Голова тернопільської ОДА покриває рейдерів?

Ми продовжуємо публікувати розслідування щодо рейдерства цього освітнього закладу в Тернополі.

Отже, доведений до відчаю колектив Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти 20 серпня цього року пішов шукати справедливості й допомоги в очільника області, голови Тернопільської облдержадміністрації Степана Степановича Барни. Працівники інституту принесли своє звернення, яке підписали 62 особи. Потрібно зазначити, що напередодні своє звернення направили голові облдержадміністрації представники так званої «опозиції» — члени колективу, які підтримують «паралельного» директора Ю. Ч. Шайнюка. Як стало відомо, це «паралельне» звернення підписали 17 осіб. Отже, принагідно маємо кількісні параметри двох сторін протистояння. Щодо якісного складу прихильників С. М. Алілуйка та Ю. Ч. Шайнюка — нехай судять самі члени колективу, які знають один одного краще.

Але повернемося до подій 20 серпня. О 8-й годині ранку біля приймальні голови облдержадміністрації зібралися члени колективу, які й зустріли Степана Степановича Барну і висловили йому своє прохання допомогти у розблокуванні рахунків інституту, виплатити заробітну плату та відпускні працівникам, а також оплатити видатки за використані комунальні послуги.

 Потрібно віддати належне голові облдержадміністрації, який вислухав працівників інституту, висловив свої міркування щодо ситуації, яка склалася, а також готовність допомогти у її вирішенні в межах своїх можливостей. За деякий час до учасників розмови приєднався т. в. о. заступника голови обласної державної адміністрації Іван Геннадійович Бабійчук, який покликав на зустріч із членами колективу інституту директора департаменту освіти і науки облдержадміністрації Любомира Левковича Крупу.

Імпровізована нарада у фойє облдержадміністрації закінчилася пропозицією вжити заходи, що надавали би право підпису під фінансовими документами заступнику директора інституту Галині Григорівні Свінних. Такий тимчасовий вихід із ситуації, що склалася, влаштовував на той момент усі сторони конфлікту. Бо всі добре розуміють: принципово вирішити проблему може тільки суд, будь-яке рішення суду буде оскаржено у встановленому порядку, тому «моменту істини» можна чекати дуже довго.

Здавалося б, вихід є. Але, як показав подальший розвиток подій, не все так просто. Любомир Левкович Крупа і Юрій Чеславович Шайнюк одразу ж виставили дві вимоги. По-перше, документи для надання права підпису Г. Г. Свінних підписує Ю. Ч. Шайнюк і головний бухгалтер інституту О. І. Дроздовська. Це означає, що головний бухгалтер визнає «паралельного» директора і де-факто його право підпису на фінансових документах. По-друге, підписи мають бути засвідчені печаткою Юрія Чеславовича (назвемо її печатка № 2).

Давайте розглянемо, чому висувалися саме такі вимоги.

Свого часу Любомир Левкович Крупа категорично відмовився підписувати фінансові документи інституту, коли на них стояв підпис С. М. Алілуйка. Правда, свою принциповість і непохитність у цьому питанні Любомир Левкович виявив приблизно через півроку після призначення С. М. Алілуйка в. о. директора інституту. Отже, з принципу, Л. Л. Крупа не підписував/візував документи за підписом С. М. Алілуйка, щоб тим самим не визнавати легітимність його призначення.

До речі, Юрій Чеславович Шайнюк, вже маючи на руках наказ Л. Л. Крупи про своє призначення, кілька разів чомусь «визнавав» підписи С. М.  Алілуйка на наказах про свої відрядження під час проведення ЗНО в області та про свою відпустку. Погодьтеся, все це виглядає щонайменше дивно і нелогічно. До того ж — зовсім не принципово, раз вже сторони так затято починають говорити про свої принципи і неможливість ними поступитися.

Отже, маємо таку ситуацію: доволі тривалий час і Любомир Левкович, і Юрій Чеславович, а також кілька інших членів «опозиції» цілком нормально ставилися до того, що накази з приводу їх відряджень, заробітної плати і відпусток підписує і скріплює своєю печаткою С. М. Алілуйко. І це вже після 29 травня — дня видачі наказу департаменту освіти і науки облдержадміністрації про призначення Ю. Ч. Шайнюка в. о. директора інституту.

Ще один цікавий момент. Переконуючи Г. Г. Свінних та О. І. Дроздовську в необхідності негайно підписали документи спільно з Ю. Ч. Шайнюком, як аргумент звучить «чесне слово» Юрія Чеславовича, що він не буде підписувати жодних документів до рішення суду.

А тепер варто зробити відступ і висловити кілька міркувань про ціну «чесного слова» Юрія Чеславовича.

Випадок перший. Юрій Чеславович знав про те, що Любомир Левкович Крупа включив його до складу колегії департаменту освіти і науки облдержадміністрації. Але не повідомив про це свого безпосереднього керівника чи то колег-заступників. І ось на засіданні колегії, цілком випадково, наче білий рояль у кущах, випливає прізвище Юрія Чеславовича як члена колегії. З якого це дива? Коли і де таке було? А ніяких пояснень, як від Л. Л. Крупи, так і від Ю. Ч. Шайнюка. Ну, сталося, так сталося. У Любомира Левковича своє бачення, що краще для інституту та системи освіти області загалом. Зрештою, він керівник освіти області і має на це право. Але позиція Ю. Ч. Шайнюка в очах його колег починає виглядати дивною.

Випадок другий, який дає підстави не вірити більше в «чесне слово» Шайнюка, пов’язаний із процедурою його призначення на посаду «паралельного» в. о. директора інституту. Як вже згадувалося в першій публікації, однією з підстав його призначення слугувала заява Юрія Чеславовича. Тепер знаємо, що 15 травня Юрій Чеславович написав заяву на ім’я директора департаменту освіти і науки облдержадміністрації Л. Л. Крупи про призначення його в. о. директора інституту. Попри все це, Юрій Чеславович ще півмісяця відвідує щопонеділка наради адміністрації та колективу інституту в складі адміністрації, а 2 червня разом із колегами-заступниками вітає приблизно о 8:00 в. о. директора С. М. Алілуйка з днем народження. Приблизно через годину Юрій Чеславович у тому ж складі адміністрації чемно вислуховує наказ Л. Л. Крупи про своє призначення в. о. директора… Коментарі, як кажуть, зайві.

Так виглядає, що в ці два дні (20–21 серпня), сповнені драматизму і надій на вирішення проблеми, Любомир Левкович та Юрій Чеславович, використовуючи безвихідь, у якій опинився колектив інституту, починають запеклу боротьбу за те, щоб легітимізувати під фінансовими документами підпис Ю. Ч. Шайнюка і печатку № 2.

Розповідають про тиск, який чинив у своєму кабінеті Любомир Левкович та його підлеглий — юрист департаменту освіти і науки облдержадміністрації — на головного бухгалтера інституту. Якщо документи не будуть підписані, то вся вина буде на головному бухгалтерові. Виявляється, юрист департаменту вже підготував матеріали для відкриття кримінальної справи проти головного бухгалтера інституту О. І. Дроздовської.

В той час, коли директор департаменту освіти і науки залякував головного бухгалтера інституту, Юрій Чеславович Шайнюк не на жарт розійшовся в стінах інституту, почав керувати персоналом і «виписав на горіхи» методисту з кадрових питань та коменданту гуртожитку. Саме в рамках цього керівного пориву «паралельного» в. о. директора яскраво «засвітилася» друга вимога Л. Л. Крупи та Ю. Ч. Шайнюка — завірити фінансові документи, які фактично означають легітимізацію Ю. Ч. Шайнюка, відтиском другої гербової печатки інституту.

Печатка № 2 була виготовлена на основі фіктивних документів. По-перше, підставою став акт про «втрату» печатки інституту (№ 1), який підписав сам Юрій Чеславович та ще два працівники установи. Ті, що підписалися під актом, добре знали, що печатка інституту не втрачена. Вона є в С. М. Алілуйка. По-друге, кошти на виготовлення гербової печатки державної установи перерахував Ю. Ч. Шайнюк як приватна особа, а не організація, як це мало би бути згідно з процедурою.

І як тепер бухгалтерія має правильно взяти на облік «нову» печатку, якщо в наявності є «стара», а акт про її втрату є фіктивним? Пам’ятаймо, що установа не може мати одночасно дві печатки, якось нелогічно. Щодо процедури виготовлення печатки № 2 вже розпочато кримінальне провадження. Тут явно не все чисто. І от саме цю потенційно фіктивну печатку планують ставити під підписами на документі для надання заступнику директора Г. Г. Свінних права підпису фінансових документів.

Про те, що тут щось не так, свідчить і така заява Л. Л. Крупи, висловлена під час складних перемовин: Юрій Чеславович віддає Галині Григорівні свою печатку (№ 2), але Юрію Чеславовичу замість неї дають на руки печатку № 1. Паралельно Юрій Чеславович вже наперед чинить тиск на коменданта навчально-побутового корпусу, розташованого на вулиці Громницького, 1, щоб вона підписала акт про те, що печатки № 1 немає, вона «загублена». Тобто, працівника інституту хочуть примусити підписати неправдиві свідчення.

Чому Любомир Левкович і Юрій Чеславович так поспішають «загубити» печатку № 1, можемо лише здогадуватися. Але варто зрозуміти також позицію Галини Григорівни Свінних і Ольги Іванівни Дроздовської — вони не можуть використовувати печатку № 2, яка перебуває в кримінальному провадженні.

Тому питання розблокування рахунків інституту знову заходить у глухий кут. З цим і пішли на вихідні.

Сьогодні, 25 серпня до колективу інституту на розмову прийшов директор департаменту освіти і науки Любомир Левкович Крупа, який висловив своє бачення ситуації, а також принагідно прояснив присутнім свої принципи. Оскільки вся зустріч записувалася на відео з боку Любомира Левковича, від своїх слів йому вже не пасує відмовлятися.

Отже, повторивши історію про нелегітимність призначення розпорядженням голови обласної ради на посаду в. о. директора інституту С. М. Алілуйка, Любомир Левкович обґрунтував свій наказ виключно бажанням навести лад у інституті. Зі слів керівника освітянської галузі області, його дії є законними з огляду на те, що інститут насправді взагалі не вищий навчальний заклад, а 82 підписи на підтримку С. М. Алілуйка ніякої юридичної сили не мають, тому результати будь-якого голосування чи то волевиявлення колективу до уваги братися не будуть. Департамент має право призначати директора і тільки департамент це робитиме.

Щодо ситуації із розблокуванням рахунків, то в усьому винна О. І. Дроздовська, яка черговий раз відмовилася підписати документи. Увазі колективу пропонується новий варіант департаменту: подання документів здійснює Л. Л. Крупа (наперед беручи на себе вину за порушення цієї процедури згідно з регламентом), підписи ставлять тільки Г. Г. Свінних та О. І. Дроздовська і все це завіряється «нашою печаткою». Тобто, печаткою № 2, виготовленою для Ю. Ч. Шайнюка. З уст Любомира Левковича Крупи прозвучали ключові слова: «наша печатка». «Наша» — це, дозвольте запитати, чия?

«Наша печатка» і більше ніяких компромісів — головний лейтмотив зустрічі Л. Л. Крупи з колективом інституту. У Любомира Левковича є принципи, якими він не поступиться. Відповіді на запитання і виступи окремих членів колективу ситуацію тільки розпалювали, а тому збори довелося припинити.

Отже, Любомир Левкович розставив свої крапки над «і», а тому грошей, судячи з усього, не буде. Скільки їх доведеться чекати — невідомо. З цього приводу Любомир Левкович намалював колективу безрадісну картину: суди, апеляції, касації, — загалом може й до трьох років затягнути… При цьому Любомир Левкович поставив під сумнів справедливість рішення наших судів, чого, як керівник такого рангу, не мав би робити. Якщо суди несправедливі, рішення обласних установ нелегітимні, то як з’ясувати, хто правий? Може одразу ж звернутися в Європейський суд з прав людини? Або чинити самосуд на свій розсуд.

Взаємні звинувачення, що мали місце на цьому зібранні, ситуацію явно не покращили і ясності не внесли. За таких умов закликати колектив набратися терпіння, виявити обачливість у висловлюванні своїх міркувань і, головне, не опускатися до обливання брудом своїх колег, пізно. Ніякі моральні принципи чи то Божі Заповіді вже не виступають фактором стримування. Маски скинуті, сезон полювання на опонентів розпочався.

Можливо, залишається тільки один аргумент, щоб виявити здоровий глузд. Всі ми люди і всі ми не без гріха. У кожного з нас є свої «скелети в шафі», у деяких — ціла колекція. За роки спільної роботи ваші «таємниці» обов’язково стають відомими вашим колегам. Поки що їх витягають на «світ Божий» лише окремі члени колективу інституту. Але якщо так піде й далі, потік правди, напівправди і відвертої брехні буде виливатись на широкий педагогічний загал через судові провадження і звинувачення на сторінках тих чи інших видань. Шановні працівники інституту, вам насправді здається правильним розповідати широкому загалу вашу «правду» про те, хто є хто? Ви почуваєте себе такими неупередженими, безгрішними і чистими? У вашій шафі все гаразд, жодних скелетів?