Кому контролювати чиновників: народу, прокурорам чи префектам?

Прокурор Куценко в телевізійному ефірі зазначив: «Нові поправки до Конституції, які ще не прийняті, передбачають, що функція нагляду перейде до рук префектів. Тобто зараз прокурор обмежений функціонально у зверненнях до державних органів, і, відповідно, в нього немає таких як раніше повноважень, щоб відстоювати інтереси громади».

У мене виникає логічне запитання: а що – раніше прокуратура відстоювала інтереси громадян? Згідно опитувань, які проводять різні соціологічні служби, рівень довіри до правоохоронних органів, в тому числі й до прокуратури, у суспільстві мінімальний. Простіше кажучи – довіри нема зовсім. А це свідчить про те, що прокурорський загальний нагляд був насправді абсолютно неефективним для людей, які звертались за допомогою. Але дуже ефективним для самих прокурорів, для яких цей «нагляд» був корупційною годівничкою та інструментом шантажу бізнесменів різного рівня. Тому очевидно, що повернення таких повноважень прокурорам буде кроком назад – і аж ніяк не посприяє антикорупційним реформам, які й досі не можуть набрати сили та швидкості в українському суспільстві.

Стосовно того, що ця функція буде передана в майбутньому префектам – теж нема певності у доцільності такого рішення, як і у його ефективності. Якщо проста людина звернеться до префекта зі скаргою, наприклад, на чиновника який незаконно виділив земельну ділянку комусь із членів своєї сім’ї, то чи зможе так званий префект своїм протестом призупинити це рішення і звернутися до суду? Мабуть так. По закону. Але чи буде він щиро відстоювати права простої людини у селі чи місті – і піде проти призначених президентською гілкою влади чиновників? Ось тут виникає сумнів, бо префект і сам є призначенцем президента.

То чому б не спростити життя префектам і не піддавати їх спокусі влізти в корупцію або відчути муки сумління – ставлячи їх між законом і «своїми» чиновниками? Є готова законодавча ініціатива – зареєстрований у ВР ще у квітні цього року законопроект № 2737, який стане інструментом нагляду за діяльністю чиновників представниками від народу.

Цей законодавчий проект реалізує механізм народного контролю за діяльністю влади будь-якого рівня: від сільського голови до президента України. Тобто, фактично, він втілює функцію загального нагляду, без необхідності іноземного інституту префектури. Відповідно до проекту закону, народний контроль буде здійснюватися незалежними та неприбутковими організаціями – комітетами народного контролю (КНК). Громадяни, на загальних зборах, будуть демократично самі обирати народних контролерів, які згідно із законними зобов’язаннями, будуть контролювати чиновників. Народні контролери будуть здійснювати перевірки та контроль за діяльністю місцевих органів влади та посадових осіб, а у разі порушення Конституції чи законів України – винуватців притягатимуть до відповідальності.

Підсумовуючи, давайте зізнаємось відверто: після стількох провалів – довіру до прокуратури не повернеш, а чужоземний досвід «префектів» з десятьма поправками – навряд чи приживеться на наших землях. А ось закон «Про Народний контроль в Україні» міг би стати тим наріжним каменем, який поверне довіру і до прокурорів, і до суддів, і до решти органів влади – за умови, якщо вони захочуть жити чесно, по закону. А на закиди, щодо «… народні контролери самі можуть стати корупціонерами» (а ми вже їх почули, і що дивно – вони лунають з парламентського комітету Єгора Соболєва), ми відповімо словами героя поеми Тараса Шевченка: «Я тебе народив, я тебе і вб’ю». Люди оберуть народних контролерів – і самі їх швидко знімуть, якщо ті заплямують це високе звання. Це ж не прокурори чи судді, яких з державного крісла й бульдозером не витягнеш.

Сіваков Леонід
Всі статті автора