Зала кінотеатру «Кінопанорама», а це понад 400 місць, була заповнена вщент, люди стояли у проходах і так усю виставу, до кінця. Майже половину місць у залі займали запрошені, — воїни — учасники подій у Іловайську та родичі й близькі тих, хто загинув у цьому пеклі.
Журналістам knk.media вдалося поспілкуватися із безпосереднім учасником тих подій Сергієм Міщенком (позивний «Яр»). Сергій, за освітою, представник самої мирної професії — вчитель. Життєве кредо цієї людини сформульоване і лаконічно, і змістовно: «Все одно добро закохає зло». Але чекати того моменту, коли це відбудеться само собою, Сергій не став. І щоб допомогти добру перемогти зло, пішов добровольцем до батальйону «Донбас». Став санітаром штурмової роти. Брав участь у визволенні міст Артемівськ, Новокатеринівка, Лисичанськ, Попасна, та ін. З перших боїв, був і в Іловайську.
«Ми дуже близько підійшли до нашої перемоги, до визволення української землі від сепаратистської чуми, а сусідня держава — Росія, просто не дала нам цього зробити. Під Іловайськом ми стикнулися з професійними російськими військовими, зі спецназівцями з Чечні, з інших регіонів Росії, які були численні та дуже потужно озброєнні», — розповідає Сергій. Стає помітним, як важко йому згадувати ті дні, згадувати побратимів, які назавжди залишились там, під Іловайськом.
«З тих подій я вийшов з чітким розумінням, – поняття «офіцерська честь» для сучасних російських військових не існує взагалі. Про яку «офіцерську честь» може йти мова, коли офіцер «дає слово»: «ми випускаємо українських воїнів по «зеленому коридору», а за півгодини віддає наказ розстріляти колонну, що йде по абсолютно відкритій місцевості? Про яку «офіцерську честь» може йти мова, коли офіцер «дає слово»: «ми в ніякому разі не передаватимемо полонених до «ДНР», а вже за кілька годин вони опиняються у підвалах Донецька? Про яку «офіцерську честь» може йти мова, коли офіцер, за усіма міжнародними конвенціями, має віддати наказ про допомогу пораненим військовослужбовцям, але такий наказ не віддається і поранені залишаються без елементарної медичної допомоги? До речі, мій побратим з позивним «Сем» майже рік, без двох днів, пробув у полоні і вийшов на волю лише 27 серпня». (КНК повідомляло про звільнення у цей день з полону 12 українських героїв).
Слова Сергія підтверджують висновки багатьох експертів, — вести військові дії на території нашої Держави цивілізованими методами Росія не збиралась і не збирається! Російські військові поводились і будуть поводитись надалі як звичайні бандити, які мають на меті лише грабувати, ґвалтувати, вбивати.
.jpg)
«Те, що росіяни — воєнні злочинці, в мене не викликає сумніву, — продовжує свою розповідь Сергій, — але і я, і всі мої побратимі з «Іловайського братства» вважаємо, що не менший злочин вчинило наше українське військове командування. Займатися військовим парадом, коли відбуваються такі криваві події на фронті, — що це? Дурість? Аморальність? Злочин? Я цілком підтримую своїх побратимів Тараса Костанчука (позивний «Бішут)», Ігоря Гевка (позивний «Брокер»), інших членів «Іловайського братства», — має відбутися детальне об’єктивне розслідування усіх тих подій і винні у такому «військовому керівництві» мають бути покараними».
«Що стосується вистави… Я вдячний і Марії Старожицькій, і Євгену Степаненку, що вони перейнялися цією трагедією, як своєю особистою. Що вони присвятили цю виставу усім тим, хто загинув або був скалічений під Іловайськом. Я, зі свого боку, чим міг допомагав їм у цій непересічній справі, консультував, та, — Сергій вперше за час нашої розмови легко посміхається, — був, так би мовити, «технічним редактором». Я вірю в те, що ця вистава іще не один раз буде йти у наших українських театрах. Люди повинні знати, повинні пам’ятати і ніколи не забувати про те, якою ціною насправді завойована незалежність нашої Держави».
Закінчення вистави виявилось зовсім нетрадиційним. Усі глядачі, разом з акторами, з автором п’єси та режисером-постановником, заспівали гімн України. Він лунав на честь тих, хто віддав своє життя за нашу з вами волю.
А потім відбулося нагородження почесними знаками «Іловайськ 2014». Нагороджували і живих, і мертвих. Воїни, що пройшли Іловайська, отримавши відзнаку чеканили: «Служу народу України!». Батьки, жінки, діти, отримуючи відзнаку з рук Тараса Костанчука «Бішута», не стримували сліз. Зал аплодував героям та їх близьким стоячи. Вшанування цих людей не зникне ніколи.
І сама вистава, і те, що відбувалося після її закінчення, назавжди залишаться в пам’яті усіх, хто 29 серпня 2015 року відвідав свій «Котел». Пам’ятаємо!
Олександр Скрипник
Всі статті автора
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.
З глибоким сумом повідомляємо про непоправну втрату – 28 червня 2024 року відійшов у вічність відомий тернопільський лікар, анестезіолог, багаторічний заступник головного лікаря з медичної частини третьої міської лікарні м. Тернопіль, Русин Богдан Романович. Його відданість медицині та турбота про здоров'я мешканців нашого міста назавжди залишаться у нашій пам'яті.