День Незалежності і ціна нагороди

«Я, Ніколов Михайло Михайлович, позивний «Лермонтов», начальник штабу добровольчого 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна», відмовляюся від ордена «За мужність», від медалі «За взяття Лисичанська», від ордена Богдана Хмельницького, до якого мене представили кілька тижнів тому, а також від усіх пам’ятних знаків, значків, грамот і інших прикрас, пов’язаних з Іловайським котлом, якими нас планують щедро обдарувати до його річниці.

Причина мого рішення – мій бойовий товариш Скачков Андрій, «Сем», штурмовик 2-ї штурмової роти батальйону «Донбас», з яким я мав честь битися і ділити підвал російського полону, і який вже рік знаходиться в неволі.

Приймати нагороди, поки мій товариш не бачить неба, мені не дозволяє совість і гордість. У моїй голові не вкладається, що ми вже підбиваємо підсумки, нагороджуємо себе за віддані території, навіть ведемо з окупантами мирні переговори, а на тій стороні, в підвалі, нудиться Сем – на самоті, залишений і забутий.

Друже, якщо до тебе дійдуть мої слова, пам’ятай – ти не забутий. Поки у нас немає можливостей витягти тебе, ми просто армійські солдати і офіцери. Але ми зробимо все, щоб ти був вільний. Слава героям!»

Для України – велика честь, що у неї є такі сини, як Михайло Ніколов – наш «Лермонтов»! А з іншого боку…

Це слова Дмитра Прохорова, що служить на передовій у 39 БТРО – ОМПБ («Дніпро-2»).

«А тепер хочу розповісти, як держава зробила з мене (командира роти) обманщика і що конкретно через це втратили ЗСУ. Періодично, після чергових вдалих бойових дій, комбат просив дати дані бійців, які відзначилися – з квотами по нагородах. Я давав прізвища. Штаб готував представлення і відправляв їх командуванню. А далі бюрократична машина МОУ поховала ці документи в стосах бюрократичних паперів. Бійці знали про представлення і намагалися рівнятися на представлених до нагород воїнів. Крім цього, багато хлопців хотіли підписати контракт з МОУ. Підійшов час демобілізації, і ми отримали результат: 99 % бійців не стали підписувати контракт і звільнилися. Одна з основних причин – ставлення до них з боку держави, бо хороша ложка до обіду. ЗСУ втратили у своїх лавах досвідчених бійців! І це за умови труднощів у мобілізації та підготовки нових бійців. Є у мене стійке переконання, що така ж проблема не тільки у нашого батальйону. Не можете зацікавити мобілізованих фінансово, то хоча б спрощуйте систему державних нагород! Подумайте про нагороди, як стимул для підняття бойового духу бійців. За умови, що всі, хто воював, і ще воюють – вже народні герої. А то таке відчуття, що військових бюрократів ЖАБА гризе. Не хочеться думати про корупційну складову, панове генерали».

На перший погляд, здається, що Михайло і Дмитро говорять про різні речі. Перший каже «…я відмовляюсь від нагород тому, що ви нічого не робите, щоб звільнити мого побратима, мого брата…». А Дмитро зауважує «… побратими ризикували життям, вони герої, чому ж ви їх не відзначаєте?».

Але є те, що об’єднує ці дві, на перший погляд, протилежності. Вони говорять про одне і теж: про честь і гідність, про волю і високу ціну, яку доводиться сплачувати усім нам, але в першу чергу їм – нашим захисникам.

Тому у ці дні давайте пам’ятати та гідно вітати кожного героя, усіх – хто в окопі, хто в неволі, хто вже прийшов з війни, хто ще зі зброєю в руках боронить рідну землю. І особливо тих, хто вже поповнив батальйони Небесної сотні.

Перед їхньою пам’яттю  – будьмо гідними синами України. Слава героям!

Олександр Скрипник
Всі статті автора