Армія може знову стати голою і босою

Ні для кого не секрет, яку неоціненну допомогу армії надають волонтери. До цієї війни на Донбасі наша держава була банально неготова: збройні сили довелося створювати фактично з нуля. Всі добре пам’ятають, як на хвилі патріотичного піднесення люди масово перераховували допомогу на номер 565. Тільки потім зібрані кошти осіли на спецрахунках Міноборони. А сотні патріотів, які записалися добровольцями в АТО, отримали каски зразка 40-х років і автомати, вдвічі старші за них. І коли громадські активісти спробували нагодувати міністра оборони гнилим сухпайком зі складів Держрезерву, то він чомусь відмовився брати до рота цю «смакоту», якою на фронті годують наших вояків. Якби не волонтери, то солдати ще й досі ходили б у кросівках та старезній формі, яка розлазиться під час носіння. Мабуть ці люди, які забезпечують армію абсолютно всім, починаючи з продуктів харчування і закінчуючи джипами та мікроавтобусами, заслуговують на таку ж саму повагу, як і ті, що відстоюють нашу свободу зі зброєю в руках?

Звісно, на цій хвилі поряд зі справжніми волонтерами з’явилася і когорта псевдоблагодійників. Вони ходять зі скриньками в метро і понад дорогами, а зібрані ними кошти потім йдуть невідомо куди і на що. Тому свою постанову «Про затвердження Порядку здійснення публічного збору благодійних пожертв для забезпечення бойової, мобілізаційної готовності, боєздатності та функціонування Збройних Сил України», ухвалену 30 червня, у Кабінеті Міністрів трактують в першу чергу, як боротьбу з вуличними збиральниками і спробу впорядкувати волонтерський рух. Тільки чомусь прийняти її вони удостоїлися аж більше ніж через рік після початку війни.

Цей закон на перший погляд дійсно виглядає як спроба «приструнити» шахраїв. Він забороняє збирати гроші на дорогах або робити це без відповідних документів, скриньки мають бути пронумеровані і опломбовані, а відкриватися лише в присутності спеціально створеної комісії і зі складанням протоколу. Хоча насправді ця постанова настільки недолуга, що оминути її вуличним «коробєйникам» не вартуватиме особливих зусиль. Достатньо їм написати на своїх скриньках, що збирають кошти зовсім не для регулярної армії, а для Нацгвардії, спецпідрозділів МВС, СБУ, для хворих діток або поранених — і вони вже жодним чином не підпадають під ці положення, які регулюють збір благодійних пожертв лише для Збройних Сил України. Одночасно цей документ може створити значні складнощі для справжніх волонтерів. Згідно з ним, тепер допомагати армії можуть хіба що благодійні організації або особи, які уклали відповідний договір з Міністерством оборони.

Прийняття цієї постанови пройшло абсолютно повз увагу самих волонтерів. Через специфіку їх роботи, часті поїздки в зону АТО їм ніколи стежити за роботою Кабміну та дотримуватися його, часом дурнуватих, рішень. Ті волонтери, які чули про постанову краєм вуха, вважають її спробою навести лад у цій сфері діяльності. Інші, кому довелося прочитати та проаналізувати, називають її повною профанацією та ідіотизмом. Вона викликає більше запитань, аніж відповідей. «У нас немає ні ГО, ні благодійного фонду, у нас немає нічого. Ми абсолютно «дикі» волонтери, які не вказані у цьому наказі. Тому, чесно кажучи, я не знаю, як буде і що буде…», — непокоїться волонтер Роман Донік.

Хоча привід для хвилювання є і в інших благодійників, навіть у тих, що мають свій фонд. За цим наказом вони тепер не можуть допомагати армії напряму, тобто закупити на зібрані гроші необхідні бійцям речі і відвезти їх на передову. Всі благодійні пожертви вони мають регулярно перераховувати на баланс Міноборони. А там уже вирішать, що з ними робити — чи приховати на спецрахунках, як сталося зі 150-ма мільйонами гривень з номера 565, чи закупити за завищеними цінами не завжди якісні речі у фірм, які за відкати виграли державні тендери. Складається враження, що уряд вирішив банально накласти лапу на народну допомогу. І де гарантія, що хоча б на десяту частину цих коштів буде закуплено дійсно необхідні воякам речі, а не рюкзаки Авакова, шоколадки Порошенка й інший мотлох із фабрик наших високопосадовців?

Тим часом волонтери не зважають на питання такої, з дозволу сказати, «законності» і продовжують займатися своєю суспільно важливою справою. Коли ми брали телефонний коментар у Романа Доніка, то він, як і годиться справжньому армійському меценатові, знаходився на передовій: «По цьому закону в нас тепер ніхто не має права щось закуповувати, комусь допомагати. Але тим не менше ми це успішно робимо і продовжуватимемо робити. Вони хочуть щось заборонити волонтерам, але не зможуть це зробити. Волонтери — люди несистемні, і нам по великому рахунку, все «по сараю»! я зараз знаходжуся в 20-ти кілометрах від Донецька, і хто мені може заборонити щось привезти людям, якщо в них навіть банально немає ні одягу, ні взуття?!!».

На щастя, зараз у державі не існує жодного механізму боротьби з волонтерами, тому в них є шанс не постраждати за свій непослух та вільнодумство. «Я офіційно ніхто. Максимум, що може зробити Арсеній Петрович (Яценюк — прим. Авт.) — це обкласти мене податком на прибуток фізичних осіб за ті гроші, що надходять мені на картку. Але в мене немає майна, тому нехай він подає до суду і там спробує щось довести! Якщо він хоче забрати ці гроші, то в нього нічого не вийде! Та й самі гроші на картці довго не затримуються, а йдуть за своїм прямим призначенням», — повідомляє Роман.

На його думку, попри всі намагання, уряду не вдасться взяти волонтерський рух під свій контроль: «Якщо навіть це рішення по волонтерах приймалося без відома самих волонтерів, то я можу хіба що побажати удачі тим людям, які спробують його реалізувати. Не думаю, що його хтось буде виконувати». Якщо ж влада спробує вдатися до репресивних заходів, то натомість вона ризикує отримати таку ж радикальну відповідь: «Ми зберемо людей, перекриємо всі траси і побачимо, що нам тоді скаже Арсеній Петрович!».

На жаль, нинішня ситуація в нашій країні якнайкраще відображає приказку «Кому війна, а кому й мати рідна». У той самий час, колии на Сході лунають постріли, коли люди віддають своїм захисникам останнє, коли волонтери доставляють цю допомогу на фронт, купка знахабнілих чиновників продовжує грабувати країну, в першу чергу обкрадаючи тих, хто зараз проливає за неї кров. Кабінет Міністрів продовжує розповідати байки, як вони проводять реформи і наповнюють дірявий державний бюджет. Тільки бійці в АТО бачать геть інший бік медалі — як він позбавив пільг сім’ї загиблих, Героїв України та їхні родини. Звісно, впродовж останніх років звання Героя за гроші отримало безліч негідників. Але що робити з тими, хто заслужив його власною кров’ю, а дехто навіть і життям?

Іноді можновладці вдаються навіть до безсоромних спекуляцій. Час від часу вони навіть погрожують ввести військовий стан і значно обмежити свободу слова. Мовляв, під час війни владу не критикують… Може їм варто нагадати, що за законами військового часу роблять зі зрадниками, до когорти яких їх можна сміливо віднести? Невже вони не розуміють, що кожна вкрадена ними копійка, злочинний наказ чи встромляння палиць у колеса волонтерам — це неоціненна допомога ворогу? Часом складається враження, що вони просто не хочуть нашої перемоги і намагаються, щоб на фронті загинуло якомога більше патріотів. Адже в якийсь момент озброєні люди, на очах яких помирали їхні побратими, можуть прийти під стіни Кабінету Міністрів і запитати, що особисто вони зробили для того, щоб хоча б хтось із них залишився живий. І вони вже точно не схочуть вислуховувати порожні балачки. Ті, чиї душі скалічила війна, хіба що візьмуться до радикальної збройної люстрації.

Часом нам здається, що війна десь там, далеко. Ні, вона триває кожної хвилини у будь-якому місці. У першу чергу вона йде всередині нас, коли ми слухаємо зведення з фронтів і одночасно з цим дозволяємо безкарно розкрадати останнє. Тож якщо ми не хочемо, щоб парад окупаційних військ пройшов Хрещатиком, щоб у наші будинки приходив «вантаж-200», нам лишається лише одне — просто зараз брати все під тотальний народний контроль!

Столяров Антон
Всі статті автора