Андрій Деркач: депутат, письменник, кадебіст і… святий

Навіть невідомо, чого вони бояться більше – самої електронної системи (хоча яка їм різниця, в якій формі брехати?) чи нового бланка декларацій, де вказувати треба буде набагато більше. До того ж, за приховування обіцяють до 2 років ув’язнення, що в плани депутатів аж ніяк не входить. Ну а народ зі своїм безвізовим режимом може й почекати.

Шкода, ми так і не побачимо, як у цей момент радісно посміхався у свої вуса Андрій Деркач – чи то камери цього не зафіксували, чи просто він приховав своє щастя всередині… Протягнення скандальної поправки до бюджету пов’язують саме з іменем цього депутата й екс-кадебіста. З огляду на його «послужний список» і біографію, Деркачу логічніше бути будь-де – в Ростові, на лаві підсудних, у міжнародному розшуку – але геть не у Верховній Раді. Та наші короткопам’ятні та підсліпуваті люди вже вшосте обирають його до парламенту…

Батько нашого сьогоднішнього героя, Леонід Деркач, майже два десятки років пропрацював у КДБ СРСР. Ще з юності він водив дружбу із Леонідом Кучмою, який нібито є хрещеним батьком його сина. Журналісти вже давно переконують, що в сімейному альбомі Кучми є фото, де він тримає не колінах маленького Андрія. Коли ж Деркач-молодший став надто великим та важким для на той момент вже постарілих колін Леоніда Даниловича, він отримав посаду заступника керівника Контрольної служби Президента України, потім - консультанта президента із зовнішньоекономічних питань. Починаючи з 1998 року, безперебійно стає депутатом Верховної Ради.

Не забув другий президент і про свого любого кума, зробивши його очільником СБУ. От тільки хрещеник, як подорослішав та обзавівся власним бізнесом, почав міцно підставляти те місце доброго дядечка, на якому він сидів, тримаючи його на колінцях. Тому не раз доводилося Кучмі викликати кума до себе в кабінет, щоб він провів з сином роз’яснювально-виховну роботу. Так, у той самий кабінет, де під столом лежав легендарний диктофон Мельниченка… На плівках зберігся запис, на якому Кучма в розмові з Деркачем-старшим покривав молодшого міцними матюками за сюжет про вбивство Гонгадзе, що вийшов на його (точніше – переписаному на дружину) каналі «Ера».

Такої педагогіки Андрій Леонідович уже не витримав і… приєднався до Помаранчевої революції! Особисто приймав участь у блокуванні адміністрації президента. Як дивіденди він розраховував отримати квиток у парламент від «Нашої України», але у списки партії його так і не внесли. Не ставши «помаранчевим», Деркач несподівано «посинів», до того ж повністю – аж до кісток. Вступив у «Партію Регіонів», за президентства Януковича був помічником Азарова, голосував за «драконівські закони» 16 січня. Нещодавно навіть заявив про свій вихід із фракції парламентських «тушок» «Воля народу», де більшість складають колишні «регіонали», бо «не хоче брати участь у політичних договорняках із діючою владою». Звісно ж, йому краще вдаються прямі антиукраїнські диверсії.

Але один урок із історії з Кучмою Деркач все ж виніс. Тепер свої ЗМІ він тримає в залізному кулаку. Наприклад, після «ручного голосування» 16 січня на телеканал «Ера» прийшла директива із завданням «відбілити» в низці сюжетів «закони про диктатуру». В результаті розгорівся чималий скандал і була змушена звільнитися журналістка Маргарита Тарасова.

Звісно, в житті все відбувалося не так швидко, як ми це описали. У велику політику Андрій Леонідович потрапив не прямісінько з колін Кучми. Спершу він пішов слідами свого батька, і в 1993 році закінчив Вищу школу КДБ ім. Дзержинського в Москві (нині – Академія ФСБ Росії). Захистив дипломну роботу за темою «Організація і проведення зустрічей з негласною агентурою». Ходять чутки, що пізніше вона нібито лягла в основу відповідної відомчої інструкції спецслужб, яка була введена в дію в період директорства Путіна. Хто знає, можливо ці знання в майбутньому знадобилися й самому Деркачу. Здається, його підривну діяльність на користь Росії не помічають лише в СБУ.

Вчитися, вчитися і ще раз вчитися, як заповідав товаріщь… Ні, не Лєнін – Деркач. Цей діяч має бути не інакше як вундеркіндом. Вчився наш герой безперервно. Вищих освіт у нього не одна, не дві і навіть не три – а цілих шість. До того ж останні чотири здобуті без відриву від активної політичної діяльності. Коли в 2006 році його призначили президентом «Енергоатому», почалися розмови, що на посаду «протягнули» людину без відповідних знань і освіти. Щоб виправити це непорозуміння і захистити відповідну дисертацію, вже неюному даруванню знадобився лише рік. Без відриву від навчання, ще не будучи достатньо освіченим, пан Деркач примудрився ще й стати постійним автором науково-публіцистичних статей на відповідну тематику. Більшість із них надруковані – де б ви думали?.. У його газеті «Киевский Телеграфъ»!

Для повного професіоналізму, окрім лекційних знань, не вистачає лише активної практики. Практичних навичок лобіювання, фінансових махінацій, розпилу та дерибану Деркачу також не позичати. Наприклад, в період його правління на «Енергоатом» повісили 3,5 млрд грн грошових зловживань. А в 1999 році група лобістів на чолі з Вадимом Рабіновичем (двічі судимим за розкрадання в особливо великих розмірах, того ж року позбавленим українського громадянства, а нині – депутатом Верховної Ради) протягнула на Миколаївський глиноземний завод російський інтерес в особі «Сибірського алюмінію». Для цього їм спершу довелося «турнути» з посади директора, діставши на нього через Андрія Деркача компромат із СБУ.

Справжньою золотою жилою для сімейства Деркачів стала незаконна торгівля зброєю у всіх «гарячих точках» від Африки до Балкан. Цьому якнайкраще сприяла посада очільника СБУ Деркача-старшого. Але після скандалу з продажем Іраку станцій радіотехнічної розвідки «Кольчуга», коли під ударом опинився Леонід Кучма, його врешті-решт відправили у відставку. Щоправда, надто своєрідно, як личить куму діючого президента – із правом носіння форми та нагородженням іменною зброєю. Також Леоніда Деркача підозрюють в причетності до вбивства Георгія Гонгадзе. Про покарання замовників, напевно, вже можна і не мріяти. Але, очевидно, цю справу ще довго підніматимуть, коли потрібно буде натиснути на Кучму і його зятя Пінчука. Ходять чутки, що задля власної безпеки Деркач-батько вже давно емігрував у США.

У такого типу людей не існує постійних партнерів, є лише тимчасові попутники. Якщо протягом більше ніж десяти років Андрій Деркач і Вадим Рабінович разом лобіювали російські інтереси і торгували зброєю, то у 2013-у їх стосунки дійшли до вибухових «розборок». На початку березня Деркач, який на той момент був помічником Азарова, приїхав до Рабіновича і попросив переписати на них телеканал «Jewish News One». Звісно ж, він відмовився, і вже 4 березня під його машину кинули вибуховий пристрій... Але Рабінович залишився живим і достатньо здоровим, щоб потім давати звинувачувальні прес-конференції, а нині – кнопкодавити у Верховній Раді. Міліція визнала інцидент простим хуліганством. Від панських «розборок» лоби, як завжди, найдужче тріщали у простого народу. Щоправда, не лоби, а вікна в навколишніх будинках, які повибивало вибуховою хвилею. Склити їх мешканцям довелося за власний кошт…

Ім’я «Леонід» ніби переслідує нашого героя все життя. Подібно батьку Леоніду Деркачу, він зв’язався із КДБ, шлях у велику політику для нього розпочався з колін Леоніда Кучми. А зараз він став схожим на Леоніда Брежнєва – «он четырежды герой и писатель молодой». Деркач нібито написав декілька книг, одну загадковішу іншої – «Глухів – гетьманська столиця», «Достатній ізоляціонізм», «Україна і Росія: випробування дружбою». Загадкові в першу чергу тому, що невідомо, чи він не те що писав їх, а чи й взагалі читав. Від нагород Деркач також не відмовляється. Йому вручені ордени «За заслуги ІІІ ступеня» і «За заслуги перед Італійською Республікою» ступеня командора.

Звісно, «за заслугами» перед мирськими інстанціями він явно не дотягує до «дорогого Леоніда Ілліча». Але, окрім них, на грудях у нього виблискує цілий іконостас із вищих церковних нагород – ордени Святого Рівноапостольного князя Володимира, Преподобного Нестора-літописця, Святих Антонія і Феодосія Печерських, Святого Димитрія Ростовського, Святого Феодосія Чернігівського… Просто якийсь рівноапостольний кадебіст виходить! Хоч вішай на стіну й молись!

Ось тепер із Деркачем усе зрозуміло. Багатьох преподобних не розуміли й цькували за життя. Може він дійсно правий? Може його фраза про «нєфіг будувати поліцейську державу» скоро стане заповіддю божою? Може нам дійсно не потрібно саджати депутатів за крадійство і брехню в деклараціях – їм і так за це в пеклі горіти? Може нам і правда не треба в Європу, адже Росія з її «православієм головного мозку» Деркачу значно рідніша? Покайтеся, грішні, - святому кадебісту видніше! 
Навіть невідомо, чого вони бояться більше – самої електронної системи (хоча яка їм різниця, в якій формі брехати?) чи нового бланка декларацій, де вказувати треба буде набагато більше. До того ж, за приховування обіцяють до 2 років ув’язнення, що в плани депутатів аж ніяк не входить. Ну а народ зі своїм безвізовим режимом може й почекати.

Шкода, ми так і не побачимо, як у цей момент радісно посміхався у свої вуса Андрій Деркач – чи то камери цього не зафіксували, чи просто він приховав своє щастя всередині… Протягнення скандальної поправки до бюджету пов’язують саме з іменем цього депутата й екс-кадебіста. З огляду на його «послужний список» і біографію, Деркачу логічніше бути будь-де – в Ростові, на лаві підсудних, у міжнародному розшуку – але геть не у Верховній Раді. Та наші короткопам’ятні та підсліпуваті люди вже вшосте обирають його до парламенту…

Батько нашого сьогоднішнього героя, Леонід Деркач, майже два десятки років пропрацював у КДБ СРСР. Ще з юності він водив дружбу із Леонідом Кучмою, який нібито є хрещеним батьком його сина. Журналісти вже давно переконують, що в сімейному альбомі Кучми є фото, де він тримає не колінах маленького Андрія. Коли ж Деркач-молодший став надто великим та важким для на той момент вже постарілих колін Леоніда Даниловича, він отримав посаду заступника керівника Контрольної служби Президента України, потім - консультанта президента із зовнішньоекономічних питань. Починаючи з 1998 року, безперебійно стає депутатом Верховної Ради.

Не забув другий президент і про свого любого кума, зробивши його очільником СБУ. От тільки хрещеник, як подорослішав та обзавівся власним бізнесом, почав міцно підставляти те місце доброго дядечка, на якому він сидів, тримаючи його на колінцях. Тому не раз доводилося Кучмі викликати кума до себе в кабінет, щоб він провів з сином роз’яснювально-виховну роботу. Так, у той самий кабінет, де під столом лежав легендарний диктофон Мельниченка… На плівках зберігся запис, на якому Кучма в розмові з Деркачем-старшим покривав молодшого міцними матюками за сюжет про вбивство Гонгадзе, що вийшов на його (точніше – переписаному на дружину) каналі «Ера».

Такої педагогіки Андрій Леонідович уже не витримав і… приєднався до Помаранчевої революції! Особисто приймав участь у блокуванні адміністрації президента. Як дивіденди він розраховував отримати квиток у парламент від «Нашої України», але у списки партії його так і не внесли. Не ставши «помаранчевим», Деркач несподівано «посинів», до того ж повністю – аж до кісток. Вступив у «Партію Регіонів», за президентства Януковича був помічником Азарова, голосував за «драконівські закони» 16 січня. Нещодавно навіть заявив про свій вихід із фракції парламентських «тушок» «Воля народу», де більшість складають колишні «регіонали», бо «не хоче брати участь у політичних договорняках із діючою владою». Звісно ж, йому краще вдаються прямі антиукраїнські диверсії.

Але один урок із історії з Кучмою Деркач все ж виніс. Тепер свої ЗМІ він тримає в залізному кулаку. Наприклад, після «ручного голосування» 16 січня на телеканал «Ера» прийшла директива із завданням «відбілити» в низці сюжетів «закони про диктатуру». В результаті розгорівся чималий скандал і була змушена звільнитися журналістка Маргарита Тарасова.

Звісно, в житті все відбувалося не так швидко, як ми це описали. У велику політику Андрій Леонідович потрапив не прямісінько з колін Кучми. Спершу він пішов слідами свого батька, і в 1993 році закінчив Вищу школу КДБ ім. Дзержинського в Москві (нині – Академія ФСБ Росії). Захистив дипломну роботу за темою «Організація і проведення зустрічей з негласною агентурою». Ходять чутки, що пізніше вона нібито лягла в основу відповідної відомчої інструкції спецслужб, яка була введена в дію в період директорства Путіна. Хто знає, можливо ці знання в майбутньому знадобилися й самому Деркачу. Здається, його підривну діяльність на користь Росії не помічають лише в СБУ.

Вчитися, вчитися і ще раз вчитися, як заповідав товаріщь… Ні, не Лєнін – Деркач. Цей діяч має бути не інакше як вундеркіндом. Вчився наш герой безперервно. Вищих освіт у нього не одна, не дві і навіть не три – а цілих шість. До того ж останні чотири здобуті без відриву від активної політичної діяльності. Коли в 2006 році його призначили президентом «Енергоатому», почалися розмови, що на посаду «протягнули» людину без відповідних знань і освіти. Щоб виправити це непорозуміння і захистити відповідну дисертацію, вже неюному даруванню знадобився лише рік. Без відриву від навчання, ще не будучи достатньо освіченим, пан Деркач примудрився ще й стати постійним автором науково-публіцистичних статей на відповідну тематику. Більшість із них надруковані – де б ви думали?.. У його газеті «Киевский Телеграфъ»!

Для повного професіоналізму, окрім лекційних знань, не вистачає лише активної практики. Практичних навичок лобіювання, фінансових махінацій, розпилу та дерибану Деркачу також не позичати. Наприклад, в період його правління на «Енергоатом» повісили 3,5 млрд грн грошових зловживань. А в 1999 році група лобістів на чолі з Вадимом Рабіновичем (двічі судимим за розкрадання в особливо великих розмірах, того ж року позбавленим українського громадянства, а нині – депутатом Верховної Ради) протягнула на Миколаївський глиноземний завод російський інтерес в особі «Сибірського алюмінію». Для цього їм спершу довелося «турнути» з посади директора, діставши на нього через Андрія Деркача компромат із СБУ.

Справжньою золотою жилою для сімейства Деркачів стала незаконна торгівля зброєю у всіх «гарячих точках» від Африки до Балкан. Цьому якнайкраще сприяла посада очільника СБУ Деркача-старшого. Але після скандалу з продажем Іраку станцій радіотехнічної розвідки «Кольчуга», коли під ударом опинився Леонід Кучма, його врешті-решт відправили у відставку. Щоправда, надто своєрідно, як личить куму діючого президента – із правом носіння форми та нагородженням іменною зброєю. Також Леоніда Деркача підозрюють в причетності до вбивства Георгія Гонгадзе. Про покарання замовників, напевно, вже можна і не мріяти. Але, очевидно, цю справу ще довго підніматимуть, коли потрібно буде натиснути на Кучму і його зятя Пінчука. Ходять чутки, що задля власної безпеки Деркач-батько вже давно емігрував у США.

У такого типу людей не існує постійних партнерів, є лише тимчасові попутники. Якщо протягом більше ніж десяти років Андрій Деркач і Вадим Рабінович разом лобіювали російські інтереси і торгували зброєю, то у 2013-у їх стосунки дійшли до вибухових «розборок». На початку березня Деркач, який на той момент був помічником Азарова, приїхав до Рабіновича і попросив переписати на них телеканал «Jewish News One». Звісно ж, він відмовився, і вже 4 березня під його машину кинули вибуховий пристрій... Але Рабінович залишився живим і достатньо здоровим, щоб потім давати звинувачувальні прес-конференції, а нині – кнопкодавити у Верховній Раді. Міліція визнала інцидент простим хуліганством. Від панських «розборок» лоби, як завжди, найдужче тріщали у простого народу. Щоправда, не лоби, а вікна в навколишніх будинках, які повибивало вибуховою хвилею. Склити їх мешканцям довелося за власний кошт…

Ім’я «Леонід» ніби переслідує нашого героя все життя. Подібно батьку Леоніду Деркачу, він зв’язався із КДБ, шлях у велику політику для нього розпочався з колін Леоніда Кучми. А зараз він став схожим на Леоніда Брежнєва – «он четырежды герой и писатель молодой». Деркач нібито написав декілька книг, одну загадковішу іншої – «Глухів – гетьманська столиця», «Достатній ізоляціонізм», «Україна і Росія: випробування дружбою». Загадкові в першу чергу тому, що невідомо, чи він не те що писав їх, а чи й взагалі читав. Від нагород Деркач також не відмовляється. Йому вручені ордени «За заслуги ІІІ ступеня» і «За заслуги перед Італійською Республікою» ступеня командора.

Звісно, «за заслугами» перед мирськими інстанціями він явно не дотягує до «дорогого Леоніда Ілліча». Але, окрім них, на грудях у нього виблискує цілий іконостас із вищих церковних нагород – ордени Святого Рівноапостольного князя Володимира, Преподобного Нестора-літописця, Святих Антонія і Феодосія Печерських, Святого Димитрія Ростовського, Святого Феодосія Чернігівського… Просто якийсь рівноапостольний кадебіст виходить! Хоч вішай на стіну й молись!

Ось тепер із Деркачем усе зрозуміло. Багатьох преподобних не розуміли й цькували за життя. Може він дійсно правий? Може його фраза про «нєфіг будувати поліцейську державу» скоро стане заповіддю божою? Може нам дійсно не потрібно саджати депутатів за крадійство і брехню в деклараціях – їм і так за це в пеклі горіти? Може нам і правда не треба в Європу, адже Росія з її «православієм головного мозку» Деркачу значно рідніша? Покайтеся, грішні, - святому кадебісту видніше! 
 

Столяров Антон
Всі статті автора