидко розвалився. Не було іншого вибору як переходити у футзал. На той момент організувалася команда  “Орта-Фаворит”, яка почала грати в Першій лізі України. Тоді, в першому же сезоні мене запросили на перегляд в Івано-Франківський "Ураган", де я і залишився. Так розпочалася моя професійна кар’єра у футзалі. Після «Урагану» чотири роки відіграв за луганський ЛТК, повернувся в Житомир, коли тут з’явився МФК Контингент. Але з клубом якось не склалося і я поїхав в Москву, де буквально за рік став чемпіоном Росії по футзалу. Там це окремий вид спорту, не схожий на міні-футбол. Наша команда спочатку виграла чемпіонат країни а потім і Лігу Чемпіонів. Після цього потрапив до Білорусії, грав в клубі тамтешньої суперліги — Жлобіно, з однойменного міста. Але і там почалися проблеми, мені довелося повернутися в Житомир.

- Як потрапив в ІнБев?

- Після Білорусії вирішив влаштуватися на роботу. Навіть думав повністю зав’язати із футболом. Але познайомився із Костянтином Кожановим. Він запропонував мені роботу. Паралельно почав грати за клуб - ІнБев - на місто.

- Своє амплуа воротаря коли отримав?

- Практично одразу, як почав займатися футболом, мене поставили на ворота. Хоча я хотів бути нападником. Але вже через декілька тренувань зрозумів, що бути голкіпером — це моє.

- Де була найсерйозніша школа для тебе?

- В ЛТК. Це вже була вища ліга. Ми грали із сильними, іменитими суперниками - "Шахтар", "Інтеркас", "Енергія", ТВД. Були дуже напружені чемпіонати. Там я отримав нинішній свій досвід та ігрові якості.

- Не шкодуєш, що перейшов у футзал?

- Займаюся тим, що на даному етапі можливо в нашому місті. На жаль, професійної футбольної команди в Житомирі немає вже більше п’яти років. Зате є футзал. Ми підтримуємо форму, граємо в чемпіонатах, зараз — в першості України.

- Я знаю, ти грав за Легіон на чемпіонаті України серед аматорів. Важко переходити з футзалу у футбол і навпаки?

- Важко переналаштовуватися воротарю, який приходить у футзал з великого футболу. Бо він звик ловити м’яч у стрибку, а тут потрібно працювати колінами і всіма частинами тіла.

- Які спортивні завдання зараз ставиш перед собою?

- Враховуючи мій вік, особливих спортивних досягнень перед собою я не ставлю Моя мета №1 - популяризація і розвиток міні-футболу в Житомирі і Житомирській області. Це взагалі мета нашого клубу. Зараз ми представляємо місто в професійній лізі. Головне, щоб місцева влада зацікавилася розвитком футзалу також, спонсори якісь місцеві. Ми рухаємося в цьому напрямі, а там видно буде.

- Не думав про кар’єру тренера?

- Навіть більше. Зараз я проходжу курси для отримання тренерської ліцензії категорії С. Перед новим роком в нас будуть екзамени. Також треную ІнБев-2, який грає в чемпіонаті міста. Хочеться після закінчення ігрової кар’єри реалізувати себе як тренер. Мені це цікаво. Хочеться спробувати позайматися з дітьми, витратити на це років 10-15. Про деталі я поки не думав. Хочеться ще пограти, рано ще думати про тренерство.

- В нинішніх реаліях можна заробити на життя тренерською роботою?

- Я думаю, якщо правильно і грамотно побудувати роботу і систему, то да - знайти спонсорів, плюс батьки допоможуть. Головне - аби був результат. Тоді тобі підуть тобі на зустріч. Важливо добитися підтримки міста.  В першу чергу це все потрібно любити, а потім думати про заробіток.

- Але зараз більшість хоче грати у футбол, а не у футзал...

- В усьому цивілізованому світі діти до 10 років займаються в залі, а лише потім переходять у великий футбол. Головне тут — не пропустити момент, коли діти переходять з міні-футболу у великий футбол. Бо потім вони можуть загубитися. Але починають всі із залу. Я хочу так само почати займатися дітьми із залу, довести їх до 10-років. А потім, хто зна, може і у великому футболі себе спробую із своїми вихованцями.

- В Житомирі, мабуть, два найсильніші воротарі — ти і Максим Сорокін. Доводиться конкурувати?

- Конкуренція завжди повинна бути, але здорова і спортивна. У нас вона теж є, але в будь-якій ситуації ми один одного підтримуємо, враховуємо думку тренера. Хто з нас на той чи інший момент сильніший, той і потрапляє в стартову заявку. Але насправді ми з Максимом — гарні друзі.

-  Є в чемпіонаті Житомира перспективні воротарі. Кого б ти виділив?

- З воротарями в Житомирі проблема. Я вважаю, є дві людини, яких варто було б виділити. Це Рустам Рахметов, який пройшов мінімальну школу міні-футбольну. Він ще молодий, йому не вистачає стабільності. З ним потрібно попрацювати в плані психології, дати йому пару установочних варіантів. Подобається як воротар Кирил з Дасна-Кофеджио. В ньому я бачу великий потенціал, хоча в нього багато хто не вірить.

- Ти кажеш про проблему з воротарями в Житомирі. В чому вона полягає?

- В нас багато хто просто не розуміє, де він знаходиться і чим займається. У футзалі є своя специфіка і щоб її розуміти, потрібно брати участь в дитячих всеукраїнських турнірах, чемпіонаті України, займатися кожен день. Найголовніше — має бути воротарська школа. А в нас її немає, як і немає муніципального клубу. Є, звісно, Візаж, але там ще маленькі діти.

-  Що для тебе найважче на майданчику?

-  Потрібно правильно налаштуватися на гру, бути в напрузі кожну секунду, кожну секунду готовим діяти, постійно аналізувати ситуацію на майданчику і відповідно реагувати. У воротах взагалі важко грати.

- Як підтримуєш себе у формі?

- В нас чотири тренування на тиждень в команді. Плюс ігри чемпіонату. Беру участь в бізнес-лізі Києва.

- Як зазвичай відпочиваєш?

- Або з друзями, або з сім’єю. Для цього, правда, мало часу. Але стараюся знаходити. Відпочинок — це коли моя сім’я поруч.

-  Сім’я підтримує твоє захоплення футзалом?

- В мене взагалі спортивна сім’я. Дружина — легкоатлетка, дочка займається спортивною акробатикою. Ось недавно їздила на чемпіонат України, виграла там срібло. Вони постійно приходять вболівати за мене на ігри. Так що в нас повне взаєморозуміння і підтримка.

- Як на твою думку, за останні роки змінився чемпіонат Житомира з футзалу?

Я вважаю, що зараз рівень чемпіонату міста впав. Сьогодні в ньому не грають ключові гравці через заборону АФЛУ. Але насправді Перша ліга не являється професійною. В нас немає навіть контрактів, люди, окрім футзалу, ще працюють. Тому я вважаю, це не правильно. Бо з 30 команд в нас всього два, які борються за чемпіонство. Це Промінь і Атлет. Ще можна Енергію і Легіон виділити. Всі інші їм не конкуренти. Бо в них немає кадрового резерву. Хоча раніше змагалися порядка 7-8 колективів. Рівень чемпіонату ніколи не буде рости, якщо в ньому не буде ні легіонерів, ні потенційно сильних гравців. За рахунок чого слабші гравці будуть рости? Їм потрібно на когось рівнятися. Рівень чемпіонату визначається рівнем гравців, які там грають.

- Як можна вирішити питання із підготовкою футзалістів для команд?

- Поки не буде підтримки влади міста і бізнесу, нічого не зміниться. Це факт.

- На які міста ми могли б рівнятися?

- Взяти той же Хмельницький і їх Спортілдер. В них є команда в екстра-лізі, першості, плюс вони чемпіонати свої проводять, розвивають великий футбол. Дуже серйозна школа.

- Що б ти порадив нашим футзалістам?

- Головне — ніколи не впадати у відчай і постійно працювати над собою, розвиватися і ніколи не падати духом.

http://sportzt.com/