Уся френдстрічка Фейсбуку – в пафосних стогонах на французьку тематику. «Для французів смерті українців – ніщо! Ми для Європи унтерменші! Бачите, як нас у тій Європі чекають?!» Усе це – через кілька (!) коментарів французьких журналістів про нетактовність порівняння Порошенком терактів у Парижі з війною на Донбасі.
І путін би з ним, якби ці меседжі традиційно шерили лише кремлівські боти, в логіці яких будь-який антизахідний аргумент є черговим свідченням безальтернативності ватного дискурсу на його канонічній території. Але ж про «подвійні стандарти» підступної Європи всерйоз пишуть усі – від серйозних блогерів на ставці в АП до адептів треносу та хатніх гуманістів.
Так от, про подвійні стандарти. Якщо ми вже так добре вміємо поставити французів на наше місце (і дуже обурюємося, якщо це національне вміння Петра Олексійовича самі французи не цінують), давайте спробуємо зробити навпаки та оцінити ситуацію очима французів. Нам це буде нескладно, ми ж люди досвідчені – ми ж уже 21 місяць живемо тим, що ті вередливі жабоїди лише в листопаді скуштували.
Отже, уявляємо: в нашій країні – нечуване горе небаченої кривавості, наших громадян винищує якесь некероване хуйло, ми розгублені й шоковані, всі наші усталені уявлення про світ зруйновано або принаймні суттєво підредаговано, аж тут приїздить до Києва якийсь щокатий Петро (чи П’єром його назвемо – як зручніше) та з пафосом заявляє: «Хлопці! Я вам, звісно, співчуваю, але оті ваші сльози – то гімно собаче, а не сльози. От у нас сльози – так усім сльозам сльози, щодня стільки виносимо, скільки ви за місяць не наплакали!»
Прикрість ситуації в тому, що навіть якщо цей Петро-П’єр на всі 100% правий і його країну справді зараз розривають на шмаття, тоді як твою лише понадкусювали, вам захочеться зацідити цьому Петрові у вухо. Бо у вас зараз своє горе, маленьке чи велике – то вже не Петрове діло, і принижувати власну трагедію через те, що в інших страшніша трапилася, ви ні за що не станете. І взагалі – якого лисого цей Петро приперся на кліматичну конференцію вчити нас, чиї смерті оплакувати?!
Логічна реакція? Авжеж. Знайома? Цілком. Подібними постами після терактів у Парижі заповнилася половина українського Фейсбуку – причому спричинив цю навалу не якийсь нарваний виступ французького посадовця, а… флешмоб із французьким прапором на аватарці. Гуманістичне українське суспільство вже тоді строчило десятки дописів про те, що французи ще на наше співчуття не настраждалися, тому хай тепер сидять без наших фізій у їхньому триколорі. От якби, мовляв, французи нам півтора роки поспіль щодня співчували (кожен француз, кожен! включно з тими нацистами-журналюгами, яким промова Петра не сподобалась!), то тоді, може, ми б і собі жалобою вкрилися, але й то не факт, бо ж не забуваймо про кількість жертв – куди до нас французам!
От просто цікаво: як нація, що так завзято торгується за кожен квант милосердя для чужинців, має нахабство вимагати від них не просто співчуття, а ледь не самозречення в ім’я чужого горя? А не отримавши, звинувачувати Європу в егоїзмі, нацизмі та апартеїді й розчаровуватися в цивілізаційному виборі? Щирий егоїзм узагалі-то властивий будь-якій здоровій нації. Ні француз, ні англієць, ні німець не стане брехати, що смерті українців його зачіпають більше, ніж загибель співвітчизників. Росіянин збреше, тут сумнівів нема – треба ж йому якось собі пояснювати, що десять тисяч вань не просто розсмокталися у гібридній реальності, а виконали свій інтернаціональний обов’язок перед далекими сирійсько-донбаськими хлопчиками. Але ні українцеві, ні французу вигадувати цю лицемірну пургу сенсу немає: власні громадяни для нормальної країни завжди на першому місці. Відтак і вимагати від французького суспільства іншого, міряючись статистикою смертності, – справжній шантаж, яким би сильним ходом це жлобство не виглядало в очах Петра Олексійовича.
Шантаж і жлобство. Ось через що промову Порошенка нарекли epic fail’ом – не через якусь зневагу французів до масштабу української трагедії, а через саму спробу спекулювати смертями власних громадян у вульгарному заочному змаганні жертв тероризму. Для французів, які щойно пережили своє «11 вересня», наведення цікавих статистичних аналогій від Петра Олексійовича – не менш обурлива нетактовність, ніж заклики Путіна до негайного антитерористичного братання над тілами вбитих.
Тому давайте, мабуть, облишмо цю мантру про подвійні стандарти, європейський нацизм та паризький апартеїд. Нічого обурливого і навіть дивного не сталося. Просто серед моря французьких журналістів знайшлося декілька таких, що повелися в цій ситуації як справжні українці, – причому підстав для такої поведінки наш президент надав французам більш ніж достатньо.
Юрко Космина
Всі статті автора
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.
З глибоким сумом повідомляємо про непоправну втрату – 28 червня 2024 року відійшов у вічність відомий тернопільський лікар, анестезіолог, багаторічний заступник головного лікаря з медичної частини третьої міської лікарні м. Тернопіль, Русин Богдан Романович. Його відданість медицині та турбота про здоров'я мешканців нашого міста назавжди залишаться у нашій пам'яті.