Мультикультуралізм сьогодні

В процесі глобалізації держави зіткнулись з мігрантофобією, та конфліктами на етнічному грунті. В основному титульна нація боїться, або має відчужене ставлення до мігрантів через такі чинники:

•    Страх втрати робочого місця, адже заробітчанам можна заплатити менше, і як наслідок роботодавець обере того робітника, який виконає ту саму роботу, але за меншу ціну;
•    Страх втрати власної культури та ідентичності;
•    Страх перед нелегальними мігрантами, що з часом можуть перетворитись у криміналізоване угрупування;
•    Боязнь отримати нові хвороби.

Таким чином, держави намагаються створити власний інструмент впливу на процеси інтеграції, взаємодії етносів. Одним із найпоширеніших інструментів в сучасних країнах є впровадження політики мультикультуралізму. Великий доробок в даній сфері мають такі країни як: Канада, Австралія, Індія. Політика мультикультуралізму передбачає принцип єдність у різноманітності, або ж можливість проживати на одній території однієї держави різних етнічних, релігійних груп та їм зберігати свою релігію, мову, культуру, традиції. Мультикультуралізм породжує і зберігає принцип толерантності, тобто терпиме ставлення до інших. Так, в Канаді дана політика була визнана в основному законі – Конституції ще у 1982 році. Метою проведення такої політики стає реалізація вимог економічного характеру.

Для того, щоб втілити такий інструментарій потрібно дотримуватись таких принципів як:
•    Проведення конференцій, для обміну історичним минулим та пізнання один одного;
•    Можливість вивчення власної мови для інших етносів;
•    Формування робочого графіку згідно національних свят не лише титульної нації, але і інших етнічних груп;
•    Проведення тренінгів серед правоохоронних органів;
•    Можливість етнічним групам використовувати національний одяг.

В основному такі принципи існують для підтримки і збереження культури, мови, традицій. Для самих етнічних груп – це є хорошим приводом для міграції. Адже, вирушивши на заробітки можна підтримати себе в соціально-економічному плані, а ще зберегти свою ідентичність.

Зараз, такі інструменти влади в країнах Європи не привели до вирішення протиріч на етнічному грунті, а навпаки – підсилили їх. Багато державних посадовців заявляють, що мультикультуралізм не вдався. Власне чому, причини ми виклали вище, адже причина страху перед «чужим», що зможе поглинути ті культурні засади, що існували завжди призводить до спалахів демонстрацій. Особливо на цьому чиннику грають праві політичні партії, які виступають за збереження існуючих суспільних норм та культури взагалі. Представники «чужої» цивілізації, а в основному, що сповідують іслам досить важко інтегруються у західноєвропейське суспільство. Деякі представники зберігають власну особливість не намагаючись вивчити особливості тієї країни, що їх прийняла. Крім цього, поширення терористичних актів, одразу відображає упереджене ставлення до мусульман. Все це призводить до непорозумінь, а як наслідок неможливість єдності у різноманітності.

Отже, політика мультикультуралізму – з однієї сторони хороший інструмент регулювання етнічних відносин, а з іншої – фактор, який сприяє розповсюдженню страху до «чужих».
 

Іннеса Свіца
Всі статті автора