Мистецтво таксидермії

Є професія, якої не навчають у жодному вузі. Це мистецтво виготовлення опудал. А називається ця професія «таксидермія». Вмілі таксидермісти – на вагу золота. Вінниця є одним з небагатьох міст в Україні, яке може пишатися таким майстром

Якщо дивитися на цього птаха збоку, то ніколи не повіриш, що він неживий. Він не здійметься в повітря. Не накинеться на свою здобич, не стане чистити пір‘я. Тому що він – опудало. І житиме він вічно.

Виваженість у погляді, неквапливість у мові та якась незбагненна аура спокою. І безмежний позитив. Таке враження зазвичай справляють люди, професія яких пов‘язана з природою. Таким є і 55-річний вінничанин В‘ячеслав Зубар. Він творить справжні дива з неживими птахами. Робить з них опудала. Відрізнити його експонати від живих птахів майже неможливо. Саме в опудалах затятий природолюб, мисливствознавець і таксидерміст увіковічує творіння природи.

Посадив дерево, вполював ведмедя, знайшов дружину за три дні...

Все життя В‘ячеслава нерозривно пов‘язане з природою. Чоловік родом з містечка Мозир, що в Білорусі. Там навчався на факультеті лісового господарства, після чого працював мисливствознавцем. Доля занесла В‘ячеслава до Вінниці майже 30 років тому. До того він побував і на крайній Півночі, в Новому Уренгої.

- Тамтешня природа просто дивовижна. Я мав чудову можливість багато спостерігати за різними птахами та тваринами, такими як полярна сова, глухар, рябчик, соболь - розповідає В‘ячеслав. Саме тоді в мене і зародилося бажання якимось чином увіковічнити цю красу.

В‘ячеслав шкодує, що люди все більше відмежовуються від природи. Тому своє захоплення розцінює як спосіб показати, що саме вони втрачають. У Новому Уренгої чоловік захопився і полюванням. Компанією «ходили» на зайця-русака і навіть на ведмедя: «Не уявляю себе без рушниці. Початок мисливського сезону для мене як свято. Коли ти залишаєшся один на один з природою, загострюються всі відчуття, почуваєшся як ніколи живим».

Дружина Оксана вже протягом 27-ми років подружнього життя чоловіка підтримує та розділяє його захоплення. Щоправда, на полювання не ходить. Вони були знайомі два дні на Таманській затоці. А згодом В‘ячеслав приїхав до України і в третій день знайомства ... одружився з Оксаною.

«Я людина захоплена – коли роблю свою справу, майже не сплю...»

Таксидермія – робота творча. Без натхнення й палкого бажання тут далеко не підеш. Тим більше, що спеціально майстрів ніде не навчають. В‘ячеслав освоїв цю справу самотужки.

- Якщо хочеш навчитися такому ремеслу, потрібно знати хімію та матеріаловедення. А ще потрібно обов‘язково перебувати на природі і спостерігати за нею. Спочатку виготовляв опудала для дитячих садочків та шкіл, потім і для музеїв.

Експонатами В‘ячеслава обладнаний мисливський відділ лісівничого еколого-просвітницького центру. Такий центр діє при Вінницькому обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Сьогодні цей музей відвідують школярі з усієї області. Чого тільки тут не побачиш: і фазана, і вальдшнепа, і куріпку сіру, чернь білооку, гагару чорношию, і гордовитого яструба...

Всі експонати В‘ячеслава виглядають як живі. І це завдяки тому, що він роками споглядає їх у природньому середовищі. Знає, яку позу приймає яструб, який в нього погляд і як кошлатиться пір‘я в надбровних дугах.

- Якось я зробив опудало яструба. Здається, вдало зробив, грамотно. Але щось було не так. Погляд у яструба був занадто дитячий. Я б сказав, наївний. Хижим птахам така доброта та спокій невластиві. Це ж не качка...

В‘ячеслав спеціалізується на виготовленні опудал мисливських видів птахів. Зазвичай, «матеріал» йому приносять мисливці. Великими тваринами не займається – бракує просторої майстерні. Над своїми експонатами сьогодні працює вдома і спеціально для цього переобладнав лоджію.

- Коли відчуваю натхнення, починаю несамовито працювати і майже не сплю, - розповідає В‘ячеслав. Якби мав у своєму розпорядженні повний робочий день, то виготовлення експонату зайняло б не більше двох днів.

Опудало хоче зачіску та педикюр!

Виготовлення опудала – процес копіткий і не завжди безпечний. Таксидермісти багато працюють з хімічними розчинами, емульсіями і навіть отрутами. Звісно, у незагрозливих для здоров‘я дозах. Але це необхідно для того, щоб експонат служив вам вірою і правдою нескінченно довго.

А щоб він ще й милував ваше око та дивував гостей своєю «справжністю», майстер повинен мати естетичний смак. І тут не обійдешся жіночими знаннями правил професійного макіяжу чи тонування волосся. Потрібно бачити, як це виглядає в природі.

- Цікаво, що думають продавці, коли я купую енну купу лактів для нігтів чи тіней для повік, - жартує В‘ячеслав. Мені вони потрібні на заключному етапі виготовлення експонату. Я купаю опудало в правильному порошку, щоб розпушити пір‘я. Роблю йому «зачіску» звичайним феном, причісую пір‘їнку до пір‘їнки...

Природне забарвлення «клієнта» коригується тінями для повік. А лапи вимагають лаку для нігтів. Причому, потрібний тон не завжди так легко підібрати. Похибка недопустима, адже тоді це чудо не буде справжнім.

Часточка природи в твоєму домі

В‘ячеслав розповідає, що виготовляє опудала як для власного задоволення, так і в подарунок друзям чи на приватні замовлення. З тисячі робіт чи не найбільше запам‘ятався снігур, якого чоловік знайшов замерзлим в снігу.

- Снігур – особлива пташка. Чимось навіть трагічна – чорна «шапочка» на голові, червоні груди... Підготував для нього рамку з чорним сукном та гілочкою ялинки. Він довго висів у мене на стіні. Потім передумав і подарував друзям. Мені приємно, коли у людей вдома є часточка природи.

В‘ячеслав зізнається, що деякі свої роботи не подарує ніколи і нікому. Та не каже, які саме, адже то «для душі».

20minut.ua