Сьогодні важко знайти у Європі країну чи, можливо, навіть місто, де не було б українців, де не шукали б наші земляки шляхів до кращого життя. І вже давно однією з найбільш заселених українцями-емігрантами країн є далека Італія.
Сонячний «чобіток» дає притулок усім, кому таки вдалося ступити на його гарячу землю, гостинно запрошуючи заробітчан у свою маленьку гостьову кімнату – Неаполь.
А хто вже потрапляє у це гамірне місто може і без документів називати себе його громадянином. Тут можна не боятися перевірок карабінерів, але потрібно міцно тримати свою сумку, бо її можуть будь-якої миті вирвати з рук. Тут перехожі у натовпі злякано шепчуть загадкове слово: «Мафія!», але у цьому безперервному потоці людей, наче з морських глибин випливають рідні українські обличчя.
Варто лише кілька днів пожити в Італії, щоб навчитися впізнавати земляків. Не важливо, як вони одягнені, якого відтінку їхня шкіра і якого кольору очі - головне на секунду зустрітися поглядами і без слів обмінятися тихою тугою, що защемить у серці і знову змусить помолитися за Україну, за рідних втомлених працею людей. Адже минає рік за роком, і все більше українців волею долі опиняються на чужині, минаючи кордони та тисячі кілометрів.
Цій сумній, але необхідній меті служать маленькі автобуси, які кожного тижня курсують між Україною і Європою. Чи не кожного такий мікроавтобус вирушає у далеку дорогу до Італії. Немає йому відпочинку ні влітку, у шалену спеку, ні у зимові морози. Полатаними українськими дорогами він прямує за кордон, даруючи кільком парам сумних очей останні за рік спогади про рідний край.
Для втомлених заробітчан цей «бусик» стає домівкою майже на дві доби, доки дістанеться до кінцевої зупинки десь на південному італійському узбережжі.
А на цьому шляху перешкод чимало. Пильно вдивляються у паспорти прикордонники на митниці, вишукуючи візу, наче хочуть випитати в неї про неіснючу брехню. І навіть важко відрізнити чужий поляк дивиться документи чи свій українець – однаково підозрілі погляди зупиняються на емігрантському транспорті, немов він не трудящих людей перевозить, а злочинців.
А за митницею розпочинається інший світ – не гірший, проте зовсім не кращий, хоч і вражає незвичними чистими узбіччями, рівними дорогами та привітними незаклопотаними людьми.
Чужа краса вже не дивує тих, хто п’ятнадцять, десять чи навіть п’ять років гне спину на віллах багатих європейців заради своєї нещасної сім’ї, яка живе у дивному ритмі очікування змін. Щоб на батьківщині діти були здоровими, мали що вдягнути і, звісно, отримали хорошу освіту, потім роботу, наші працьовиті жінки кожного дня жертвують здоров’ям, прощаються зі своїм щастям під палючим італійським сонцем.
Для багатьох те щастя давно стало рівнозначним щастю рідних. І дарма, що більшість сімей не витримує жорстокої перевірки часом та відстанню – розбивається на дрібненькі шматочки із нерозуміння та взаємних образ, а діти не завжди цінують щиру материнську працю, звикнувши до легких закордонних грошей.
Навряд чи можна простими словами та жалями якось зарадити цій проблемі, яка вже давно набрала державного значення. І люди, які стали жертвами політичних чи економічних ситуацій, змінити нічого не можуть. От і залишається лише надіятись, що колись маленькі діти великої країни, розкидані, мов пилинки, світом, таки повернуться додому, щоб жити у щасті.
Аля Седюк
Всі статті автора
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.
З глибоким сумом повідомляємо про непоправну втрату – 28 червня 2024 року відійшов у вічність відомий тернопільський лікар, анестезіолог, багаторічний заступник головного лікаря з медичної частини третьої міської лікарні м. Тернопіль, Русин Богдан Романович. Його відданість медицині та турбота про здоров'я мешканців нашого міста назавжди залишаться у нашій пам'яті.