“За здоров’я” родичів чи знайомих у храмах Тернополя просять від “добровільних” п’яти гривень і вище. Мовляв, зарплату священику буде нічим платити.
Щоб попросити відслужити за здоров’я у храмах Тернополя, потрібні тільки імена людей та хоча б п’ять гривень. І лише в одній церкві запитали, чи хрещена людина в їхній конфесії. Новину із заголовком “Мене виштовхали з церкви кулаками” про те, що її вигнали з Надставної церкви, розмістила на сайті 20minut.ua тернополянка Ірина. Причиною, як повідомила жінка, стало те, що вона давала замало грошей. Цей текст прочитало більше, ніж чотири тисячі відвідувачів сайту. Близько 230 з них залишили свої коментарі. — Мої знайомі постраждали в аварії. Мені порадили подати на службу за їхнє здоров’я у 12 церквах, — розповідає вона. — Я прийшла і в Надставну церкву. А там жінка повелася зі мною, як із собакою. Я дала їй п’ять гривень, а вона віддала мені гроші і сказала, що треба ще десять. А ще крикнула: “Марш на коліна молитися!” Щоб перевірити, чи справді у церквах Тернополя вимагають немалі суми за прохання відслужити за здоров’я, кореспондент “20 хвилин” 28 та 29 червня побувала у 12 храмах міста. Скільки дасте Починаю мандрівку із Центру. На “рогатці” заходжу в церкву Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ. У храмі порожньо. В кіоску, де торгують церковною атрибутикою, також нікого немає. Згодом у кіоск заходить молодий чоловік. Запитую, чи можна подати на службу за здоров’я. — Звичайно, кажіть ім’я, — відповідає приємним спокійним голосом. Диктую два імені та запитую, скільки це коштує. — Це — добровільна пожертва, — стиха відповідає чоловік. — Скільки дасте. Даю десять гривень і виходжу. Прямую до церкви Різдва Христового УАПЦ, що на Руській. Там проводять реконструкцію, але літургії служать. При вході за столиком сидять старша жіночка та чоловік. Ставлю ті ж запитання. — Це — добровільна пожертва, — відповідає чоловік. — Скільки можете, стільки дайте. Вирішую дати вже не десять, а п’ять гривень. Жіночка записує імена, бере гроші й обіцяє, що на вечірній літургії священик попросить здоров’я для хворих. Стояли в черзі Далі прямую в Катедру. Там людей багато. Одні розглядають книжки, дехто прийшов за свідоцтвами про хрещення. Жіночка за прилавком виглядає втомленою та розгубленою. — Зараз піду подивлюся, чи готове свідоцтво, — відповідає одній. — Так, є ще такі книжечки, зараз викладу, — відказує іншій. — Вам за здоров’я? Диктуйте імена, — каже мені. Питаю про вартість. — Це — добровільна пожертва, — відповідає. Кладу на стіл п’ять гривень. Вона навіть не дивиться — біжить в іншу кімнату шукати свідоцтво. Зрештою, заходжу і в згадувану Надставну церкву Воздвиження Чесного Хреста УАПЦ. Там, у кімнаті при вході зі сторони міста, за столом дрімає жінка. Біля неї — журнал із кросвордами. Вітаюся. Жінка піднімає голову. — Кажи, дитинко, що треба? — запитує. — Я тут задрімала, бо у нас дзвіницю ремонтують, щойно дала робітникам пообідати і замучилася трохи. Розповідаю ту ж історію, що й у попередніх храмах. Жінка виймає картку і просить диктувати імена. Треба зарплату платити. Запитую про вартість такої послуги. — Хто як хоче, так і дає, — веде вона. — Дають і п’ять, і десять, і двадцять. Але менше п’яти давати не можна. Бо люди думають, що можна дати й гривню. Але ж то хіба вигідно буде ставати священику вранці на Службу Божу, якщо в нього буде одна-дві таких картки по гривні? А світло оплатити? А проскури спекти? Ми мусимо брати, дитино, більше, бо не виплачується. У церкві ж є священик, дяки, хор. Якщо люди будуть давати по гривні, то чим я їм зарплату видам? Держава ж на церкву не дає ані копійки. Запитую скільки коштує, якщо давати за здоров’я на декілька днів або на більшу кількість людей. — То треба дати за кожен день по п’ять гривень, — продовжує жінка. — А якщо більше десяти людей, то вже треба давати десять гривень. Також, за словами жінки, давати за здоров’я у велику кількість церков не зайве, але краще, щоб людина була присутня під час тієї літургії. Прощаюся, хочу виходити. — Куди ти дитино? А зайти і помолитися? — затримує жінка. — Запам’ятай, що раз ти вже зайшла в церкву, мусиш там помолитися. Не можна просто зайти і вийти. Потім вона піднялася і показала куди зайти. Пручатися було марно — жінка твердо стояла на своєму. Для греко-католиків — окремо Їду на “Східний”. У церкві Віри, Надії, Любові та матері їх Софії УПЦ МП також ремонт. Головний вхід зачинений. Знаходжу кімнату, де продають церковну атрибутику. Там сидить старша жіночка. Ставлю ті ж запитання. Вона показує на картку із написом “за здравіє”. Записую імена. — Православні хрещені? — запитує. Кажу, що хрещені, але від якої конфесії — не знаю. — Як то не знаєте? — додає вона. — Раз даєте за здоров’я, мали б знати. У нас прийнято давати за здоров’я хрещених православних. На молебень уже можна різних давати. Для греко-католиків у нас є окрема служба. Кажу, що хочу дати за здоров’я у різних церквах. — Так не треба робити, — продовжує. — Якщо людина ходить у греко-католицьку церкву, то треба давати туди. Якщо в православну — то тільки в православну. Але записку бере і обіцяє, що священик згадає про цих людей. Вартість такої послуги називає п’ять гривень. Даю гроші. Через дорогу заходжу в церкву Божого милосердя і Божої Матері Неустанної Помочі РКЦ. Там тихо. На лавці молиться монахиня. Запитую, чи можна дати за здоров’я. — Можна, але в нас тільки в неділю Служба Божа, — спокійно та ввічливо відповідає вона. — Якщо вам підходить, то ходіть за мною. Веде у кімнату біля захристія. Виймає зошит та записує імена. У Бога немає часу і грошей Як і в попередні рази, цікавлюся вартістю та кажу, що хочу дати за здоров’я у декілька церков. — Це — добровільна пожертва, — відповідає черниця. — Люди дають від двох гривень і вище. А по 12 церквах я вам не радила б бігати. Бо це означає, що ви не довіряєте Богові. Хіба ви думаєте, що він вас не почув, коли ви один раз попросили! У Бога немає ні часу, ані грошей. Даю п’ять гривень, прощаюся і йду. Далі — церква Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ навпроти літака. У ній теж зустрічаю монахиню. — Це — добровільна пожертва, — відповідає жінка на моє прохання. — Люди дають і п’ять, і десять, і двадцять гривень. Хто скільки може. Таку ж відповідь я отримала і в церкві Святого Апостола Петра УГКЦ на “Сонячному”, у церкві Святих Володимира і Ольги УГКЦ на “Дружбі” та у Свято-Троїцькому кафедральному соборі УПЦ КП на просп. Злуки. Проте, в останньому жіночка все ж записала суму пожертви на картці з іменами. У дві із запланованих церков я не потрапила — храми були зачинені. Це храм Усіх Святих землі української УАПЦ на “Дружбі” та храм Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ КП на “Алясці”. Отож із жодної з церков кореспондента “20 хвилин” не вигнали та великих сум не вимагали. Водночас у деяких храмах добровільна пожертва має мінімальний розмір — 5 грн. А якщо просити за здоров’я великої родини, доведеться викласти десятку або більше.
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.