Ïîïóëÿðíå

Олена Підгрушна удостоїлася звання почесного викладача (фото)

25 квітня відома біатлоністка Олена Підгрушна провела зустріч зі студентами тернопільського Медичного коледжу. На зустрічі був присутній також голова тернопільської обласної федерації біатлону Олексій Кайда, а також керівництво навчального закладу.
 

Перед майбутніми медиками вперше була представлена абсолютно вся колекція нагород нашої титулованої землячки, а також на загал публіки Олена Підгрушна виставила частину своїх вишитих робіт. До речі, на зустрічі з біатлоністкою була присутня мати спортсменки — Надія Богданівна, яка водночас є працівником Медичного коледжу.

Студентам були продемонстровані слайди із фото відомої тернополянки та факти її біографії. Сама ж чемпіонка старанно коментувала кожен продемонстрований фрагмент. Глядачам у залі показали фото зі змагань, тренувального процесу, а також кілька світлин із приватного життя Олени.

— Мою маму ви могли вже бачити у залі, — коментує спортсменка фото із зображенням сім’ї. — А тато у нас є майором міліції, чотирнадцять років він відслужив у військах, а ми були змушені їздити разом із ним. Саме тому я народилася у Польщі. Брат та сестра — це ті люди, які підтримують у будь-якій ситуації.

Олена Підгрушна, яка носить звання старшого лейтенанта міліції, також розповіла про свої перші міжнародні нагороди.

— Найперша моя медаль — це бронза юнацього чемпіонату Світу, який відбувся у Америці. Медаль такого ж ґатунку я здобула на Європейському молодіжному олімпійському фестивалі у Швейцарії. Це мої най-найперші нагороди з яких усе починалося, і коли я їх здобувала це було неймовірне щастя, — сказала Олена.

За словами спортсменки, першим серйозним дорослим досягненням є "золото" у естафеті.

— У 2009 році у Рупольдингу відбувався етап кубка Світу з біатлону. Під час сезону у нас проводиться 9 етапів кубка Світу і однією із цих частинок був цей етап змагань. Тоді мене вперше поставили на естафету по дорослих, хоча ще тоді я була юніоркою. І нам вдалося здобути "золото". Можу сказати, що років сім я вже не пробую куті, адже щороку на Різдво нам доводиться брати участь у цих стартах. Для мене це була перша доросла нагорода, адже у біатлоні чітко розділяються дитячі та дорослі змагання. Після того, як фінішував четвертий етап естафети, я розплакалася і не вірила у перемогу, — зізналася біатлоністка.

Також тернополянка зачіпила тему допінгу. Нагадаємо, що Олену та її партнерок по збірній минулого року позбавили срібних нагород чемпіонату Світу через позитивну допінг-пробу однієї із біатлоністок.

— У нас існує така річ, як допінг-контроль і на сьогоднішній день у будь-який момент перевіряючі можуть прийти та забрати мене допінг-контроль, — пояснює спортсменка. — Вони мають повне право провести тест з шостої години ранку до півночі — прийти та забрати будь-якого професійного спортсмена, адже у нас є певні договори. Кожного дня я змушена відмічатися. Ми зв’язуємося через інтернет і мені потрібно повідомляти своє місцезнаходження. Тобто, коли б я захотіла кудись поїхати, мені довелося би вказувати точно адресу мого розташування — це, звісно, створює певний дискомфорт.

Не оминула чемпіонка і теми сильних морозів під час змішаної естафети у фінському Контіолахті. Олена Підгрушна пояснила чому при температурі 20 градусів нижче нуля, змагання не проводять, пише sports.te.ua

— У біатлоні існує правило за яким ми не стартуємо у таку низьку температуру. Адже кулі за таких умов просто не долітають до мішені. В той день, коли ми вирушили на стадіон, температура повітря була більш ніж -20 і кожні тридцять хвилин проводилися наради, на яких вирішувалася доля старту. Два чи три рази початок гонки переносили, але все таки ми вийшли на старт майже у двадцятиградусний мороз, — каже п’ятиразова чемпіонка Європи. — Чесно кажучи, коли ти стартуєш у еластичному костюмі і можеш одіти під нього лише колготи та кофтину, відчуття не з приємних. Одягнути шапку-вушанку чи теплий светр ми не можемо, бо це заважає стріляти. Під час цієї гонки у нас було пластирем заклеєне обличчя, адже відмерзає все.

Зізналася біатлоністка і про відчуття, коли перед подіумом переможців піднімають прапор твоєї країни і звучить національний гімн.

— Коли ти стоїш на першому місці п’єдесталу і звучить гімн України та знаєш, яка не найкраща ситуація у країні загалом — пронизує неабияка гордість за державу. Ми у таких умовах можемо показати результат та виграти медалі.

На останок, Олена Підгрушна розкрила секрет свого хобі — вишивання.

— Я потрапила у збірну України з біатлону. Тренування за тренуванням, українського телебачення немає, і на той час у мене не було ні комп’ютера, ні інтернету. Тому треба було чимось себе займати, адже неможливо годинами просто сісти і сидіти. Кілька дівчат у команди займалися вишиванням, я спробувала і мене це захопило.

Офіційна частина зустрічі з чемпіонкою завершилася приємним сюрпризом для Олени Підгрушної. Керівництво навчального закладу Медичний коледж удостоїло її званням почесного викладача. Біатлоністка отримала з рук директора установи Михайла Перепелиці диплом та відповідний значок. Пише www.0352.com.ua





Òåðíîï³ëü

ßêùî âè ïîì³òèëè ïîìèëêó, áóäü ëàñêà, âèä³ë³òü íåïðàâèëüíèé òåêñò òà íàòèñí³òü Ctrl+Enter. Äÿêóºìî, ùî ðîáèòå íàñ êðàùèìè.


Êîìåíòàð³

Áóäü ëàñêà, íå ïèø³òü ïîâ³äîìëåííÿ, ùî ì³ñòÿòü îáðàçëèâ³ ³ íåöåíçóðí³ âèñëîâè, çàêëèêè äî ì³æðåë³ã³éíî¿, ì³æíàö³îíàëüíî¿ òà ì³æðàñîâî¿ âîðîæíå÷³. Òàê³ êîìåíòàð³ áóäóòü âèäàëåí³.


Âèá³ð ðåäàêö³¿

Ñåð
19
Ïîíàä 200 àìáàñàäîð³â áåçáàð’ºðíîñò³ îᒺäíóº íàö³îíàëüíà ìåðåæà â Óêðà¿í³

Áåçáàð’ºðí³ñòü ñòຠñò³éêîþ òîä³, êîëè º ëþäè, ÿê³ ùîäíÿ òðèìàþòü ¿¿ ó ôîêóñ³ óâàãè â ãðîìàäàõ, ì³í³ñòåðñòâàõ òà ³íøèõ óñòàíîâàõ. Ñàìå ïðî öå éøëîñÿ ï³ä ÷àñ ïåðøî¿ çóñòð³÷³ ìåðåæ³ àìáàñàäîð³â áåçáàð’ºðíîñò³.

Ëèñ
25
Êîëè âàðòî ñêîðèñòàòèñÿ ïîñëóãîþ çàìîâëåííÿ âàíòàæíîãî òàêñ³

Ó ñó÷àñíîìó ìåãàïîë³ñ³, äå êîæíà õâèëèíà íà ðàõóíêó, âàíòàæíå òàêñ³ êè¿â ñòàëî íåçàì³ííèì ð³øåííÿì äëÿ òèõ, êîìó ïîòð³áíî øâèäêî òà çðó÷íî ïåðåâåçòè ðå÷³, ìåáë³, áóäìàòåð³àëè ÷è îáëàäíàííÿ. Òàêà ïîñëóãà ïîºäíóº îïåðàòèâí³ñòü, äîñòóïí³ñòü òà ³íäèâ³äóàëüíèé ï³äõ³ä äî êîæíîãî ê볺íòà.

Ëþò
27
Îëüãà ˳ùèíñüêà: Îôîðìëåíà ïðàöÿ ñïðèÿº íàïîâíåííþ áþäæåò³â òà çàáåçïå÷óº ñîö³àëüíèé çàõèñò ïðàö³âíèê³â

Ïèòàííÿ íàëåæíîãî îôîðìëåííÿ òðóäîâèõ â³äíîñèí – îäèí ³ç ïð³îðèòåòíèõ íàïðÿì³â ðîáîòè Äåðæàâíî¿ ïîäàòêîâî¿ ñëóæáè, îðãàí³â ì³ñöåâîãî ñàìîâðÿäóâàííÿ òà Äåðæïðàö³. Òîæ ñüîãîäí³ â Ãîëîâíîìó óïðàâë³íí³ ÄÏÑ ó Òåðíîï³ëüñüê³é îáëàñò³ áóëî ïðîâåäåíî ñï³ëüíó ðîáî÷ó çóñòð³÷ çà ó÷àñò³ â. î. íà÷àëüíèêà Ãîëîâíîãî óïðàâë³ííÿ ÄÏÑ ó Òåðíîï³ëüñüê³é îáëàñò³ Îëüãè ˳ùèíñüêî¿, çàñòóïíèêà íà÷àëüíèêà ϳâäåííî-Çàõ³äíîãî ì³æðåã³îíàëüíîãî óïðàâë³ííÿ Äåðæàâíî¿ ñëóæáè ç ïèòàíü ïðàö³ ³êòîðà Àíäð³é÷óêà òà ôàõ³âö³â â³äîìñòâ.

Æîâ
16
Ïðîñâ³òíèöüêèé çàõ³ä äëÿ ñòóäåíòñòâà òåõí³÷íîãî óí³âåðñèòåòó ïðîâ³â Îñâ³òí³é öåíòð Âåðõîâíî¿ Ðàäè Óêðà¿íè

²íòåðàêòèâíà çóñòð³÷ áóëà ïðîâåäåíà â ðàìêàõ ðàìêàõ ïî¿çäîê Öåíòðó ðåã³îíàìè Óêðà¿íè. Ó÷àñíèêè ìàëè çìîãó îçíàéîìèòèñÿ ç ðîáîòîþ Âåðõîâíî¿ Ðàäè, ¿¿ ôóíêö³ÿìè òà ñòðóêòóðîþ.

Íβ ÊÎÌÅÍÒÀв