Чи допомагає держава протезуванням для бійців АТО?

Та чи варто їм сподіватись на допомогу держави, яка гарантує їм таке законне право? З огляду на антикорупційне розслідування, яке ми проводимо стосовно керівника департаменту соціального захисту КМДА Ю. Крикунова – сподівань мало. Місцеві чиновники займаються дерибаном державних коштів, як показує практика.

Про особливості протезування кореспонденти knk.media поговорили із Оленою Белячковою, волонтером, яка допомагає бійцям АТО у госпіталі.

— У вільний від роботи час я займаюся волонтерством. Допомагаю бійцям, які перебувають у госпіталі, продуктами, медикаментами, вирішенням питань протезування. Надаю контакти та інформацію людям, які потребують протезування. Люди, які хочуть допомогти, довіряють мені свої фінанси, і таким чином ми надаємо фінансову допомогу. Паралельно допомагаємо бійцям, які перебувають на передовій.

— Які гарантії протезування дає держава?

— Держава надає протези безкоштовно. Є бійці, які проходили протезування в Києві. У деяких випадках це можливо, хоча наші протези важчі, ніж імпортні, і не такі функціональні. Є такий нюанс: якщо людина проходила протезування за кордоном, то й обслуговуватися вона теж має за кордоном. Якщо потрібно підтягнути протез або якось його обслужити, то обов’язково потрібно їхати саме туди, де людина проходила протезування. В Україні немає представництв компаній — виробників протезів. Є така інформація, що компанія, яка проводить протезування наших бійців в Італії, збирається відкривати представництво в Україні, сервісний центр. Наскільки вона правдива я не знаю. Взагалі, протезування проводять у різних країнах — у Великобританії, в Італії, в Америці. Відповідно обслуговуватися необхідно теж там. Сервісний центр в Україні дасть можливість людям з ампутацією кінцівок не їхати в країну, де виробляється протез, а проходити обслуговування вдома. Це дуже важливі питання, тому що організація поїздки, як правило, лягає на плечі волонтерів та інвесторів. Якщо, наприклад, буде потрібно косметичне обслуговування протеза, то знову постане питання транспорту та проживання закордоном, а це не всі можуть собі дозволити.

— Скільки часу потрібно перебувати в центрі протезування?

— Це дуже індивідуально. Залежить від того, якої складності протезування необхідне. Є програма Україна – Австрія, в рамках якої люди їдуть на протезування до Австрії. Там є дуже хороша школа ходьби на протезі для тих, у кого ампутація. Група наших хлопців збирається туди їхати на два тижні. У нас є протезування, але не вчать, як треба правильно ходити на протезах. Як нормально ходити, якщо це протез ноги, або як правильно користуватися протезом руки. В австрійській школі хлопцям дають фізичне навантаження, вчать ходити по сходах. Певною мірою вони там проходять реабілітацію.

— Чи багато бійців потребують протезування зараз?

— На сьогодні четверо. Є людина, у якої постраждав один бік, тобто потрібно протезування руки й ноги. Є випадок, коли немає кістки, на яку потрібно садити протез. У цьому випадку людині одягають корсет, до якого прикріплений протез.

— Чи багато бійців вже забезпечено протезами?

— Ті, хто отримав важкі поранення і травми півроку тому, вже пройшли належне протезування. Зокрема в Центрі протезування на Подолі. Там використовують колінний суглоб британського виробництва, виготовлений за сучасними технологіями. Наші хлопці проходили там протезування. Вони вже повернулися до звичайного життя, вже працюють. Протезування залежить від ампутації. Якщо ампутація нижче коліна, то це простіше протезування, якщо а вище — далі відповідно, складніше.

— Як часто необхідно міняти протез?

— При протезуванні спочатку ставлять навчальний протез. Потім встановлюють постійний. Якщо з’являється новий, більш легкий і зручним зручний протез, то проводиться заміна. А ось протези рук бажано робити за кордоном. Там роблять більш функціональні протези, які дають людині більше можливостей.

— Чи можете Ви поділитися позитивним досвідом протезування?

— Коли запитують про позитивний досвід, ми завжди розповідаємо про Олександра Чалапчія з села Ульянівки, Кіровоградської області. У нього була ампутація обох ніг вище колін. Він знаходився тут, в центральному госпіталі. Олександр дуже позитивна людина з божевільною енергетикою. Його дівчата-волонтери завжди ставлять у приклад тим, хто тільки потрапляє в госпіталь. Коли Олександр ще не отримав протези, він їздив на колясці по госпіталю, його неможливо було застати на місці. Коли йому хтось подарував лижні штани, то він запитав «Як ви думаєте, з протезами можна кататися на лижах?» Він їздив у школу в Австрії, де вчать ходити на протезах. Олександр прокидається о сьомій ранку і зайнятий до дванадцятої ночі. Весь день ходить на цих протезах. Спочатку йому, звичайно, було складно звикнути до них, необхідно було робити якусь роботу по дому, у нього дружина була вагітна на той момент, коли з ним трапилося нещастя. Зараз він вже повернувся до свого звичного життя, повернувся на роботу, Олександр в викладає електрогазозварювання в коледжі. Ним особисто придуманий особливий спосіб зварювання, вже запатентований. Він активний також і в соціальному житті, допомагає родинам загиблих хлопців. Олександр водить машину, яка сконструйована з урахуванням його потреб. Ті гроші, які він отримав, як інвалід першої групи, спрямував в розвиток власного бізнесу з виготовлення біопалива.

Є такий момент у людей з протезами — фантомні болі. Тобто людина відчуває біль у кінцівках, яких у нього немає. Це психологічний момент, який дуже важко подолати. Сашу дуже турбувало те, як він зможе обслуговувати себе в побуті. Він дуже хотів бути самостійним у цих питаннях. Коли він тільки отримав травму, йому допомагали волонтери та близькі, поруч з ним знаходилися його сестра і мама. Потім до нього приходила дівчина на протезах, Олена Чинка, яка отримала ампутацію в результаті нещасного випадку. Вона теж проходила школу ходьби на протезах, активно займається танцями на візках, є дуже активною в житті. Олена вже подолала всі проблеми, пов’язані з ампутацією, і допомагала Саші швидше адаптуватися до звичайного життя, передавала йому свій досвід.

Хотілося б, щоб протезування в Україні розвивалося. Щоб іноземні компанії відкривали тут свої філіали. Це дуже полегшило б роботу волонтерів і тих, кому необхідне протезування. Потрібно, щоб реабілітологи підвищували свій рівень знань, проходили тренінги, навчалися новим технологіям.

Торік фінансування було більш активним. Зараз фінансування слабкіше. Хотілося б, щоб оточуючі не забували про людей з інвалідністю. Зараз вони оточені допомогою і турботою. Але більшість постраждалих з глибинок віддалених районів, і коли вони потрапляють до себе додому, то у них виникає відчуття непотрібності. Рідні та близькі не завжди сприймають зміни. Необхідно розуміти, що життя не закінчилося і треба жити далі і адаптуватися до нових умов.