Люстрація суддів проводиться всупереч Конституції України

За результатами засідання секції нею Вищій раді юстиції було рекомендовано внести подання про звільнення: судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Миколи Бібіка, судді Солом’янського районного суду м. Києва Андрія Макухи, судді Деснянського районного суду м. Києва Олексія Панасюка, судді Шевченківського районного суду м. Києва Наталії Сіромашенко і судді Дніпровського районного суду м. Києва Владислави Макарчук (після зміни прізвища — Гудими). Вони увійшли до списку 28 суддів, відносно яких 10. 09. 2015 р. було відкрито дисциплінарні справи, оскільки в їхніх діях під час Євромайдану Тимчасова спеціальна комісія (ТСК) виявила ознаки порушення присяги судді.

Директор департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції Тетяна Козаченко і ГО «Громадьcкий люстраційний комітет» вважають, що таке рішення є затягуванням люстрації суддів та ігноруванням Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі — Закон про люстрацію суддів). Громадські активісти підкреслюють, що цим Законом не передбачено такої стадії, як відкриття дисциплінарної справи, а ВРЮ зобов’язана була одразу звільнити суддів.

Справді, ч. 2 ст. 7 Закону про люстрацію суддів встановлено, що висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов’язковим до розгляду ВРЮ. Але цією самою частиною передбачено, що ВРЮ розглядає висновок разом з матеріалами перевірки та приймає рішення у порядку, визначеному законом. Таким є Закон України «Про Вищу раду юстиції» (далі — Закон про ВРЮ). Його ст. 32 закріплено, що питання про звільнення судді на підставі порушення ним присяги ВРЮ розглядає після надання ТСК відповідного висновку за правилами і у строки, передбачені для дисциплінарного провадження. У свою чергу, порядок здійснення такого провадження щодо судді визначено ст. 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі — Закон про судоустрій). Положення цієї статті передбачають стадію відкриття дисциплінарної справи. Тому згадані вище твердження не є обґрунтованими, навіть з точки зору прихильників Закону про люстрацію суддів.

Однак положення цього Закону теж викликають багато питань, зокрема, ст. 4, якою передбачено статус ТСК і порядок її утворення. Так, Комісія діє при ВРЮ, до її складу входять 15 членів, п’ятьох з яких призначає Верховна Рада з представників громадськості, які є громадянами України та мають вищу юридичну освіту. Це повноваження було здійснено шляхом винесення Постанови «Про призначення членів Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції» від 5 лютого 2015 р. № 166-VIII. Проте ст. 85 Конституції України до переліку повноважень Верховної Ради України цього не включено. Щоправда, ст. 89 Конституції і Регламентом Верховної Ради України (далі — Регламент) передбачені тимчасові спеціальні комісії. Але створюються вони Парламентом у межах його повноважень для підготовки і попереднього розгляду питань. Діють ці комісії лише при Верховній Раді України, а порядок їх утворення і термін діяльності передбачено статтями 85–86 Регламенту.

Тобто, передбачивши призначення п’яти членів ТСК Верховною Радою України, орган законодавчої влади вийшов за межі своїх повноважень. Цим він порушив ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Висновки ж органу, створеного всупереч Основного Закону держави, не можуть бути законними та об’єктивними.

Крім того, ст. 6 Закону про люстрацію суддів передбачено, що ТСК може ознайомлюватися з копіями судових справ, розгляд яких не закінчено. Однак таке право може стати механізмом впливу на суддю, що грубо порушує вимоги ст. 126 Конституції України і ст. 6 Закону про судоустрій щодо гарантій незалежності суддів і заборони впливу на них у будь-який спосіб.

Цікавим є припинення Законом про люстрацію повноважень членів Вищої ради юстиції (крім Голови Верховного Суду, Міністра юстиції і Генерального прокурора, які входять до складу ВРЮ за посадою) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ). Річ у тім, що згідно зі статтями 5 і 18 Закону про ВРЮ Верховна Рада може припинити повноваження лише тих членів ВРЮ, яких вона призначила, а не всього складу.

Що стосується ВККСУ, то відповідно до статей 102 і 104 Закону про судоустрій, Верховна Рада взагалі не є органом, уповноваженим припиняти повноваження членів цієї Комісії. Лише одного члена ВККСУ призначає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини і тільки ця посадова особа може його звільнити.

Тобто, припинивши повноваження всього складу ВРЮ і ВККСУ Верховна Рада незаконно вплинула на діяльність членів цих структур, чим було грубо порушено ст. 6 Закону про ВРЮ і ст. 102 Закону про судоустрій. Очевидно, що й тут законодавчий орган вийшов за межі своїх повноважень, знову переступивши згадану вище норму ст. 19 Конституції України.

Виходить, при проведенні люстрації суддів Парламент незаконно розформував структури, що діяли на законних підставах і були уповноважені проводити перевірку стосовно суддів. При цьому він створив нову структуру, конституційність якої вельми сумнівна.

Однак відповідність норм Закону про люстрацію суддів Конституції України — питання, яке може вирішити лише Конституцій Суд України (КСУ). Саме тому 76 народних депутатів ще в травні 2014 року звернулися до цього органу з відповідним конституційним поданням. Цікаво, що цей документ підписали члени Компартії, Партії Регіонів та позафракційні депутати. Здавалося б, що оскаржений ними Закон невигідний їм, як опозиції, лише з політичних міркувань. Проте, ознайомившись із текстом подання, можна побачити, що воно юридично обґрунтоване і написане більш грамотно, ніж Закон, який повинен вирішити долю стількох суддів.

2 липня 2014 р. Колегія суддів КСУ прийняла процесуальну ухвалу про відмову у відкритті провадження в справі за цим поданням. Однак відповідно до ст. 48 Закону України «Про Конституційний Суд України» таке рішення не є остаточним і наразі здійснюється підготовка справи до розгляду на засіданні КСУ. Згідно зі ст. 50 цього Закону прийнята на такому засіданні процесуальна ухвала про відмову у відкритті провадження в справі є остаточною. У разі ж відкриття провадження справу розглядатимуть на пленарному засіданні КСУ.

Отже, люстрацію суддів нова влада може безграмотно провалити. Через такі юридичні колізії можуть залишитися безкарними судді, які заплямували честь суддівського мундира. І навпаки — за висновками ТСК можуть постраждати справедливі служителі Феміди. Тепер слово за КСУ, суддів якого, між іншим, люстрація не торкнулася, що дозволяє сподіватися на їх об’єктивність.

Мороцька Наталія
Всі статті автора