Богдан Мельничук: «Поезія без емоцій – це не поезія».

Нині, в Міжнародний день поезії, наша розмова Богданом Івановичем, автором багатьох різножанрових книг, – про тонкощі поетичного слова.

– Богдане Івановичу, чим відрізняється Мельничук-поет від Мельничука-прозаїка?

– Тим, що Мельничук-прозаїк жорстокіший, інколи аж до цинізму.

– Дехто вважає поезію «несерйозним жанром». Що Ви думаєте про це?

– У юності закохуються і починають писати поезію. У мене було навпаки. Щоправда, почав традиційно, але це тривало недовго; потім звернувся до найсерйознішого жанру – драматургії, а пізніше – до прози. Я боявся писати прозові твори, поки не набув життєвого досвіду і розуміння певних дій. Проза все-таки вимагає знання життя. До поезії я повернувсь у 50 років. Тоді це був якийсь перелом в житті, і я сам не думав, що “вибухну” поезією. Після цього вийшла книжка “Марії”, присвячена моїй теперішній дружині. Але то вже була поезія не на юнацькому рівні, коли переважають лише емоції, тут уже було осмислення дійсності. Хоча будь-яка поезія без емоцій – не поезія. З віком значно розширився тематичний діапазон, з’явилася громадянська лірика. Але я ніколи не думав, що буду так писати…

– Міжнародний день поезії – це якийсь особливий день для Вас?

– Ні, для мене це звичайний робочий день. Не знаю, може вночі прилетить ангел в образі Музи і на ранок з’явиться якийсь вірш. Найкращі вірші народжуються зазвичай уночі. Коли засинаєш, відкривається якесь третє око. Тому я кладу неподалік від ліжка аркуш паперу й олівець. Адже, як навчав мене мій наставник, світлої пам’яті поет Борис Демків, уранці ти ніколи не пригадаєш те, що спало тобі на думку ввечері.

– Значне місце у Вашій творчості займає жінка. Який усе-таки ідеал представниці прекрасної статі, вималюваний у Вашій поезії?

– Певного конкретного моменту ідеал той, якому я присвятив вірш. Я змінююся, жінки змінюються, моє спілкування з ними теж змінюється... Люди, коли закохуються, дивляться на світ іншими очима і бачать його в інших барвах. До того ж, часто не помічають (навмисно!) недоліків один одного. Але є пісня в одній з моїх п’єс: “Любов живе три роки, французи кажуть так...” Тому треба вміти подолати той бар’єр, навчитися прощати і розуміти, що недоліки притаманні кожному.

– У Вашій творчості є якісь табу?

– Насамперед це матюки. Я вважаю, що література повинна все-таки піднімати читача, а не опускати до рівня покидька. Звичайно, є різні ситуації в житті. Інколи варто вжити кілька таких словечок, щоб тебе не вважали надто інтелігентним у певному колі. Але в художніх творах цього робити не варто. Останні дослідження свідчать, що дитина в утробі матері, коли чує мат, здригається. Сьогодні стається багато викиднів від того, що чоловік поряд з вагітною дружиною лихословив. Тому я абсолютно свідомо уникаю того і буду уникати, адже не хочу бруднити ні рук, ні душі.

– Нині багато поетів, особливо молодих, експериментують з формами поезії, розділовими знаками у ній і т. д. Як Ви ставитеся до цього?

– У Львівському університеті мене свого часу вчили: для того, аби творити самому, треба знати те, що творили до тебе. Не можна свої примітивні пошуки видавати за якесь новаторство. Коли читаю, що «двері закривають», а українською мовою «зачиняють» і тільки, мені стає соромно. Я за експерименти. Але для цього потрібно знати елементарні речі. Все-таки поезія повинна до чогось піднімати і “тягнути” за собою.

– Яким повинен бути читач, щоб сприйняти Вашу творчість ?

– Я чітко орієнтуюся на пересічного тернопільського читача. Адже сьогодні в нас зруйнувалася система книжкової торгівлі. Інколи мої книжки потрапляють у Київ, на Схід. Звідти також отримую гарні відгуки. Мені приємно, що мої твори введені в шкільну программу і з ними періодично ознайомлюються школярі.

– Над чим працюєте зараз?

–Коли я готував збірку “Дорога до себе”, що вийшла до мого 60-річчя, мені сподобався варіант поєднання різних жанрів. Нині працюю над виданням книжки “Приліт голуба”. Згідно із задумом, це буде такий собі різножанровий “вінегрет”. Так мені цікавіше працювати. Недавно освоїв новий жанр – казку для дорослих, апробував її у місцевій пресі. І несподівано для себе отримав багато відгуків. Сьогодні вже маю п’ять казок для дорослих. Адже людям хочеться чогось гарного, світлого і чистого у теперішньому брудному світі.

Фото з сайту www.bohdan-books.com.

Із Богданом МЕЛЬНИЧУКОМ розмовляла Світлана ЧИХАРІВСЬКА.