Сьогодні у Тернополі представники громади і влади вшанували учасників обох Майданів. Дійство під пам’ятником Небесній Сотні було традиційним – відслужили міжконфесійну панахиду, формальне слово сказали керівники міста й області. Серед 2-3-х сотень присутніх – майданівців вкрай мало. Не аналізуємо чому, спілкуємось з одним із них.
Кременчанин Ярослав Панасюк у 2013 р. працював будівельником. До Києва виїхав тієї ж миті, коли стало відомо про побиття студентів. У лютому 2014 р. на Майдані втратив руку. Чоловік не зневірився і весь цей час живе ідеалами Майдану.
Пане Ярославе, як ви опинилися на Майдані?
Я був на виїзді, де не було зв’язку. Коли приїхав, - сказали, що на Майдані побили студентів і ми того ж вечора, не переодягаючись, сіли і поїхали в Київ. Одразу опинився у 8-й Афганській сотні. Як колишній розвідник, - у розвідувальній групі «Кажан». Ми доповідали про пересування «тітушок» за межами Майдану, в глибині Маріїнського парку. Ми визначали їхні дії, навіть серед них мали своїх людей. У складі розвідки ми виявили 5 000 «тітушок», яких ми здавали в СБУ, а вони їх випускали. Майдан – це була держава в державі, у нас були свої правила. Виходячи за межі Майдану, ми розуміли, що там люди живуть, нічого не помічають.
Чи були свідком кровопролиття на Майдані 18-20 лютого?
Так, 18 лютого я втратив руку. У Маріїнському парку з вікна хтось кинув світлошумову гранату, це була навіть не граната, а зв’язані докупи шматочки тротилу. Вона впала біля мене, я не бачив хто її кинув. Бачив, що поруч стоїть жінка з дітьми, далі – наші хлопці. Я встиг взяти її і відкинути, так залишився без руки.
Після Майдану минуло 4 роки. Як Ви вважаєте, зміни в країні відбулися?
Ми на Майдані поміняли світогляд наших людей, вони почали думати трохи по-новому. Ми не всіх змінили, досі є такі, що нас проклинають і в 2014-му році мені казали: «Ліпше ви там згоріли в тому будинку профспілок». Але я не шкодую ні про один день на Майдані. Потрібно було б – я пішов би ще раз.
У 2004 році Ви брали участь у Помаранчевій Революції?
В 2004 р. під час виборів я був в Миколаєві, також приїхав травмований, мені зламали ногу. На нас казали: «Помаранчеві циплята» і зіштовхнули мене зі сходів, тому на Майдан я не встиг.
Не даремно все було?
Ні, не даремно. Думаю, що зміни відбулися. Я говорю не за наш західний регіон, а за східний і центральний. Люди побачили, що таке Європа. Вони почали думати. Я почав помічати у східних містах те, чого раніше не помічав: люди почали думати навіть про те, куди викинути сміття, шукають смітник. Ми такі люди – змінюємось повільно, але змінюємось. Я не думаю, що кров Небесної Сотні і моя в тому числі, була пролита даремно. Всі хлопці з нашого підрозділу говорять, що треба буде – ми станемо ще раз на Майдан.
Що хочеться побажати владі з нагоди сьогоднішньої річниці?
Мені прикро, що про майданівців згадують тільки до якоїсь річниці. Хай візьмуться за голову і не ведуть за собою людей, а йдуть поруч з людьми. Люди – не телята, яких потрібно водити, вони самі знають і можуть ще владі підказати.
Нині майданівець хотів би бути на Сході, однак служити не дозволяють лікарі. Чоловік чим може допомагає армії: збирає допомогу і відвозить її на лінію фронту. Ярослав Панасюк переконаний: зміни повільні, але вони відбуваються.
Вікторія Юрчук
Всі статті автора
Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.
Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.
Безбар’єрність стає стійкою тоді, коли є люди, які щодня тримають її у фокусі уваги в громадах, міністерствах та інших установах. Саме про це йшлося під час першої зустрічі мережі амбасадорів безбар’єрності.
У сучасному мегаполісі, де кожна хвилина на рахунку, вантажне таксі київ стало незамінним рішенням для тих, кому потрібно швидко та зручно перевезти речі, меблі, будматеріали чи обладнання. Така послуга поєднує оперативність, доступність та індивідуальний підхід до кожного клієнта.
Сьогодні свій ювілей святкує директорка Тернопільської спеціалізованої школи №7 — Галина Миколаївна Костюк.
Питання належного оформлення трудових відносин – один із пріоритетних напрямів роботи Державної податкової служби, органів місцевого самоврядування та Держпраці. Тож сьогодні в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області було проведено спільну робочу зустріч за участі в. о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області Ольги Ліщинської, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Віктора Андрійчука та фахівців відомств.
Інтерактивна зустріч була проведена в рамках рамках поїздок Центру регіонами України. Учасники мали змогу ознайомитися з роботою Верховної Ради, її функціями та структурою.