Вчителька з Черніців Світлана Вербовська живе своєю роботою

Якщо вчитель поєднує любов до справи й до учня – він ідеальний вчитель. Ці слова класика у наш час варто було б дещо перефразувати, додавши, "попри всі прикрощі". Дарма що вчитель – чудова професія, найшляхетніша серед інших, нині її не вважають престижною. Головним чином, через невиправдано малу зарплату. Чимало вчителів свого часу змінили роботу, шукаючи більш гідного заробітку. Ті ж, що залишилися, гідні неабиякої шани й того, аби бути героями нашого часу. Вони й справді найкращі, бо незважаючи ні на що, школу не проміняли й далі не лише навчають наших дітей, але й виховують їх бути гідними людьми, прищеплюють відповідальність обов’язку й допомагають поступово знаходити місце у житті. Прикладом такого вчителя, без перебільшення, можна вважати педагога із тринадцятирічним стажем Світлану Вербовську, яка навчає фізики й астрономії учнів Чернівецької ЗОШ №4. Вона – справжній фанат своєї справи. Вчителювання, вочевидь, у неї в генах, бо продовжила вчительську династію. Дмитро Плантон, колишній учень Світлана Валентинівна, вважаю, кваліфікований, справедливий й енергійний вчитель. Вона любить урізноманітнити навчальний процес цікавими і водночас корисними фактами. На уроках не обходиться без гумору (коли він доречний). Світлана Валентинівна намагається втілити на заняттях принцип пізнання нового, а не сухого завчення матеріалу. І переважно це їй вдається. Вона часто влаштовує різні заходи, у яких постійно брав участь. Навіть і не пригадую, чи пропустив бодай якийсь. Світлана Валентинівна завжди з розумінням ставиться до тих чи інших ситуацій. Вона, в першу чергу, людина, а вже потім – вчитель. Цим сказано все. Є вчителі, які 45 хвилин відчитали – і до побачення. Світлана Валентинівна не така. Вона непогано вміє розрізняти, хто на що здатен і хто чого потребує. Допомогти – не питання, якщо просиш про допомогу. Це для неї нормально. Могла би бути інженером, проте вчителювання, вочевидь, її доля – Моя мама, як вчитель із сорокарічним педагогічним стажем, була категорично проти, аби я стала викладачем у школі, – розповідає "Погляду" Світлана Валентинівна. – Оскільки вона добре знала, який це важкий хліб. Мама – філолог, має дві вищих освіти. Проте доля вирішила так, що я таки продовжила вчительську династію. Так склалося, що вчителювати пішла до тієї школи, у якій навчалась і у котрій працювала моя мама. Тоді наш навчальний заклад мав математичний профіль. Власне, я навчалася у математичному класі, мені точні науки подобалися. Зрештою, і вчителів мала хороших. Тому коли закінчила школу, вирішила навчатися на фізичному факультеті тоді ще ЧДУ. Можливо, стала б інженером, однак коли саме випускалась з університету (1997 року), всі заводи, де могла б працевлаштуватися, вже не працювали. Єдиний варіант на той час – піти вчителем до школи. До вчителювання у рідній школі привів випадок. Зазвичай перед першим у житті уроком у ролі викладача молоді вчителі надзвичайно хвилюються. Проте я зовсім не хвилювалася. Добре пам’ятаю, що це був урок фізики у восьмикласників. А ще запам’яталось, що коли йшла коридором до класної кімнати, дивилася у гранітну підлогу та на свої сірі, в тон їй, черевички. Малою любила дивитися, як мама складає календарні плани З роботою вчителя була ознайомлена з дитинства. Моя мама завжди коли приходила після уроків додому, ділилася враженнями, розповідала різні історії. І я маленькою залазила на табуретку й уважно слухала мамині розповіді. У дитинстві мені дуже подобалося спостерігати за тим, як мама складала календарні плани. Мені це видавалося надзвичайно цікавим. Той зошит, у який мама все записувала, мені страшенно подобався. Лише згодом, коли сама з цим зіткнулась, зрозуміла, що це кропітка праця. Світлана Валентинівна справді закохана у те, чим займається. Адже попри досить важку й виснажливу роботу, не просто викладає предмет, а намагається всіма можливими способами зацікавити своїх учнів до вивчення цієї досить складної науки. – Насправді, всі, хто викладає в школі, люблять свою справу. Інакше, не працювали б. Річ у тім, що тут кожен новий день різниться від попереднього, щодня щось нове, – каже вчителька. "Хист до науки є не у всіх, проте зацікавити можна кожного" Навіть у позаурочний час Світлана Вербовська не забуває, що вона вчителька. Її учні – постійні учасники й переможці всіляких конкурсів, конференцій та інших наукових заходів. Їй легко вдається зацікавити дітей брати участь у них. Ірина Кушнір, колишня учениця (нині студентка педагогічного факультету) Світлану Валентинівну знаю вже давно і з перших днів, коли вона почала у нас проводити уроки фізики, зрозуміла, що це людина дуже добра і цікава. Саме справжня вчителька, з великої літери.У неї на уроках завжди було все зрозуміло і доступно, що не завжди буває у дівчат на фізиці.А в 10-11 класах на фізику наш клас завжди йшов, як на свято, нам давали різні цікаві задачі та роботи для виконання. Після закінчення школи наш клас і далі спілкується зі Світланою Валентинівною.Часто приходжу до школи (тепер в гості) і завжди заходжу до її кабінету. Знаю, що ця людина рада мене бачити, і просто запитавши, як у мене справи, порадіє за мої успіхи.Тому справді поважаю і люблю Світлану Валентинівну,що була для нас вчителькою фізики, а після школи стала спражнім другом. – Якщо з дітьми працювати, то це матиме потрібний ефект. Звісно, хист до науки є не у всіх. Проте зацікавити можна кожного, – каже Світлана Вербовська. – Вся суть у правильному підході. Якщо учень щось зробив добре, його неодмінно треба похвалити. І навпаки, посварити, якщо вчинив неправильно. Якщо постійно хвалити, то у дітей з’являється відчуття вседозволеності й безкарності, якщо постійно сварити – вони втрачають інтерес. Тому дуже важливо ставитися до виховного процесу об’єктивно. Учні Світлани Вербовської кажуть, вона вчитель не суворий, проте справедливий. Підтверджує це й сама вчителька. Каже, викладає дітям вже старших класів. А це – дорослі люди, з якими має бути взаєморозуміння. Кожен учень хоче, аби його розуміли й поважали. Ставить з учнями міні-вистави й сама пише до них сценарії – Моє вчительське кредо – навчання має бути цікавим. На уроках у молодших школярів використовую багато наочного матеріалу (картинки, фотографії). Їм дуже подобаються біографії видатних фізиків, цікаві факти та історії з їхнього життя. Ось, приміром, нещодавно у рамках відкритого заходу з радіології поставили міні-виставу про життя видатної родини науковців Кюрі. Все це було костюмовано, сценарій до цієї постановки я написала сама. Діти були просто в захваті. – Викладаю фізику вже 13 років. Хочу сказати, що раніше досить багато дітей і далі вивчали цю науку в університеті, нині – їх дедалі менше. Цього року жоден мій учень не обрав цей напрямок, – прикро констатує Світлана Вербовська. Про особисте... Моя гордість – мій син Олександр. Зараз він семикласник, проте перечитав удома всі підручники з фізики, котрі знайшов. Можливо, не все він зрозумів, проте таке прагення до знань є позитивним. Дуже любить щось конструювати. В нього була ідея створити вічний двигун, попри те, що я йому кажу, що його не існує. Світлана Вербовська, окрім фізичної, має ще одну спеціальність. Вона – бухгалтер-економіст. Деякий час навіть працювала бухгалтером, але потім повернулася назад до школи. Каже, їй страшенно бракувало спілкування з учнями й їхніх очей. – Про те, аби рухатися далі у науці, наприклад, присвятити себе якійсь науковій роботі, ніколи не думала, – каже С. Вербовська. – Зараз нічого не хочу змінювати. Я люблю свою роботу, свою рідну школу, цим живу. Дуже люблю подорожувати. Моя робота активна, відтак і відпочивати люблю активно. Мрію відвідати Санкт-Петербург. З фотоапаратом у подорожах не розлучаюсь. Фотографія – це моє хобі. Юлія ХОРОШУН

vidido.ua