Реформа держслужби: 5-річний незакінчений політичний шлях

З часу прийняття закону «Про державну службу», а саме з 1993 року, були дві спроби змінити як технічні моменти кадрового забезпечення уповноважених на виконання функцій держави, так і заявлена усіма політиками-реформаторами спроба відмежувати політику від державної служби та надати їй професійності.

Перша така ініціатива обговорювалася парламентарями 6-го скликання у 2011 році. Закон був прийнятий, однак чинності він так і не набув. Серед досягнень цього закону була норма про його непоширення на чималу кількість державних службовців вищого рангу, зокрема народних депутатів та міністрів. Тобто тих категорій, посади яких вважаються політичними, адже розподіляються за квотним принципом у співвідношенні між рейтингом партії та інтересами великого бізнесу.

Що стосується власне реформування державної служби, то змінювався підхід до поділу на ранги та категорії, а також закладався механізм підвищення заробітної плати. Вважається, що саме через незначне зростання матеріального заохочення, підписаний Президентом Закон так і не силу набув чинності. Адже грошей для підвищених виплат в бюджеті не знайшлося.

Прийнятий 23 квітня цього року у першому читанні законопроект «Про державну службу» (№ 2490) в частині зменшення рангів та категорій, зміни підходів до нарахування заробітної плати та спроби відділити політичні посади від управлінських, суттєво не відрізняється від аналогічного документа 2011 року. Швидше він уточнює та доповнює окремі процедури, ще більше зменшує кількість рангів та розширює коло посад, які не підпадатимуть під дію закону «Про державну службу». Усі професійні функції на рівні міністерств, згідно з законопроектом, планується передати секретарям відповідних міністерств. При цьому законодавці знову не віднесли до політичних посад значну частину з тих, які мають безпосереднє відношення до розподілу за політичними квотами, як члени ЦВК, або політичні за своїм змістом і «приходять разом з політичною фігурою», наприклад, керівник Адміністрації Президента.

Якщо документ буде прийнятий в цілому, то це означатиме, що з 2016 року в державному бюджеті мають бути збільшені витрати на державну службу. Неоднозначними виглядають прогнози щодо співпраці управлінців-професіоналів та політиків. Адже з одного боку сама ідея розмежування посад має раціональне підґрунтя. З іншого, це може призвести до того, що старі професійні кадри, які традиційно роками працюють в апараті органів влади та по суті виконують усю роботу, незалежно від партійних інтересів міністра, можуть частіше змінюватися, оскільки політики лише формально зможуть впливати на управлінців. А отже, для зручності, це мають бути «свої люди», які відповідно до законопроекту, напряму не зможуть бути причетними до певної політичної партії.

Також варто відмітити, що дуже часто, розпочинаючи реформи, особливо законодавчого та уточнюючого характеру, політики керуються досвідом європейських країн. Однак не можна забувати, що в українській реальності не працюють правила сталих демократій, ліберальні ідеї або консервативні звички. Ми поки не дожили до рівня становлення чіткої ідеологічної моделі партій та виконання їх програм у разі отримання мандатів та портфелів. І це основна проблема, яку потрібно вирішити в сучасній українській політиці. Наявність партійних політичних проектів та «кадровий голод» непричетних до політики людей, зумовлений відсутністю інтересу до роботи професійних кадрів та призначення довірених осіб політиків протягом багатьох років — все це може призвести до того, що сформувати з професійних кадрів міністерства чи інші органи влади буде доволі важко. Власне той випадок, коли вдало б спрацювала система «соціальних ліфтів», яка в нашій країні частіше декларується, але не виконується.

Разом з тим, зважаючи на кулуарні настрої політиків, законопроект «Про державну службу» має шанси на прийняття, однак він не стане показником проведення реформ в країні та механізмом перезапуску державного апарату вже сьогодні. Він лише буде першим і важливим етапом інституційно-адміністративної реформи державної служби. Остання, як цілісний інститут управління в країні, повинна пройти серйозний шлях трансформацій, де зміна кадрів буде не просто статистикою скорочених чи заміщених посад, а реальним структурним компонентом адміністрування та управління не лише чиновницького апарату, а й напрямів та сегментів, які містяться в назві міністерств, служб чи інших органів влади.
 

Ігор Тихолаз
Всі статті автора