25 квітня відома біатлоністка Олена Підгрушна провела зустріч зі студентами тернопільського Медичного коледжу. На зустрічі був присутній також голова тернопільської обласної федерації біатлону Олексій Кайда, а також керівництво навчального закладу.
Перед майбутніми медиками вперше була представлена абсолютно вся колекція нагород нашої титулованої землячки, а також на загал публіки Олена Підгрушна виставила частину своїх вишитих робіт. До речі, на зустрічі з біатлоністкою була присутня мати спортсменки — Надія Богданівна, яка водночас є працівником Медичного коледжу.
Студентам були продемонстровані слайди із фото відомої тернополянки та факти її біографії. Сама ж чемпіонка старанно коментувала кожен продемонстрований фрагмент. Глядачам у залі показали фото зі змагань, тренувального процесу, а також кілька світлин із приватного життя Олени.
— Мою маму ви могли вже бачити у залі, — коментує спортсменка фото із зображенням сім’ї. — А тато у нас є майором міліції, чотирнадцять років він відслужив у військах, а ми були змушені їздити разом із ним. Саме тому я народилася у Польщі. Брат та сестра — це ті люди, які підтримують у будь-якій ситуації.
Олена Підгрушна, яка носить звання старшого лейтенанта міліції, також розповіла про свої перші міжнародні нагороди.
— Найперша моя медаль — це бронза юнацього чемпіонату Світу, який відбувся у Америці. Медаль такого ж ґатунку я здобула на Європейському молодіжному олімпійському фестивалі у Швейцарії. Це мої най-найперші нагороди з яких усе починалося, і коли я їх здобувала це було неймовірне щастя, — сказала Олена.
За словами спортсменки, першим серйозним дорослим досягненням є "золото" у естафеті.
— У 2009 році у Рупольдингу відбувався етап кубка Світу з біатлону. Під час сезону у нас проводиться 9 етапів кубка Світу і однією із цих частинок був цей етап змагань. Тоді мене вперше поставили на естафету по дорослих, хоча ще тоді я була юніоркою. І нам вдалося здобути "золото". Можу сказати, що років сім я вже не пробую куті, адже щороку на Різдво нам доводиться брати участь у цих стартах. Для мене це була перша доросла нагорода, адже у біатлоні чітко розділяються дитячі та дорослі змагання. Після того, як фінішував четвертий етап естафети, я розплакалася і не вірила у перемогу, — зізналася біатлоністка.
Також тернополянка зачіпила тему допінгу. Нагадаємо, що Олену та її партнерок по збірній минулого року позбавили срібних нагород чемпіонату Світу через позитивну допінг-пробу однієї із біатлоністок.
— У нас існує така річ, як допінг-контроль і на сьогоднішній день у будь-який момент перевіряючі можуть прийти та забрати мене допінг-контроль, — пояснює спортсменка. — Вони мають повне право провести тест з шостої години ранку до півночі — прийти та забрати будь-якого професійного спортсмена, адже у нас є певні договори. Кожного дня я змушена відмічатися. Ми зв’язуємося через інтернет і мені потрібно повідомляти своє місцезнаходження. Тобто, коли б я захотіла кудись поїхати, мені довелося би вказувати точно адресу мого розташування — це, звісно, створює певний дискомфорт.
Не оминула чемпіонка і теми сильних морозів під час змішаної естафети у фінському Контіолахті. Олена Підгрушна пояснила чому при температурі 20 градусів нижче нуля, змагання не проводять, пише sports.te.ua
— У біатлоні існує правило за яким ми не стартуємо у таку низьку температуру. Адже кулі за таких умов просто не долітають до мішені. В той день, коли ми вирушили на стадіон, температура повітря була більш ніж -20 і кожні тридцять хвилин проводилися наради, на яких вирішувалася доля старту. Два чи три рази початок гонки переносили, але все таки ми вийшли на старт майже у двадцятиградусний мороз, — каже п’ятиразова чемпіонка Європи. — Чесно кажучи, коли ти стартуєш у еластичному костюмі і можеш одіти під нього лише колготи та кофтину, відчуття не з приємних. Одягнути шапку-вушанку чи теплий светр ми не можемо, бо це заважає стріляти. Під час цієї гонки у нас було пластирем заклеєне обличчя, адже відмерзає все.
Зізналася біатлоністка і про відчуття, коли перед подіумом переможців піднімають прапор твоєї країни і звучить національний гімн.
— Коли ти стоїш на першому місці п’єдесталу і звучить гімн України та знаєш, яка не найкраща ситуація у країні загалом — пронизує неабияка гордість за державу. Ми у таких умовах можемо показати результат та виграти медалі.
На останок, Олена Підгрушна розкрила секрет свого хобі — вишивання.
— Я потрапила у збірну України з біатлону. Тренування за тренуванням, українського телебачення немає, і на той час у мене не було ні комп’ютера, ні інтернету. Тому треба було чимось себе займати, адже неможливо годинами просто сісти і сидіти. Кілька дівчат у команди займалися вишиванням, я спробувала і мене це захопило.
Офіційна частина зустрічі з чемпіонкою завершилася приємним сюрпризом для Олени Підгрушної. Керівництво навчального закладу Медичний коледж удостоїло її званням почесного викладача. Біатлоністка отримала з рук директора установи Михайла Перепелиці диплом та відповідний значок. Пише www.0352.com.ua



ßêùî âè ïîì³òèëè ïîìèëêó, áóäü ëàñêà, âèä³ë³òü íåïðàâèëüíèé òåêñò òà íàòèñí³òü Ctrl+Enter. Äÿêóºìî, ùî ðîáèòå íàñ êðàùèìè.
Áóäü ëàñêà, íå ïèø³òü ïîâ³äîìëåííÿ, ùî ì³ñòÿòü îáðàçëèâ³ ³ íåöåíçóðí³ âèñëîâè, çàêëèêè äî ì³æðåë³ã³éíî¿, ì³æíàö³îíàëüíî¿ òà ì³æðàñîâî¿ âîðîæíå÷³. Òàê³ êîìåíòàð³ áóäóòü âèäàëåí³.
Áåçáàð’ºðí³ñòü ñòຠñò³éêîþ òîä³, êîëè º ëþäè, ÿê³ ùîäíÿ òðèìàþòü ¿¿ ó ôîêóñ³ óâàãè â ãðîìàäàõ, ì³í³ñòåðñòâàõ òà ³íøèõ óñòàíîâàõ. Ñàìå ïðî öå éøëîñÿ ï³ä ÷àñ ïåðøî¿ çóñòð³÷³ ìåðåæ³ àìáàñàäîð³â áåçáàð’ºðíîñò³.
Ó ñó÷àñíîìó ìåãàïîë³ñ³, äå êîæíà õâèëèíà íà ðàõóíêó, âàíòàæíå òàêñ³ êè¿â ñòàëî íåçàì³ííèì ð³øåííÿì äëÿ òèõ, êîìó ïîòð³áíî øâèäêî òà çðó÷íî ïåðåâåçòè ðå÷³, ìåáë³, áóäìàòåð³àëè ÷è îáëàäíàííÿ. Òàêà ïîñëóãà ïîºäíóº îïåðàòèâí³ñòü, äîñòóïí³ñòü òà ³íäèâ³äóàëüíèé ï³äõ³ä äî êîæíîãî ê볺íòà.
Ñüîãîäí³ ñâ³é þâ³ëåé ñâÿòêóº äèðåêòîðêà Òåðíîï³ëüñüêî¿ ñïåö³àë³çîâàíî¿ øêîëè ¹7 — Ãàëèíà Ìèêîëà¿âíà Êîñòþê.
Ïèòàííÿ íàëåæíîãî îôîðìëåííÿ òðóäîâèõ â³äíîñèí – îäèí ³ç ïð³îðèòåòíèõ íàïðÿì³â ðîáîòè Äåðæàâíî¿ ïîäàòêîâî¿ ñëóæáè, îðãàí³â ì³ñöåâîãî ñàìîâðÿäóâàííÿ òà Äåðæïðàö³. Òîæ ñüîãîäí³ â Ãîëîâíîìó óïðàâë³íí³ ÄÏÑ ó Òåðíîï³ëüñüê³é îáëàñò³ áóëî ïðîâåäåíî ñï³ëüíó ðîáî÷ó çóñòð³÷ çà ó÷àñò³ â. î. íà÷àëüíèêà Ãîëîâíîãî óïðàâë³ííÿ ÄÏÑ ó Òåðíîï³ëüñüê³é îáëàñò³ Îëüãè ˳ùèíñüêî¿, çàñòóïíèêà íà÷àëüíèêà ϳâäåííî-Çàõ³äíîãî ì³æðåã³îíàëüíîãî óïðàâë³ííÿ Äåðæàâíî¿ ñëóæáè ç ïèòàíü ïðàö³ ³êòîðà Àíäð³é÷óêà òà ôàõ³âö³â â³äîìñòâ.
²íòåðàêòèâíà çóñòð³÷ áóëà ïðîâåäåíà â ðàìêàõ ðàìêàõ ïî¿çäîê Öåíòðó ðåã³îíàìè Óêðà¿íè. Ó÷àñíèêè ìàëè çìîãó îçíàéîìèòèñÿ ç ðîáîòîþ Âåðõîâíî¿ Ðàäè, ¿¿ ôóíêö³ÿìè òà ñòðóêòóðîþ.